про березень і ніч

“У березневий час,”
Це перехідний час. Перехід видається лише песередником. Перехідне видається загалом прохідним, всього лиш проминаючим, а не триваючим. Однак березневий час не має нічого спішного і силуваного. У прихованому затамуванні визріває примирення зими з літом. Затамування однак не є завмиранням, натомість це унікальне проростання і проявлення: примирення суворості та заціпеніння зими із розслабленням і силою літа. Примирення звільняє тих що боролися у подібне, тобто кожного у власне право його сутності. Такий перехід є тим видом порівняння, сутність якого відповідає хвилі триваючої долі. Такий перехід не є спішним проминанням, натомість всередину себе спрямованим  перебуванням, з якого одне й інше  отримують спокій своєї сутності. Перехідний час – це приготування свята. Березневий час – це час святкування.

“Коли рівні ніч і день,”
Зазвичай ми вживаємо порядок слів день і ніч. Ми покликаємося спочатку на день, так ніби він є “позитивним”. Слідом за ним ми пускаємо ніч як його зникання. Ніч є браком дня. Для Гьольдерліна, однак, ніч що передує дневі є приховуючим хоч ще і не визначеним переповненням дня. Ніч – це мати дня. Оскільки в дні приходить святе і дарується забезпечення надходу богів, ніч є часопростором без-божності. Це слово означає тут в жодному випадку не просто брак чи всього лиш голу відсутність богів. Час безбожності містить в собі невизначене  того, що ще самовизначиться.  Ніч – це час заховання минуло-божественного та приховання богів що надходять. Оскільки ніч в такому заховано-прихованому ночуванні не є ніщо, вона має також свою власну  широку ясність і спокій тихого приготування того, що надходить. Йому належить особливе чування, яке не потребує сну як безсоння, натомість пильнує і береже ніч. Звичайно, тривалість цієї ночі може часом витіснити людську спроможність до бажання запасти назад у сон. Але ніч, як мати дня, що приносить святе, – це свята ніч.

Heidegger, “Andenken” (1942-43)

згадалося: “так спроквола надходить…”

Advertisements

8 thoughts on “про березень і ніч

  1. чудово, просто супер, особливо другий фрагмент! дуже дякую 🙂 якраз учора читав про дві ночі у Бланшо: “Той, хто передчуває наближення іншої ночі, відчуває, що він зближається до серця ночі, тієї сутнісної ночі, яку він шукає. І, звичайно ж, “цієї миті” він віддає себе під владу несуттєвого і губить будь-яку спромогу. Тож, виходить, цієї миті й треба було йому уникати, так само, як мандрівникові рекомендується уникати місцин, де пустеля обертається спокусою марев. Втім, ця обережність ні до чого: немає точної миті, коли переходять від ночі до іншої ночі, немає такої межі, де можна зупинитися й повернутися назад. Північ ніколи не приходить опівночі. Північ приходить тоді, коли кинуто жереб, та жереб можна кинути лише опівночі”.

    спробувати не віддати себе під владу несуттєвого 🙂

    Like

    1. ага, воно дійсно перегукується так шо огого.

      це що я процитувала – то малесенький окусник останнього Гайдегерового “писаного” тексту (тобто тексту, який він написав для читання з паперу, а не для слухання у формі лекції) – 70-сторінкова громадина. Називається “пригадування”, чи якось так, воно про Дунай і за-Дунай. Це дистиляція з цілого лекційного курсу, який він прочитав рік перед тим. те саме, що і ви кажете про Бланшо там є і про мандрівників, і про спокуси, марева, і т.д., тільки воно страшенно довге і там всього дуже багато, тому доводиться лише най-най улюбленішими місцями обмежуватися. 🙂

      Like

  2. так, звичайно, най-най… мені здається, що Бланшо явно надихався цими – або спорідненими – Гайдегеровими текстами

    Like

    1. вибачте мені моє невігластво, а хто такий цей Бланшо? Бо ім’я це я знаю, але хто за ним ховається – гадки не маю. Француз якийсь? письменник, критик, філософ? 20ст – раннє чи середнє?

      між іншим, то не два фрагменти, а один. я початку хотіла тільки про ніч написати, але потім побачила, що попередній абзац про березень також цікавий. Навіть може і цікавіший за той що про ніч, тільки його переклад вийшов недолугіший. Я якраз вчора цілий день збирала посилання про “посередництво” і безпосередність, тобто “медіація”, “медіум”, середина (Mitte, middle)… Воно мені пов’язується із безпосередністю сприйняття і опосередкованістю сприйняття… шкода, що я зовсім не знаю Гегеля.

      Like

  3. http://www.blansho.net.ru/lib/sa/author/100002 ну, фактично це все 20 століття; я сам про нього мало знаю, теж тільки з імені, але ця книга есеїв, “Простір літератури”, торік видана Кальварією в досить доброму перекладі Леоніда Кононовича, мене просто заворожила; там про смерть і самотність на основі творів (і часто біографічних подробиць) Кафки, Рільке, Малларме, є, до речі, і про Гельдерліна… Трапляються надзвичайно істотні місця.

    Гегеля я теж зовсім не знаю, на жаль; його марксисти були приватизували… а тепер вагаюся, чи варто починати читати у такому похилому віці – після всього прочитаного й пережитого без Гегеля 🙂

    той фрагмент про березень чимось нагадує мені Рільке, у того десь у статті є порівняння бідних і відлюдних келій Родена з похмурою бідністю Бога, схожою на провесінь… але от те, що березневий час є часом святкування – таке тільки Гайдегер міг сказати! людину моментально опадає священна тверезість від таких слів 🙂

    Like

    1. еге, про Бланшо – я вже і сама залізла почитала вікіпедію. справжній французький модерно-постмодерніст 🙂 – близький приятель Левінаса ну і затятий критик Гайдегера :). Хоча, їх там більшість тих французів паслися на Гайдегеровій тематиці, при тому не перестаючи його обгавкувати :).

      про Гегеля – теж еге. я от ніби й не в похилому віці, але теж вагаюся, чи варто би було почати читати… мабуть так і не почну…

      а про березень – ну чому ж тільки Гайдегер? березень – то ж весняне рівнодення, тобто офіційне закінчення зими, тобто закінчення ночі, тобто початок дня, тобто початок святкування. он наші гаївки – чим не святкування?
      От і Гьольдерлін пише (а Гайдегер лише повторює):

      На свята йдуть також
      Смагляві там жінки
      По шовковій землі,
      У березневий час,
      коли рівні ніч і день,
      І понад повільні стежки,
      Важкі від злотих снів,
      Дмуть колискові вітри.

      Чим не Антонич якийсь? 🙂

      Like

      1. угу, надеруть у тебе, а тодi тебе ж таки ще й дурним зроблять, як ото Дерида з Левiнасом 🙂 ну, за 90 рокiв вiн явно якось еволюцiонував, той Бланшо, перед вiйною нацистiв пiдтримував, потiм Гайдегера критикував, хрiн їх там знає… не дуже вiрю загальним описам, i той сайт з бiографiєю – явно тенденцiйний. короче, є в нього чудовi тексти, та й годi. Гьольдер – так, а от гаївки, гм, не знаю… 🙂

        Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s