Один мій гм… епістолярний приятель після чергового непорозуміння запитав (риторично так) щось типу цього: може мені варто почати вставляти смайлики у всі свої тексти? може тоді мене б почали краще розуміти?
Проблема смаликів переслідувала мене десь добу, після чого сформувалася в приблизно таке ось утворення:
1. Смайлівське середовище – особливості віртуального спілкування
дискретність (себто розірваність) тексту, негайність, абстрактність – майже вакуумність
таким чином, брак “заповнення” середовища настроєм, неможливість тонкості настрою провідчувати, неможливість адекватно “настроїтися”, як наслідок – непорозуміння
2. Природа і завдання смайликів
смайлики як емоції => смайлики як жести => тілесна природа смайликів
роль смайликів в створенні атмосфери, сурогатна функція смайликів у віртуальному тексті.
3. Межі застосування
знову ж таки дискретність та обмежена кількість смайликів, продиктована особливостями середовища
обмежені можливості розвитку смайло-форм – закостенілість
обмеження смайло-стилів готових графічних смайло-наборів
4. Перспективи (ніякі) в художньому тексті
контраст між інформативним та митецьким призначенням мови
художній текст як настроєвий, мовна творчість, стиль як жест, тілесність мови. Темпоральність творчого тексту, анти-дискретність, потік, ритм.
Висновок – смайликів на мило! 🙂
thinking and thoughtlessness 
На мило ті смайлики!
РС: candrika читаєсі мені як Кандірка – отака кононація получиласі. Вітаю з відкриттям ЖеЖе! Подивимосі, як тота сублімація тобі засублімує.
LikeLike
ye-ye, себто ну-ну 🙂
candrika читаєсі мені як Кандірка – отака кононація получиласі.
ну шо, теж варіант 🙂 хоча взагалі-то чандріка з наголосом на останній склад 🙂
Вітаю з відкриттям ЖеЖе!
ти краще свій жж покажи, партизан 😉 а то я добрих 5 филин думала, хто то.
Подивимосі, як тота сублімація тобі засублімує.
подивимосі. може й ніфіга не засублімує 🙂
LikeLike
Re: ye-ye, себто ну-ну 🙂
Бльог вже створено, але шось тєжко типер з рефлєксіями. Хочитсі “горівку пити, на місяць вити” – а навіть і горівка не пумогає…
LikeLike
хе-хе
як було в тому анегдоті: сара-сара, да каму же сійчас харашо!
і в тєму: мій шеф поїхав на тиждень в Каляфйорнію – от йому мабуть вже харашо – тепло, сонячно і океан під носом. Тільки вчора розводився, як він любить плавати – ото вже наплавається…
А я тута маю сидіти і коментувати студенські аргументи з “прикладної етики”. Взагалі-то це навіть місцями розважально. Он один студент хоче написати обгрунтування моральної дозволеності канібалізму.
А ти “горівку-горівку” – фу як примітивно :-).
LikeLike
Я взагалі смайликів не вживаю. Причини дві: без смайликів легше визначити, хто розуміє жарти, а хто – ні; а також, підкреслюю цим свою опозиційність до стереотипів поведінки в інтернеті.
LikeLike
ви пропустили розділи 1 і 2 трактату.
Особливо оце: сурогатна функція смайликів у віртуальному тексті.
LikeLike
Визнаю, пропустив. Як оправдання можу лише зазначити, що текст і контекст для мене поки що не є предметом досліджень. Практикую, як правило, вільні тлумачення, тобто філософствування на дозвіллі. Декілька разів спробував читати тексти постмодерністів, але не зміг зосередити свою увагу. Останнім часом взагалі не маю натхнення читати, бо вирішив зконцентрувати свої зусилля на заняттях теоретичною фізикою, а все решта – коли як…
LikeLike
ну, щодо теоретичної фізики я пас. а от щодо тексту і контексту – це ви дарма. я правда ними не з пост-модерної перспективи цікавлюся, а радше з феноменологічної… правда теж тільки на дозвіллі. а ці всі особливості віртуальності – це взагалі ух як цікаво, особливо якщо зважити, скільки ми в цьому віртуалі часу проживаємо.
LikeLike
У моєї дочки є одна викладачка, яка написала цілу книжку на цю тему: там і Гусерль і інтеркультурна взаємодія. Нажаль, від комп’ютера в мене болить голова, але не можу відірватись від інтернету, хоч так продовжувати й не дуже раціонально. Так що все має і позитивні, і негативні сторони. Хоч звичайно, Віртуал – це не тільки культура, а вже і бог…
А Ви для мене цікавий автор. У мене тривалий час була тяга до екзистенціалізму та феноменології. Правда, більше мені подобається читати Гегеля, моя система є результатом вивчення (не зовсім повного) його системи. Відтак, філософія для мене не є професією, а натхненням, а також особистим покликанням. Люблю дискутувати з людьми, які володіють філософською культурою.
LikeLike
дякую за комплімент, хоч і незаслужений, бо я ше майже нічого не написала (принаймні в цій іпостасі), щоб заслужено вважатися цікавою.
LikeLike
Того, що вже написали, мені достатньо, щоб розібратись, що до чого. Бачу, що з екзистенціалізмом Ви обізнані детальніше, ніж я, бо я – лише в загальних рисах…
Взагалі, я компліментами не займаюсь. Пишу те, що думаю, або відчуваю.
LikeLike
Смайликовий (афте)постмодерн
Я спробував зосередитись, і ось моя смайликова герменевтика:
Подія: комунікація між людьми (віртуальне спілкування). Історичний контекст: пізній (афте)постмодерн, початок другого стадію глобального апокаліпсису. Текст: Смайлики є однією з форм деконструкції форм вербальної комунікації між людьми. Тобто, зі смайликами комунікація вже зовсім не та, якою вона була без них, а спілкування людей взагалі перетворюється в балансування віртуального словообігу в процесі обміну смайликами між двома різними терміналами. Позитивні моменти: за допомогою смайликів можна спілкуватись і з мавпами, і навіть з комп’ютерами (тут мається на увазі спілкування „по-людськи“).
Ось така феноменологія…
LikeLike
категорично незгодна
із цим:Смайлики є однією з форм деконструкції форм вербальної комунікації між людьми.
ІМНО не вербальної, а власне невербальної.
Смайлик – це сурогат не слова, а жеста, він передає не “поняття”, а настрій. Це вирішальна відмінність, бо, на мою думку, художній текст передає настрої невербальними, ну чи не-зовсім-вербальним способами, а віртуальний текст в силу своєї розірваності часто не здатний це зробити. Тому віртуальному текстові потрібний смайлик. Інакше непорозуміння – справа часу і рівня втоми співбесідників :-).
LikeLike
Re: категорично незгодна
По-Вашому, слова не передають настроїв?
LikeLike
рідко
якщо в плинному тексті то можуть і передавати. але тоді то не окремі слова передають, а сам текст.
а вирвані з (кон-)тексту слова настрою не передають майже ніколи. навіть цілі фрази зазвичай нездатні передати настрій.
хіба що ви продемонструєте на прикладі, як слово само по собі може передати настрій – то прошу :-). (крім лайки – вона часом передає настрій. хоч теж не завжди.)
LikeLike
от халепа…
Чи стверджуєте Ви, що текст не є формою вербальної комунікації?
LikeLike
залежить, який текст
залежить, який текст.
Я стверджую, що нормальний, “живий”, плинний текст – це значно більше, ніж вербальна комунікація. Це настрої, жести, ритми, відчуття, і ще багато всякого.
І власне тому, що віртуальний текст схильний перетворюватися на всього-лиш вербальну комунікацію, в ньому потрібні смайлики, щоб частково заповнити (доповнити) те, що випадає з тексту, коли він починає зводитися до виключно “вербального”.
LikeLike
Re: залежить, який текст
А що спонукає його зводитися до виключно “вербального”?
LikeLike
Re: залежить, який текст
“дискретність (себто розірваність) тексту, негайність, абстрактність – майже вакуумність”
LikeLike
Re: залежить, який текст
Про негайність, нажаль, не зрозумів – до чого тут негайність? Можна відповідати відразу, можна відповісти й пізніше в довільний момент. Думаю, що дискретність не заважає спілкуванню, а допомагає уникнути зайвого напруження, пов’язаного з накопиченням негативних емоцій… Так що дискретність – це плюс, а не мінус. Абстрактність – тут щось є, дійсно, треба вміти писати абстрактно, але, що Вам заважає писати конкретно? Принаймні, інтернет тут нідочого!
Висновок: Ваша теза повністю спростована, поради неаргументованість…
LikeLike
🙂
LikeLike