про garbage, себто сміття

Не про те сміття, яке зовні, в про те, яке всередині.
Вже кілька разів цього тижня в розмовах з йогами заходила мова про внутрішнє сміття, і про те, як воно поступово вилазить з нас, коли ми починаємо серйозно медитувати. Явище не надто розважальне, але вельми пізнавальне – хто б міг подумати, скільки всякого сміття ми назбируємо і носимо в собі… Так от, про деякі види сміття і його живучість на власному досвіді…

Найпростіше було кинути пити і курити. Коли я вирішила почати серйозно займатися сахаджа йогою, я вже знала, йоги не п’ють і не курять. Не тому, що це заборонено чи неморально, чи що, а тому що це пряме поглинання сміття воно виразно і відчутно блокує наші центри, а коли енергія Кундаліні починає їх очищати, бажання нахлятися або некуритися відпадає автоматично. Тому за кілька днів до мого відїзду з України, коли я вже вирішила, що починатиму серйозно медитувати, я влаштувала собі парті “прощай пиво і цигарка”, після чого більше цього сміття в рот не брала. В мене, правда, не було фізичної залежності від тютюну, останні кілька років перед киданням все моє куріння зводилося до “за компанію” або “до кави” чи “до пива”, інші знайомі кажуть, що кинути курити було важко – важче навіть ніж кинути наркотики…

Як не дивно, набагато складнішим ніж кинути алкоголь і тютюн виявилося кинути матюкатися. Я взагалі не матюкалася (хіба по-англійськи, але хіба то рахується), поки мене цього не навчили на Майдані (віртуальному, не реальному). Але коли вже присіла на це діло, то позбутися було вкрай важко. Щось в тому є, що на Майдані було дві жіночі ролі на вибір (чи, принаймні, так мені здавалося) – екзальтована дама-ідеалістка, або ж rough girl, звісно, що друге виглядало набагато прибавливішим. І хоч я давно кинула Майдан, майданівські звички die hard. Кажуть, що в нас, західних людей, на відміну від людей східних, звички засідають через “голову”, а не через “тіло”. Тут можна сто разів перестати матюкатися вголос, а “в голові” воно все ще буде проскакувати. Виходить, що засмічена мова сидить в горлі довше і міцніше аніж тютюновий дим. З часом воно теж вивітрюється і вичищається. Зараз ловлю себе на тому, що від матюків десь у жж стрічці стає так само бридко як від курців десь на зупинці. Навіть англіські матюки починають різати вухо – це добрий знак, значить що і цей вид сміття поступово виводиться з організму.

Залишаються інші, набагато тонші, менш помітні, які в’їлися глибше в кості, в печінку, в мозок, в серце… Всі ці фантазії і щемкі спогади, сопливість і схильність жаліти себе, грубість і жорстокість до інших, забаганки і потреби, пихатість і всезнайство.
Нічого, і вони з часом повилазять, як і належить сміттю…