фізіологія міста

кожне повернення до львова починається з одно-дво-денного депресняка. ця перманентна каналізація в перші дні просто зводить мене з розуму. львів’яни, мабуть, звикли, в них мабуть атрофувалися нюхові рецептори відповідальні за цей тип смороду. в теперішню вогку спеку цей сморід особливо всюдисущий і всепроникний. плюс цигарки з перегаром. я відвикла від цього запаху. я зрідка натикаюся на нього у вечірніх автобусах. а тут він всюди. він лізе знизу через вікно з підвалу, де майстри з жеку колись гнали самогонку, а зараз просто бухають, курять і матюкаються. добре, що я завбачливо пропустила івана й петра з павлом, а то б вони ще й співали. він лізе зверху через комин і “витяжку”, і від верхніх сусідів, де інші майстри вже котрий рік роблять ремонт. він сидинь на кухні круглодобово – на кухні, уявіть собі, в місці, що має пахнути найприємніше в цілій хаті! ці засцяні коридори продовжують смердіти як засцяні, хоч ніби вже й не засцяні. і ще ці мокрі тіла в львівських маршрутках. вони ж вже би мали почати митися. хоча, можливо, миття не помагає цим тілам. може багаторічний сморід настільки поріднився і їх кров’ю і печінкою і шкірою, шо жодне закордонне мило не здатне його знищити, навіть тимчасово… забігайлівки з тим самим гнилим запахом і не менш гнилим обслуговуванням. ти їм кажеш: не продавайте цей салат, в нього поганий запах. а вона тобі – я його пробувала, він нормальний, то корейська морква. так ніби ми не здатні відрізнити запах часнику з оцтом від запаху тухлого яйця. порохи. гнила шовковиця на тротуарах. багато сміття, і воно не посортоване. з дому виходити зовсім не хочеться, бо ж можна лежати на ліжку, досягати з полички старі книжки з віршами, переглядати старі знимки, і якщо без необхідності не відчиняти вікна й не ходити на кухню, поступово решта запаху перестає відчуватися.

ото я сьогодні зранку так валялася, і перелистала прохаськову балачку з андруховичем – була здивована, скільки з тамтешніх тем повторюються в таємниці. а ще знайшля офелію кисельова, яка мене переслідувала в минулих постах. і ще дві інші. дві з річкою, і одна зі снігом. це до теми андруховича.

завтра все буде інакше.

Advertisements

дисертаційний пропозал

                Summary of the project

The aim of this dissertation is to develop an understanding of the holy (das Heilige), the divine (die Gottheit), and gods (die Götter) in Late Heidegger. The lack of adequate in-depth scholarship on the subject and the specifics of Heidegger’s style in this period call for an encounter with his texts that would go beyond the usual theoretical analysis of the concepts and would be more in tune with his own hermeneutical and phenomenological way of thinking. This is why, in this dissertation, I will use a phenomenological method called body hermeneutics, which is based mainly on Merleau-Ponty’s phenomenology of lived body. By doing phenomenology of artworks and concrete life situations I will bring the concepts of the holy, the divine and gods in touch with phenomenological reality. Facing the questions that arise while working on Late Heidegger, I will be looking for answers not only in Heidegger’s texts, but also, in the descriptions and reflections on how our phenomenological body lives and acts, relates to things and responds to them, how it is in the world. Thus, I will both acquire a deeper understanding of Heidegger’s insights and also articulate these concepts and related phenomena in a way that will allow them to become more meaningful in our contemporary understanding of things and world.

Detailed description

Continue reading

різне

аххххххххххххххх!

нарешті добила і вислала Сему кусок тексту. вийшло 20 сторінок рядок в рядок – це майже 50 мєсних академічних. це при тому, що десь четвертину майже готових нотаток я викинула поки що нафіг через комбінацію власної ліні тобто невстигання і милосердя до читача. його ше треба буде довилизати, звичайно, і може нашпігувати додатковими референсами, але шось мені підказує, шо моя дисертація сьогодні офіційно почалася. Порахувала, виходить майже 5 місяців роботи з перервами… Тобто, якщо я не халявитиму, то може й спроможуся таки написати цей дисер за наступні 15 місяців…

тепер можна собі дозволити дочитати роман, який я, нахабно порушуючи власні правила, читала в автобусах останні 3 тижні.

ага, а ше мені втулили контракт на 70 годин роботи – треба вияснити, як би я могла цю роботу зробити, не руйнуючи свої планів.

а Сем мав завтра їхати на один острів, – в нього там колиба (в місці, з якого видно і схід і захід сонця), – так от, цей острів називається Манітулен, чи шось таке – він індіанського Маніту. кажуть, офігєнне місце, воно на якійсь геологічній плиті знаходиться зовсім інакшій ніж ми… і ше, здається, то єдине місце яке так ніколи і не було колонізоване мєсними колонізаторами… чи може я помиляюся… треба буде знов допросити Вільяма – це він розповідає нам всі ці байки про історію канади. хочу на Манітулен! хоч цього літа мабуть не світить. Я  б за ті останні 2 тижні вдовольнилася навіть нашим мєсним островом, на якому Сем, власне кажучи, і живе.

а ше з нами вже тиждень живе голубоока кицька. якась змішана сіамська мабуть із звичайною доместік, як тут кажуть. 8 років. ніби нормальна, відійшла вже майже від двох місяців в клітці. єдине, шо мене трохи турбує – вона якась німфоманка, здається.