кіно

Подивилася індійське кіно дворічної давності Rang De Basanti.

Я взагалі індійских фільмів намагаюся уникати (а якщо і дивлюся – то заради класичної музики і костюмів), але цей мене вразив. І ніби я розумію, що нашому кіну до болівуду як до неба рачки, а все одно хочеться, щоб хтось зробив про УПА і про УНСОвців УБК якийсь ТАКИЙ фільм, а не нудне, плаксиве і примітивне як роблять в нас, яке один раз важко до кінця додивитися, не кажучи вже про те, щоб подивитися двічі…

Чимось воно мені нагадало Арарат Егояна… Втім, не чимось, а власне кажучи феноменальною здатністю показати сучасну молодь у всій її сучасності і спротиві проти традиції, разом з тим цю традицію проживаючи, продовжуючи і довершуючи… Тільки в якомусь (та навіть більше ніж в одному) сенсі це Арарат-навпаки – красивіший, божевільніший, трагічніший, і разом з тим оптимістичніший.

Все-таки тисячолітня культура – це огого.

еххх… коли вже й наша дозріє?

ПС – от і як це називається, коли такого настрою як в цього поста нема в списку?

академічне – посилання і бібліографії (I love ZO(te)RO!)

Останній тиждень уникала роботи над дисером під приводом розшуку примочок, які би мали полегшити технічний бік роботи над тим самим дисером (чим ближче до фінішу, тим виправданіші відмазки).

Ділюся одим із вчорашніх здобутків: zotero.org – безплатна примочка до мозіли, яка виловлює, акумулює і сортує бібліографічні дані (ну і ше всякі інші поки що нецікаві мені речі) прямо з сторінки інтернету. має плагін до ворда (навіть працює) і ще до інших програм яких в мене нема. моє осносне застосування – ця штука дуже просто генерує посилання і бібліографії (у заданому форматі) прямо у ворді із акумульованої через інтеренет бібліотеки.

Значить, шо я зробила – полізла на бібліотечний веб-сайт свого уні, і натягнула звідти купу бібліографічних джерел, які мені б довелося довго і нудно цикати пальцями (в принципі, можна і через якісь інші сайти тягнути, або імпортувати із вже існуючих бібліографій, але для мене поки що найпростішим і цілком достатнім виявився саме цей варіант. Єдине, чого воно поки що не робить (з того, що мені би здалося) – не дає можливості записувати “розділи” книжок інтегровано в саму книжку – доводиться їх зберігати окремо від книжки. Але “хлопці” на форумі цього зотера сказали, що над цим працюють.

так що я повністю прибалділа.

серед інших функцій того діла – можливість акумулювати, коментувати і тегувати буквально все, що нарилося цікавого в інтернеті.

чого мені ще бракує до повного щастя – так це безплатного німецького спелчекера. якщо нічого підходящого не знайду – доведеться купити 2007 офіс, який я зараз активно тестую.

dashera

Взагалі-то dashera була (було? був?) рівно тиждень тому, але тиждень тому мене не стало про це писати…

Так от, dashera – то останній, чи навіть після-останній день циклу Наваратрі. Наваратрі – то дев’ять днів, чи то пак ночей, коли Деві приходила на землю рятувати своїх “поклонників” від демонів. Десятий день – день святкування перемоги. В цей день Рама переміг Равану (чи Равана) і повернувся додому на коронацію. На півночі Індії в цей день роблять величезні фестивалі із спалюванням опудал Равани (цього я не бачила, тільки чула), по цілій Індій танцюють Дандя – танець з паличками, а там, де були ми, в Магараштрі, селяни (і не тільки) поклоняються (роблять пуджу) своїм інструментам. Оскільки ми бути в музично-мистецькій академії, значить за командою директора всі причепурилися і поприносили на сцену кожен свої “інструменти”, і поклонялися їм (чи, можна сказати, ними поклонялися Богині). Мій лаптоп теж там був, може саме тому він все ще працює, хоч за законами фізики і маркетингу мав би вже давно відкинути копитця, чи що там в нього…

Рік тому в цей час ми купалися в індійському океані в Ганапатіпуле, їли руками сидячи на землі, Індія після дощів була зелена як Україна в квітні…

про garbage, себто сміття

Не про те сміття, яке зовні, в про те, яке всередині.
Вже кілька разів цього тижня в розмовах з йогами заходила мова про внутрішнє сміття, і про те, як воно поступово вилазить з нас, коли ми починаємо серйозно медитувати. Явище не надто розважальне, але вельми пізнавальне – хто б міг подумати, скільки всякого сміття ми назбируємо і носимо в собі… Так от, про деякі види сміття і його живучість на власному досвіді…

про дружбу і професійний інтерес

“Втратами” навіяне:

Професійний інтерес, навіть якщо він маскується під дружбу, ніколи дружбою не буде. Є от такий тип людей (я знаю аж двох, дуже талановитих і цікавих), для яких спілкування з іншими – то не дружба і не близькість, навіть якщо йдеться про найглибше і найважливіше, а радше професійний інтерес.

Ніби і нічого поганого в тому нема, що для них спілкування перетворюється в  “спостереження” чи “дослідження” людської натури. Але все одно, коли розумієш, що тут йдеться не про тебе як особу (читай, особливу), а про тебе як “приклад” чи “тип”, хай навіть цікавий і оригінальний, а все ж всього лиш тип – чуєшся чомусь як остання дурепа біля розбитого корита.

Тут навіть не в тому трагедія, що дослідження типу (на відміну від справжнбої особи) рано чи пізно закінчується навішуванням бірки і втратою інтересу (і стається це тим швидше, чим швидше перестаєш видавати корисний для дослідника фід-бек), трагедія в тому, що його навіть втратою друга не назвеш, бо виявляється, що нічого крім професійного інтересу дослідника до піддослідного там і не було…

Отак я собі міркувала про справжнє і несправжнє.
Постійне ж питання тільки в тому: яке співвідношення справжнього до несправжнього у всіх наших стосунках?