follow-up

For girls, especially for

Once again: “words like flowers.”
It would mean that we stay bogged down in metaphysics if we were to take the name Hölderlin gives here to “words, like flowers” as being a metaphor.
True, in a curious lecture on “Problems of the Lyric,” Gottfried Benn says (1951): “This “like” is always a break in the vision, it adduces, it compares, it is not a primary statement… ,” it is “a flagging of the tension of language, a weakness of creative transformation.” This interpretation may be largely valid, for great and small poets. But it is not valid for Hölderlin’s saying, Hölderlin whose poetry Gottfried Benn – correctly from his point of view – regards accordingly as nothing more than a “herbarium,” a collection of dried-up plants.
“Words, like flowers”: that is not a “break in the vision” by the awakening of the largest view; nothing is “adduced” here, but on the contrary the word is given back into the keeping of the source of its being. There is no lack here of a “primary statement,” for here the word is brought forth from its inception; no “weakness of creative transformation” but the gentle force of the singular and innocent capacity to hear. A “creative transformation” – the sputnik is that, but it is not a poem. Gottfried Benn, in his own way, has recognized where he himself belongs. He has endured that insight. And this is what give weight to his poetic work.
(1958)

Advertisements

8 thoughts on “follow-up

  1. “There is no lack here of a “primary statement” – це дійсно не є вторинний або альтерантивний спосіб описання дійсності..бо метафора вже давно не розглядається як суто поетичне явище. вся когнитивна семантика побудована на розумінні метафори як основного способу концептуалізації світу: усі абстрактні речі ми можемо виразити тільки через конкретне, тобто метафоризувати їх. наприклад, коли ми кажемо “я в боргах”, борг концептуалізується як контейнер, усередині якого людина знаходиться (в боргах – в чомусь). якщо уважно придивитися – наше повсякденне мовлення наскрізь метафоричне

    мені здається в пості Груні було дещо про інше: про відношення до світу: метафоричне – як постійний пошук, та афористичне – як фосилізація, сліпе наслідування догми

    до речі, у мене в інтересах стоїть “безпринциповість” – це та сама fluidity та не настоювання на своєму, тобто та сама адогматичність, яку я поважаю в людях та виховую в собі

    Like

    1. я зрозуміла про “фосилізацію” – і навіть там шось типу намагалася недолуго відмазуватися. 🙂

      це я просто в такий непрямий спосіб цитатою з Гайдегера типу визнаю, шо то я промахнулася, а ви з Грунею насправді мали рацію з приводу афористичності. :))

      але Гайдегерові там незаслужено перепало, – вийшло шо я його підставила, ляпнувши вслід за Ніцше про “афористичність”. Якшо ж для нього навіть розмови про метафору – це надто метафізичне розуміння мови, і поезії зокрема, то шо вже казати про афоризми :).

      шодо безпринциповості – то гм… нє, ніди правди діти, чого нема, того нема – це як на мій “консервативний” смак надто постмодерно і … легко[важно] 🙂

      але я із задоволенням спілкуюся з “флюїдними” людями – вони зазвичай набагато більше творчі, і в них при бажанні багато чого можна навчитися про слабкі і сильні сторони своєї позиції, та й позиції як такої взагалі.

      Like

  2. ах, легковажність – це моя мрія:)
    хочу навчитися не брати зайвого до голови та не тягнути цю серйозність кріз життя – тому й люблю Ніцше (зараз, як ніколи:)

    Like

    1. мені здавалося, шо ніцше якраз не легковажний, а гіпер-відповідальний 🙂

      хіба легковажні сходять з глузду? 🙂

      втім, професія пірнальника в крижану – важка професія і небезпечна – корч то підступна штука :)))

      я теж завжди любила ніцше – він моя перша любов, можна сказати. 🙂

      Like

      1. так я ж не про Ніцше як людину, а про той “дух тяжкості”, якого він закликає позбутися в Заратустрі:)

        Like

        1. я теж :).

          він дуже відповідально, можна навіть сказати, в якомусь сенсі догматично береться за позбування духу тяжкості :). ця його посвята постійній і такій екстремальній творчості у всьому – це дуже відповідально. настільки відповідально, що знести це насправді неможливо…

          я колись писала пейпера про заратустру. потім писала про ніцше і його гранд штіль в мистецтві. а потім перестала писати про Ніцше взагалі, бо переконалася, що просто не здатна йому “дотримати ходи”, як каже один мій епістолярний приятель. тому що його всього втримати, цього ніцше, – це просто божевілля якесь 🙂 – шо ти про цього не скажеш, прочитаєш ше пару сторінок, а він вже сам тебе заперечив. а пишучи, не дотримуючи ходи – то якось… надто легковажно 🙂

          Like

          1. я, наразі, виокремлюю в Ніцше тільки те, що зараз для мене актуально: дякі кавалки його тексту до мене промовляють, а деякі я просто минаю – тобто я не вивчаю Ніцше (бо осягнути всього та грунтовно – це дійсно справа “дотримання ходів”), а я його просто читаю. я навіть не можу сказати, що я його знаю – бо я скоріше знаю “свого Ніцше”. коротше, я в цьому питання не науковець, а захопленний поціновувач:)

            Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s