А ви що робите, коли треба позбутися англомовних нехудожніх книжок, які здуру (в пориві юнацької і постсовкової книгофілії) колись придбали, але тепер точно знаєте, що ніколи не прочитаєте (або вже прочитали, і більше не треба)?
Варіант “най лежать” не підходить, бо рано чи пізно прийде епоха змін, доведеться виселятися і переїжджати – не таскати ж ті кілограми за собою… Краще їх поступово позбутися, поки та епоха остаточно на п’яти не наступає…
thinking and thoughtlessness 
знайомим або в букініст. якщо зовсім якісь мраки, то ліпше в ресайклінг від гріха подальше 🙂
LikeLike
нє-нє, мракі нє. :))) загалом нормальна література :).
LikeLike
В мене інша проблема – де ці книжки придбати? 😉
LikeLike
тому то й не хочеться викидати, бо пам’ятаю, як воно було в студентські часи в Україні. 🙂
LikeLike
А, питання “де придбати” знімається само собою %) Як вчитися за кордоном, так і книжки купляти там само.
Але як вам там? Задоволені, що поїхали?
LikeLike
ну не скажіть. того, шо мені треба тут часто фіг придбаєш – воно німецькомовне, і сюди його не возять, бо попиту нема. 🙂
а щодо задоволення… гм… ну є плюси і мінуси.
в чому я переконалася за останні роки – основний фактор все-таки везіння. тобто наскільки повезе наткнутися на тих людей, які тобі власне і потрібні.
і ше переконалася, шо академія (принамйні в моїй дисципліні) – це всюди (де я бувала) більш чи менш гидке протекціоністське болото, яке нічого спільного ні з дисципліною ні з навчанням не має. просто це не завжди і не відразу видно.
LikeLike
Щодо протекціонізму в Академії – ваша заувага стосовно студентів? чи стосовно викладачів?
А чого більше – + чи -? Наукова стезя за кордоном – вона себе виправдовує? Чи краще намагатися робити гроші в Україні (бо про серйозну науку тут треба забути)?
LikeLike
щодо протекціонізму – стосується умовно кажучи “кар’єрного” росту – тобто це більше стосується студентів починаючи від магістрантів, і вище до самого кінця (пенсії 🙂 ) ну і стосується моєї спеціальності. “точні науки” часто мають славу менш корупційних, ніж гуманітарні – воно і в україні так.
плюсів і мінусів – по-різному в кожному окремому випадку. в моєму конкретному випадку – мені пощастило на одного конкретного професора, в якого мені дійсно є чого вчитися, і дійсно вчитися те, що цікаво власне мені, а не тільки “йому”, і пощастило, що він таки погодився бути моїм керівником – це один великий плюс, який поки що перважає всякі інші мінуси.
Якби він не погодився, або якби я з ним не перетнулася, то мені б не було що тут робити, і я б це все діло кинула, не закінчивши, поїхала б в Україну гроші заробляти :). разом з тим, не можу сказати, що весь решта досвіт – то не плюс. плюс мабуть, хоч часто не з приємних :). в сенсі коли мінус стає плюсом, бо засвоюється як досвід :).
але випадки у всіх різні. є багато таких, які роблять те, що цікаво їх керівнику, а не їм, щоб отримати ступінь і могти займатися тим, що їм цікаво. є такі, які чомусь пролітають, тобто зависають, причому на роки… є такі, що менше вибагливі ніж я, або з іншими інтересами, і з задоволенням займаються всяким різним з багатьма викладачами, та ше й отримують дофіга всяких стипендій і інших благ… воно все по-різному. і сильно залежить від життєвих пріоритетів і обставин 🙂
а щодо “наукової стезі” – то все ще залежить від того, про яку саме “науку” йдеться 🙂
LikeLike
Дякую за відповідь, дуже цікаво.
1) Погоджуюсь. Тіки не обов’язково в усьому винна корупція – є й особисті симпатії з боку викладачів.
2) Моя наука – це або масові комунікації, або психологія (ви, думаю, філософ). Маю специфічні вимоги до PhD:
а) щоб викладачі були надзвичайно розумними (“світилами”) й від них було реально навчитися багатьох речей, яких в Україні не вчать, а книжки знайти важко ;-))) ;
б) щоб була перспектива – займатися наукою надалі і мати результати;
в) звичайно, тематика має бути мені цікавою.
Заради наукового ступеню й понтів йти туди сенсу не бачу. Має бути результат – знання і наукові наробки.
Але це реально чи лише мої ілюзії? Подаватися будь-куди, аби взяли, – а там куди крива вивезе?
Біда тільки, що в Україні в плані грошей гуманітарію немає на що сподіватися ;-( От і доводиться обирати “с двох зол”
LikeLike
1) ну так протекціонізм в моєму розумінні це і є коли особисті симпатії та інтереси плавно переходять в корупцію 🙂
2) ваша “наука” дуже цікава 🙂 я б і сама таким не проти позайматися, якби час був.
ну, крім наукового ступеня, понтів, знань і наукових наробок є ше довіга всіляких факторів, які можуть зробити цей досвід вартим або не вартим часу і зусиль 🙂
все реально, якщо повезе. а якщо не повезе, то все може виявитися ілюзіями 🙂 подаватися якщо варто, то не будь-куди, або не лише будь-куди. 🙂
а щодо гуманітаріїв і грошей в україні – може не все так… трагічно (?) в сенсі гуманітарії ж можуть нетільки в академічних установах працювати… хоча, це мабуть не мені говорити – я ж не в україні 🙂
LikeLike
Вишли в могилянську бібліотеку і ще довгі роки звідти йтимуть через атлантику вібрейшинс оф ґретітюд від молодих але завзятих філософів.
LikeLike
це коли ще було – 7 років тому пост – нема вже тих книжок 🙂
(одна коробка ще лишилася феміністично-філософських, це не придумала, куди їх позбутися, збиралася в феміністичну книгарню віднести, може в мене ви їх “на вагу” взяли, але все руки не доходять)
між іншим, майже всі мої львівські книжки пішли в бібліотеку богословки, хоч я і не підтримую клерикальних настроїв, але саме там, а не в бібліотеках уні чи навіть стефаника ми провели найбільше часу в роки львівського студентства.
LikeLike
в ЛНУ бороньбоже щось давати; там аспіранти захищаються з філософії не прочитавши жодної книжки англійською евер. Як казав Джізас, ні вас ні книжок ваших там не приймуть та й не послухають ваших слів, то ви, виходячи з дому чи з того міста, обтрусіть порох із ніг ваших.
LikeLiked by 1 person
100%, в мене навіть думка така не пробігала книжки в альма матер віддавати 🙂
львівські книжки в мене різні були – українських і російських там теж трохи було, але все одно тільки в богословку…
LikeLike