страйкуємо…

Ми, тобто наша університетська профспілка, страйкуємо.

Наш уні вже давно поводиться як корпорація (не те, щоб я точно знала, як саме поводиться корпорація, і чим корпорація відрізняється від некорпорації, тому це твердження радше інтуїтивного характеру, аніж фактичного).

Наш корпоративний стосунок до нашого уні двоякий: з одного боку ми – клієнти, і тому уні намагається здерти з най якомога більше грошей як оплату за всякі існуючі і неіснуючі послуги, які уні нам ніби-то надає. З іншого боку ми – наймані працівники, і тому уні намагається витратити якомога менше грошей оплачуючи роботу, яку ми виконуємо і всі інші соціальні запевнення. Ці ось складні стосунки регулюються контрактом, який підписується на кілька років. Коли термін дії контракта вичерпується, профспілка торгується з адміністрацією за “кращий” контракт. Якщо адміністрація впирається рогом і не хоче йти на поступки, ми голосуємо, і йдемо на страйк.

Цього року адміністрація вперлася всіма трьома рогами, видно, скучила за страйком. Внаслідок того, що нами виконується більше половини реального викладання в уні (бо наша профспілка це 1700 викладацьких асистентів, 900 контракних викладачів і 800 дослідницьких викладачів), цього разу сенат уні у зв’язку з нашим страйком відмінив всі навчальні процеси.

Поки ми на страйку, уні нам не платить. Тому, хто не має великої заначки, ходить на 4 години пікетування в день – ця страйкова повинність оплачується з назбираних за роки членських внесків. Пікетування полягає в тому, що ми блокуємо всі в’їзди в уні, і затримуємо кожне авто, яке хоче заїхати в уні на 2 хвилини, при тому даємо їм листівки, розмовляємо, і т.д. Оскільки всі університетські працівники крім нашої профспілки продовжують ходити на роботу, черги на в’їзді в уні стоять нормальні.

Останній страйк в нашому уні був вкінці 1999 року і тривав два з половиною місяці. Це був найдовший університетський страйк в Канадській історії.

Отаке бува.

Advertisements