For girls, especially for
Once again: “words like flowers.”
It would mean that we stay bogged down in metaphysics if we were to take the name Hölderlin gives here to “words, like flowers” as being a metaphor.
True, in a curious lecture on “Problems of the Lyric,” Gottfried Benn says (1951): “This “like” is always a break in the vision, it adduces, it compares, it is not a primary statement… ,” it is “a flagging of the tension of language, a weakness of creative transformation.” This interpretation may be largely valid, for great and small poets. But it is not valid for Hölderlin’s saying, Hölderlin whose poetry Gottfried Benn – correctly from his point of view – regards accordingly as nothing more than a “herbarium,” a collection of dried-up plants.
“Words, like flowers”: that is not a “break in the vision” by the awakening of the largest view; nothing is “adduced” here, but on the contrary the word is given back into the keeping of the source of its being. There is no lack here of a “primary statement,” for here the word is brought forth from its inception; no “weakness of creative transformation” but the gentle force of the singular and innocent capacity to hear. A “creative transformation” – the sputnik is that, but it is not a poem. Gottfried Benn, in his own way, has recognized where he himself belongs. He has endured that insight. And this is what give weight to his poetic work.
(1958)
“There is no lack here of a “primary statement” – це дійсно не є вторинний або альтерантивний спосіб описання дійсності..бо метафора вже давно не розглядається як суто поетичне явище. вся когнитивна семантика побудована на розумінні метафори як основного способу концептуалізації світу: усі абстрактні речі ми можемо виразити тільки через конкретне, тобто метафоризувати їх. наприклад, коли ми кажемо “я в боргах”, борг концептуалізується як контейнер, усередині якого людина знаходиться (в боргах – в чомусь). якщо уважно придивитися – наше повсякденне мовлення наскрізь метафоричне
мені здається в пості Груні було дещо про інше: про відношення до світу: метафоричне – як постійний пошук, та афористичне – як фосилізація, сліпе наслідування догми
до речі, у мене в інтересах стоїть “безпринциповість” – це та сама fluidity та не настоювання на своєму, тобто та сама адогматичність, яку я поважаю в людях та виховую в собі
LikeLike
я зрозуміла про “фосилізацію” – і навіть там шось типу намагалася недолуго відмазуватися. 🙂
це я просто в такий непрямий спосіб цитатою з Гайдегера типу визнаю, шо то я промахнулася, а ви з Грунею насправді мали рацію з приводу афористичності. :))
але Гайдегерові там незаслужено перепало, – вийшло шо я його підставила, ляпнувши вслід за Ніцше про “афористичність”. Якшо ж для нього навіть розмови про метафору – це надто метафізичне розуміння мови, і поезії зокрема, то шо вже казати про афоризми :).
шодо безпринциповості – то гм… нє, ніди правди діти, чого нема, того нема – це як на мій “консервативний” смак надто постмодерно і … легко[важно] 🙂
але я із задоволенням спілкуюся з “флюїдними” людями – вони зазвичай набагато більше творчі, і в них при бажанні багато чого можна навчитися про слабкі і сильні сторони своєї позиції, та й позиції як такої взагалі.
LikeLike
ах, легковажність – це моя мрія:)
хочу навчитися не брати зайвого до голови та не тягнути цю серйозність кріз життя – тому й люблю Ніцше (зараз, як ніколи:)
LikeLike
мені здавалося, шо ніцше якраз не легковажний, а гіпер-відповідальний 🙂
хіба легковажні сходять з глузду? 🙂
втім, професія пірнальника в крижану – важка професія і небезпечна – корч то підступна штука :)))
я теж завжди любила ніцше – він моя перша любов, можна сказати. 🙂
LikeLike
так я ж не про Ніцше як людину, а про той “дух тяжкості”, якого він закликає позбутися в Заратустрі:)
LikeLike
я теж :).
він дуже відповідально, можна навіть сказати, в якомусь сенсі догматично береться за позбування духу тяжкості :). ця його посвята постійній і такій екстремальній творчості у всьому – це дуже відповідально. настільки відповідально, що знести це насправді неможливо…
я колись писала пейпера про заратустру. потім писала про ніцше і його гранд штіль в мистецтві. а потім перестала писати про Ніцше взагалі, бо переконалася, що просто не здатна йому “дотримати ходи”, як каже один мій епістолярний приятель. тому що його всього втримати, цього ніцше, – це просто божевілля якесь 🙂 – шо ти про цього не скажеш, прочитаєш ше пару сторінок, а він вже сам тебе заперечив. а пишучи, не дотримуючи ходи – то якось… надто легковажно 🙂
LikeLike
я, наразі, виокремлюю в Ніцше тільки те, що зараз для мене актуально: дякі кавалки його тексту до мене промовляють, а деякі я просто минаю – тобто я не вивчаю Ніцше (бо осягнути всього та грунтовно – це дійсно справа “дотримання ходів”), а я його просто читаю. я навіть не можу сказати, що я його знаю – бо я скоріше знаю “свого Ніцше”. коротше, я в цьому питання не науковець, а захопленний поціновувач:)
LikeLike
спасибі, дівчата 🙂
LikeLike