на всяк випадок

любі френди, якщо ви в мене є,
сьогодні ввечері вирушаю на кілька місяців туди, де інтернет срашно повільний, один на всіх, та ше й по 40 рупій за годину.
оскільки тих рупій в мене не надто багато залишилося, а наступна зарплата в кінці січня, то присутність моя в інтернеті буде в кращому випадку епізодична, а в гіршому символічна.
хоча, хто його ще зна, котрий з випадків кращий.
всім бажаю гарного настрою.

хтось питав про індійське консульство.

дійсно все дуже просто. приходиш з анкетою, копією квитка і грішми, і все.
в києві в посольстві дають візу лише на три місяці і одноразову. я хотіла на шість багаторазову. порозмовляли з консулом, зійшлися на 6 місяців дворазову. це при тому, що в мене зворотнього квитка навіть не було – здається, цього ніхто і не помітив. якщо хочеш її отримати в той сам день, щоб два рази до києва не їздити і нікого із знайомих своїм паспотром не напрягати – доплачуєш ше 35$ і все.
загалом дуже комфортно, ніякого напрягу, ніякої секюріті, ніякого хамства, все спокійно, чемно і швидко. навіть не встигла книжку почитати.

навіяне частково отаром,

а частково подорожніми настроями…

Рушу, й раптом – хить!
Ухоплюсь за колосок.
Це розлуки мить.

Ці останні дні літа якісь димні. Ще й листя не починали палити, а вже дим в очах, і на дні горла теж. Втім, палене листя я вже не застану.

Їду до Києва по останню в цьому році візу.

Остаточно переконалася, що за рік встигла безнадійно відстати від свого минулого. Так буває, коли розгублено спостерігаєш за своєю колишньою любов’ю.

Насмажила собі і Бобкові дерунів. Як легко зробити бездомного пса щасливим. Не так з бездомними людьми.