фізіологія міста

кожне повернення до львова починається з одно-дво-денного депресняка. ця перманентна каналізація в перші дні просто зводить мене з розуму. львів’яни, мабуть, звикли, в них мабуть атрофувалися нюхові рецептори відповідальні за цей тип смороду. в теперішню вогку спеку цей сморід особливо всюдисущий і всепроникний. плюс цигарки з перегаром. я відвикла від цього запаху. я зрідка натикаюся на нього у вечірніх автобусах. а тут він всюди. він лізе знизу через вікно з підвалу, де майстри з жеку колись гнали самогонку, а зараз просто бухають, курять і матюкаються. добре, що я завбачливо пропустила івана й петра з павлом, а то б вони ще й співали. він лізе зверху через комин і “витяжку”, і від верхніх сусідів, де інші майстри вже котрий рік роблять ремонт. він сидинь на кухні круглодобово – на кухні, уявіть собі, в місці, що має пахнути найприємніше в цілій хаті! ці засцяні коридори продовжують смердіти як засцяні, хоч ніби вже й не засцяні. і ще ці мокрі тіла в львівських маршрутках. вони ж вже би мали почати митися. хоча, можливо, миття не помагає цим тілам. може багаторічний сморід настільки поріднився і їх кров’ю і печінкою і шкірою, шо жодне закордонне мило не здатне його знищити, навіть тимчасово… забігайлівки з тим самим гнилим запахом і не менш гнилим обслуговуванням. ти їм кажеш: не продавайте цей салат, в нього поганий запах. а вона тобі – я його пробувала, він нормальний, то корейська морква. так ніби ми не здатні відрізнити запах часнику з оцтом від запаху тухлого яйця. порохи. гнила шовковиця на тротуарах. багато сміття, і воно не посортоване. з дому виходити зовсім не хочеться, бо ж можна лежати на ліжку, досягати з полички старі книжки з віршами, переглядати старі знимки, і якщо без необхідності не відчиняти вікна й не ходити на кухню, поступово решта запаху перестає відчуватися.

ото я сьогодні зранку так валялася, і перелистала прохаськову балачку з андруховичем – була здивована, скільки з тамтешніх тем повторюються в таємниці. а ще знайшля офелію кисельова, яка мене переслідувала в минулих постах. і ще дві інші. дві з річкою, і одна зі снігом. це до теми андруховича.

завтра все буде інакше.

Advertisements

8 thoughts on “фізіологія міста

  1. сущий кошмар! зате як прекрасно описаний, куди тому андруховичу! а я колись шалено любив львiв. навiть отакий… а потiм теж почав вiдчувати сморiд. мабуть, тому, що мiстика вивiтрилась. i романтика. але.

    Like

    1. а я дуже люблю Андруховича – як письменника, а ще більше як людину. 🙂

      ну і сьогодні ж вже все інакше, бо традиційні два дні депресняку минули. 🙂

      Like

  2. все чіткіше розумію, що я, мабуть, не зможу повернутися – хай краще залишиться ностальгія за тим, що в принципі ніколи не існувало

    Like

    1. ну, воно тіки в перш дні так жорстко. тим більше то літо. літо у львові то безумовне пекло, треба їхати кудись в гори, чи в ліс, чи на море.

      а так загалом мені дуже подобається ця динаміка позбавлення внутрішніх міфів – я десь всередині минулого року переконалася, що насправді нема жодної різниці, де жити – всюди можна збудувати собі і рай, і пекло, а до всяких різних фізіологій ми звикаємо напрочуд швидко – і до смородів не гірше ніж до стерильності.

      Like

  3. Непоганий стиль! Я у Львові ще ні разу не був, але можна вважати, що вже став львівянином…

    Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s