метод

Body hermeneutics is a phenomenological method that describes and reflects on the lived body in a concrete situation dealing with everyday concerns, institutions, people, nature, art. The particular strength of body hermeneutics is that it does not limit the method to working exclusively in cognitive sphere, but develops its insights with the help of different “regions” of lived body, that is, perceptual, motor-practical, social-affective, cognitive. Body hermeneutics describes how lived body responds to a concrete situation through its different “regions”.

Similarly to traditional textual hermeneutics, the goal of the method is to describe, to clarify, to articulate and to elucidate what one is working on. However, both the “toolbox” and the “field” to which the method can be applied are much broader. Body hermeneutics is carried out by the whole body, that is, not only by cognition, but also by other “faculties” of the body, like emotions, sense perception, motility, and so on. At the same time, body hermeneutics can be applied not only to texts, usually it is applied to all kinds of artworks, or even to everyday situations in which we constantly find ourselves.

            While doing body hermeneutics of a situation or an artwork, we try to purposely and systematically feel it out, paying attention to the different aspects of our body, or as Mallin calls them, following Merleau-Ponty, “bodily regions” – sense perception, motor-practical region, social-affective, and cognitive. When we describe an artwork or a situation, we pay attention to how it attunes different “sides” of our body, how it makes us move, or feel, how our eyes see the colors and shapes in it, how it changes the space, what emotions it brings out in us, what it calls for in terms of practice and action, how we breathe, and so on. And so we “circle” describing different aspects of being in touch with that on what we work. Just as with traditional “textual” hermeneutics, we do not merely make the same circle over and over again, but somehow we go deeper, our descriptions become sharper, different sides and aspects start confirming each other, the things we are describing become fuller and thicker. They show themselves better than before, using Heidegger’s term, they become “nearer”. We start feeling and understanding them better than before, we learn something about them, about how to be with them, and about ourselves too.

Body hermeneutics is definitely a bodily “exercise”, and yet at the same time it is always carried out within language and by means of a language. It always remains hermeneutics, and as such it has the purpose to articulate, clarify and develop our concepts, our cognitive habits, our ways of cognitively understanding phenomena by naming and describing them. When doing body hermeneutics, we bring our (often so abstract) concepts to meet things, artworks, and situations to which they are supposed to relate. In working out this relationship between the name and the named, between the surface and layers of depth, between the abstract and the rich ambiguity, between cognition and flesh, between concepts and phenomena contained in and brought out by things and situations, the concepts become less and less abstract. They become deeper and fuller, more accurate and precise in some ways, yet thicker and livelier in others. The concepts become in touch with phenomenal reality, they grow and stretch, focus and sharpen, they adapt and develop, they acquire an ability to bring out (shine with) evidence and truth (both understood phenomenologically as Evidenz and aletheia).

Advertisements

22 thoughts on “метод

        1. дякую, шаріюсь ше більше, колюпаю в п’єцу або в носі :)))
          пропозал дисера з філософії. вже допущений до написання, як не дивно.

          Like

          1. я так і подумала. в мене дуже близька тема, але подаю за ще за 2 місяці…
            який університет?

            Like

  1. Проблема

    Як відрізнити описання від тлумачення? Чи для Вас не має значення, що з Вашого дослідження певного об’єкту вийде – його описання, тобто переклад того, що є, мовою спостерігача, який відображає, не втручаючись, чи його тлумачення, яке визначається налаштованістю описуючого суб’єкта?

    Like

    1. Re: Проблема

      згідно мого розуміння процесу, описування спростерігача, який відображає не втручаючись, тобто “100% об’єктивне описування” – неможливе. Коли людина сприймає речі, вона обов’яково сприймає їх через свої призми, частково вроджені, частково набуті. Об’єктивність як така – це міф. Необхідний для існування науки, але міф.

      Разом з тим, опис і інтерпретація/тлумачення, це не зовсім одне й те саме. Залежить, звичайно, що розуміти під інтерпретацією/тлумаченням…

      Наскільки я це розумію, інтерпретація як розумовий процес, це в якомусь сенсі вже рефлексія, тобто процес вторинний до сприйняття і опису… Мені здається, ви саме так розумієте тлумачення. Чи я помиляюся?

      Якщо ж інтерпретацію розуміти як… гм… ну шось типу інтуїтивне схоплення на до-рефлективному рівні, яке завджи і відразу присутнє завжди в будь-якому сприйнятті і розуміння – тоді в якомусь сенсі між “описом” і “тлумаченням” нема різниці, принаймні в тому сенсі, що вони невіддільні одне від одного. Але я особисто не вважалаа б це інтерпретацією, а радше якимось до-інтерпретативним розумінням, яке уможливлює власне інтерпретацію.

      Ваше питання влучне тим, що герменевтика, як я її розумію, це власне і є ходження по колу, чи радше по спіралі з плавним переходженням від опису до інтерпретації, від інтерпретації знову до опису, і потім знову до інтерпретації, і т.д.

      Like

      1. Re: Проблема

        Я якраз про це й питав – коли Ви ходите по колу, як Ви будете відрізняти, що у Вашому дослідженні є описанням, а що – тлумаченням? Бо, якщо це неможливо якось відрізнити, то звідки Ви знаєте, що досліджуєте самий об’єкт, а не виключно свої тлумачення?

        Like

        1. не проблема 🙂

          ага, ну власне в цьому body hermeneutics в якомусь сенсі простіша за традинійну герменевтику тексту, бо тут ми описуємо “тілом тіло”, а тлумачення – то вже головою. 🙂 насправді, в тому і штука – навчитися усвідомлювати і розрізняти опис від тлумачення.

          ось вам приклад – десь два роки тому я описувала картину, яка на юзерпіку. Починаю – перше враження. Воно… як це… перцептивне, чуттєве. Але щоб його описати, його треба назвати.

          So, the red. The first word: the red is strange. First of all, in the most every-day sense of the word: the red does not seem to belong to these cold and dark woods, it does not fit these trees. The second word: this red is bloody. And indeed, why would these trees in the swamp be covered in blood? Describe the red!

          Описую:

          The red in the painting is attractive. It draws me in, it is thick and deep, and it captures my eyes. It makes me pulse, it makes me feel my own blood flowing through my body: bloody red, and thick, and pulsing. I almost feel like a bull – excited and annoyed by that red – ready to burst out. The red draws me outside of myself, I am possessed and taken by it.

          шось типу інтерпретація:

          In the experience of being pulled outside of myself by the red in this painting, I recognize what Heidegger calls an “affect”: “Our being is moved by a kind of excitement, something stirs us up, lifts us beyond ourselves, but in such a way that, seized by our excitement, we are not longer masters of ourselves.” (Nietzsche 1, 46) Indeed, in my notes too, the excitement of the red brings out the uneasiness of loosing the mastery over myself.

          і відразу далі описую:

          The red seems to make me un-balanced, it seems to be against the measure, against reason, against control. It is troubling,

          ключове слово “тому що” – значить інтерпретація:

          because it invades my “autonomy”, it destroys the myth of an “autonomous subject”, who is the master of all his thoughts, desires, and actions, who always makes rational choices and is unclouded by irrational emotions. Rationality and “autonomy” (self-defining or self-ruling) are still now considered to make us “the most advanced” animal, they are what supposedly defines our humanity and raises us above the level of “mere animals”. And so this challenge of the red, which so easily steals me from myself, makes me wonder: Who am I really? What do I really want? Why am I excited? What could I do if I followed that deep and thick call of the red? Would I be able to kill? Could I become enraptured by the smell of blood? How close am I still to the “wild beast”?

          знову опис з вкрапленнями інтерпретації:

          The red seems to be pulling me into “bare life” – bursting, hot, sweaty. It seems to make me feel my animality, and I am trying to resist that feeling on one hand, yet on the other – I am enjoying that feeling, as in the red I feel really alive. In our cold, boring and almost abstract existence, in the age which is still puritan and already becoming “virtual”, I suddenly feel alive and real. The red wakes me up, throws me into life, it becomes something I hold on to in this painting, something I cherish, something I stay with. Quite soon that red becomes “mine”. I am striving to take that red back into myself, as if it is a part of me, that has been ripped out of me, and put out there against me, like an “ob-ject”, like something other than me. I see it out there, in the painting, and at the same time I feel it in me. It still pulls me and excites me, it makes my veins tickle, and it is no “mental association,” by virtue of which I cognitively (or habitually, if we follow Hume) establish a connection between the fact of the red I see in the painting and that fact of the red-ness of my own blood. No, I actually feel this tension, out-stretched-ness, pulling and pulsing. I feel it bodily, when excited by the red, I actually grasp this simple and yet so hard to accept “I am my body.”

          Це трохи незграбний приклад, бо то були перші спроби, але саме тим воно мені і подобається, що то були перші спроби.

          Like

          1. Re: не проблема 🙂

            Феноменальне рішення! Назвали проблему штукою, – и нет проблем! Тільки, справа в тім, що я знаю лише, що таке проблема, але не знаю, що таке штука! „ось вам приклад – десь два роки тому я описувала картину, яка на юзерпіку. Починаю – перше враження. Воно… як це… перцептивне, чуттєве. Але щоб його описати, його треба назвати. “ Ви сама себе заперечуєте: замість картини Ви описуєте свої враження від картини! Що таке red? Що таке bloody? І так далі… Називання, іменування не є описуванням! Щоб щось зрозуміти, мені треба це знати! Тобто, Вам потрібно перш за все це описати…

            Це що стосується моїх зауважень. Поза тим, те, що Ви пишете, мені подобається.

            Like

            1. Re: не проблема 🙂

              штука, – це свого роду мистецтво. Різницю між проблемою і мистецтвом бачите? 😉

              щодо того, що замість картини я описую свої враження від картини – то це не так. але це принципове питання підходу. залежно від того, який підхід обираємо, ми будемо по-різному вважати. феноменологічний підхід (принаймні Гайдегер і Мерло-Понті) – це прийняття як даність факту, що ми бачимо речі, бо ми є в світі, і можемо їх описувати. власне їх, речі, а не лише свої враження чи ідеї. Якщо ж вам більше подобається соліпсизм – будь-ласка, ваше право. Але мені соліпсизм нецікавий – там все надто просто.

              для того, щоб описувати необхідно почати з називання, (мова – це і є називання) хочете ви того, чи ні, але так воно є. якщо ж іти за вашою логікою, що слід описати, не називаючи нічого – тоді єдиний послідовний вихід – замовкнути назавжди.

              Чи я вас неправильно зрозуміла? Ну то дайте приклад – продемонструйте, що ви маєте на увазі під описуванням. От, візьміть і опишіть що-небудь.

              Like

              1. Приклад описання

                Мої зауваження в значній мірі були провокативними, бо насправді легше питати, ніж відповідати. Соліпсизм тут нідочого, хоч світ і є проекцією людської уяви. Просто, такого об’єкту як світ немає. Існують лише люди та інші фізичні об’єкти.

                Спробую описати, що таке червене. Це крайня частина світової веселки (спектру), після якої простягається невидима частина спектру електромагнітних хвиль, і червена світлина має най-більшу довжину хвилі видимого спектру веселки. Світлина вцілому є одним з видів електромагнітних хвиль, довжина яких простягається в діапозоні приблизно від 400nm до 800nm. Електромагнітна хвиля є коливанням векторів електричного та магнітного поля, які (коливання) розповсюджуються в просторі. Коливанням називається процес, який (періодично або ні) повторюється з часом. При цьому довжиною хвилі називається відстань між сусідніми най-вищими чи най-нижчими відхиленнями коливань певної хвилі від положення рівноваги. Далі я можу Вам описати все, що стосується хвиль, що з мого описання поки що залишилось Вам незрозумілим…

                Я останнім часом дійшов до висновку, що слова є засобом комунікації…

                Like

                1. Re: Приклад описання

                  По-перше,
                  це ви не описали червоне, як воно є, а дали наукову інтерпретацію поняття червоного кольору. В моєму розуміння опис – це опис через конкретний людський досвід, а не визначення через абстракну наукову теорію.

                  Дійсно, якщо підходити до речей як до об’єктів (науковий підхід чи світогляд), тоді ваша дефініція червого кольору за посередництвом наукової теорії – це власне те, що треба.

                  Але я не вважаю, що науковий світогляд, який тлумачить все як об’єкт або потенційний об’єкт, є єдиним можливим, ані єдиним правильним. Чесно кажучи, науковий світогляд мене не задовільняє. Наукове сприйняття є щонайменше вторинним, і має здатність деформувати набагато більше ніж проявляти, тому я його уникаю. І я аж ніяк не вважаю, що “Існують лише люди та інші фізичні об’єкти.”

                  По-друге, точно так само, як ви мене щойно запитували, що таке це, що таке те, я теж можу сказати: що таке крайня, що таке частина, що таке світова веселка чи спректр, що таке простягання, що таке невидиме, і т.д. – і сказати “Називання, іменування не є описуванням!”

                  По-третє, вважати мову, чи слова ваключно засобом комунікації – це теж типово науковий підхід. Тобто ви послідовно цього притримуєтеся, і це ваше право. А я не притримуюся, для мене такий підхід надто вузький і… антропоцентричний.

                  Like

                  1. Процедурне зауваження

                    „це ви не описали червоне, як воно є, а дали наукову інтерпретацію поняття червоного кольору.“ Ми з Вами вже дуже далеко зайшли в називанні: кожен з нас називає тлумаченням те, що інший називає описанням. Може спробуємо розтлумачити описаний вище „пірует“?

                    Like

                    1. Re: Процедурне зауваження

                      мабуть тут йдеться про те, що саме вважається первинним, а що – вторинним. Відповідно “первинне” сприйняття вважається описом, а вторинне – тлумаченням.

                      я вважаю нормальне/звичайне людське сприйняття в якомусь сенсі первинним, а науковий підхід – вторинним, таким що надбудовується на одному (чи кількох) з аспектів нормальномого/звичайного сприйняття. Це я спрощую, звичайно. Для адекватнішого пояснення можна читати Гайдегера “Буття і Час” або “Питання Техніки” – залежно від того, котрий стиль більше до вподоби, або Мерло-Понті “Феноменологію сприйняття”

                      Крім того, я вважаю, що нормальне/звичайне людське сприйняття набагато багатогранніше і повніше за наукове, що наукове має вузьку сферу застосування, і повинно знати свої межі, тобто знати своє місце. На мій превеликий жаль, наукове сприйняття мало в носі, що я вважаю, і носії цього сприйняття (крім геніїв, звичайно) зазвичай не усвідомлюють цих меж, наслідком маємо сьогоднішню ситуацію – починаючи від екологічної кризи, і закінчуючи корпоративною свідомістю.

                      З цієї причини я маю звичку його ігнорувати як тільки можу, оскільки вважаю ігнор одним із найефективніших способів позбавлення влади.

                      А що вважаєте первинним і вторинним ви, і які для цього маєте причини – це ваша справа.

                      Like

                    2. Re: Процедурне зауваження

                      Моє тлумачення є трохи іншим. Вважаю, що справа у відмінності налаштованости. Моя налаштованість є такою, а Ваша – отакою. І наука тут нідочого! Маєте щось заперечити?

                      Like

                    3. Re: Процедурне зауваження

                      мені є що заперечити з приводу того, що науковий підхід тут нідочого, але оскільки легше питати, ніж відповідати, а ви не відповідаєте, або відповідаєте невичерпно, то я утримаюся від подальшого обгрунтовування.

                      Like

                    4. Альтернативна версія

                      Добре, приймаю Ваше зауваження! Спробую відповісти.

                      „я вважаю нормальне/звичайне людське сприйняття в якомусь сенсі первинним, а науковий підхід – вторинним, таким що надбудовується на одному (чи кількох) з аспектів нормальномого/звичайного сприйняття. “ Науковий підхід може бути і абстрактним, і конкретним. Звичайно, диференціація та спеціалізація наук часом приводять до абсурдів, але це вже вади конкретних людей, що перетворили науку в конвеєр по виробництву „наукової продукції“, а не якийсь апріорний атрибут наукового підходу. Мій підхід не є таким і ціль мого наукового підходу залишається „первинною“ – розробка фізичної теорії виникнення та еволюції життя. Саме цим я і займаюсь.

                      Крім того, я не вважаю філософію наукою, тобто не вважаю позитивізм перспективним для філософії.

                      „Крім того, я вважаю, що нормальне/звичайне людське сприйняття набагато багатогранніше і повніше за наукове, що наукове має вузьку сферу застосування, і повинно знати свої межі, тобто знати своє місце.“ Знову, все залежить від налаштованости науковця. Зазнайство, звичайно є непотрібним. Але, те, що наука часто долає межі, є історичний факт!

                      „наслідком маємо сьогоднішню ситуацію – починаючи від екологічної кризи, і закінчуючи корпоративною свідомістю.“ Думаю, що тут основним фактором є обмеженість влади та ринкової експансії як форм опосередковування нормальної/людської діяльности. Тобто, йдеться про кризу науки як один з аспектів цивілізаційної кризи постмодерних часів.

                      „З цієї причини я маю звичку його ігнорувати як тільки можу, оскільки вважаю ігнор одним із найефективніших способів позбавлення влади.“ Для мене важливим аспектом подолання цивілізаційної кризи є також об’єднання громадян, незалежних від влади. Саме це є основною ідеєю написаної мною Конституції Громади. Правда, дуже мало навіть серед людей, незалежних від влади, усвідомлюють необхідність такого об’єднання для подолання впливу влади. З другого боку, для мене боротьба з владою не є самоціллю, тобто на першому місці я завжди покладаю осягнення єдности між людьми, передумовою чого є відкритий діалог для подолання розбіжностей особистих тожсамостей.

                      Like

                    5. Образне мислення в минулому

                      Якщо спробуємо вернутись десь 100 тисяч років тому, то що ми зустрінемо? Думаю, що основне – відсутність вербальної комунікації та повна домінація образного сприйняття оточуючої дійсности. Якщо люди й обмінювались якимись звуками, то вони зображали настрій, стан души, тобто були ідентифікаторами певних образів, які спонтанно виникали в оточуючих під впливом цих звуків. Можна допустити, що у різних племен були різні кодові системи звуків, бо вони між собою не комунікували. Крім звуків різні племена створювали також інші символи, ритуали, традиції тощо, які їх між собою відрізняли. Символьне життя, тобто творення та передавання образів один одному було основною формою духовного життя спільноти, яке дозволяло переживати емоційне напруження, що є невід’ємною частиною життя людини. Розміреність та лад у спільноті дозволяли індивідові відчувати стабільність життя. Перехід від одного емоційного стану до іншого опосередковувався зрозумілими колективними символами, які декодувались майже спонтанно та автоматично і не вимагали свого опосередковування мисленням. Таким чином ця своєрідна протоцивілізація могла існувати тисячоліттями, поступово еволюціонуючи та процвітаючи без суттєвих збурень в своїх духовних основах. Так люди поступово колонізували всю планету…

                      Наслідком колонізації планети було те, що в певний момент (приблизно 10-20 тисячоліть тому) вся планета виявилась колонізованою і тепер вже неможливо було уникнути сутичок різних племен чи родів. Крім того, неможливим стало мирне розв’язання подібних конфліктів між різними культурами простим переселенням на іншу вільну землю, бо таких вільних земель більше не було. Тобто тисячоліття духовного процвітання вичерпались і почалась глобальна війна культур за землю. Вербальна комунікація була конче необхідною для мобілізації спільноти та ведення такої війни за землю. Додатковим елементом необхідности виникнення вербальної комунікації було також полювання на мамонтів чи інших великих тварин, яке вимагало координації дій усієї спільноти. Крім того, з виникненням форм більш-менш осідлого життя, координації вимагала також і організація колективного життя поселення.

                      Люди почали жити міфами та спогадами про минуле духовне процвітання, на зміну якому прийшла реальність боротьби за матеріальні умови життя та за відстоювання своїх цінностей чи символів, звичаю вільного життя взагалі. При чому більш духовні культури, такі як трипільська, які були налаштовані на життя, а не на війну, програвали в цій боротьбі. Причиною цієї поразки було те, що їхня мирна налаштованість, неагресивність не давала переваги в боротьбі з підступністю у ситуації, коли результат боротьби вирішувався не тим, хто є більш духовним, а тим, хто кого першим вб’є. Подібна ситуація в глобальному масштабі склалась також і тепер. Тільки з тією відмінністю, що вбити тепер дуже просто. Достатньо заплатити за це кілеру. Глобальна війна держави та тероризму стала логічним кінцем сучасної цивілізації. Ця війна, якщо вона буде продовжуватись і далі, приведе до остатечного саморозпаду світу держав. Людство повернеться в ситуацію варварства або змінить основу цивілізації, яка побудована на владі насилля, на перевазі сили над розвитком неруйнівних технологій та особистою творчістю.

                      Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s