скарб для любителів Гайдегера:
пдф-ний і шукабельний Der Satz vom Grund: http://isg.urv.es/library/papers/heidegger_DerSatzvomGrund.pdf
Це лекційний курс 55-56го року (+ окрема лекція 56го з тою ж назвою). Про метафізику. Про Ляйбніца. Трішки про Гьоте.
Вони, правда, десь посіяли близько 8 сторінок тексту (десь три перші, решту не ідентифікувала), але все одно скарб.
вітання уродинникам!
Для hudzyk
Отут є http://www.yevshan.com/main.asp?cid=359&pid=21613 це той корковий писачок. Єдиний його "недолік" – теоретично цей мідний писачок швидше стирається, ніж залізний, і ми все ще не доперли, як в ньому міняти насадку. Там в них рекламується інструмент, яким це теоретично робиться, але ми його не купували, ну і в нас він поки що не стерся :). Ну і він трохи легший в руці, ніж пластмасовий – то вже на любителя.
А це ось мій залізний: http://www.yevshan.com/main.asp?cid=359&pid=6566
Він в мене вже років 3 чи 4, жодних особливих проблем досі з ним не булоб правда я не надто активно його юзала. Цього року я докупила до нього екстра-товстий стержень, але він виявився не надто вартим того. Мені подобається, що в цьому залізному (який в комплекті зі змінними стержнями) дуже просто їх міняти – звичайною викруткою. Зате цього року невідомим мені чином діти спромоглися погнути два стержні – з мідно-корковим такого не буває, бо там конструкція стержня інша. Не подобається, що він такий шкарадний і що набагато сильніше нагрівається, ніж корковий.
Обидва ці писачки ми цього року спромоглися забути включеними десь на годин 8 мабуть, але з ним нічого не сталося.
Якби мені зараз треба було вирішувати, який з двох купувати – навіть не знаю, я б розгубилася. Мабуть купила би корковий, бо він дешевший і приємніший. Якщо нема великої потреби міняти товщину лінії – тоді мабуть варто купити корковий середній (або тоненький – на любителя).
Обов’язково візьми до нього чорний віск – він в електричному писачку так не обвуглюється як на свічці – тоді по кольоровому яйці звичайнии світлим воском зле видно лінії. Макаронний віск зручніший (не треба його нігтьом або ножем колупати), але він дорожчий десь мабуть в три рази за звичайний темний віск.
Якщо тре рекомендації по кольорах їхніх фарбів – свисти :). або по видувальниї пристосуваннях :).
Щоправда, адаптована, бо яйце виявилося завеликим на оригінальний взір.
Приблизно раз в місяць Сьорін приходить не клас, потім підвозить мене додому, і ми ще добру годину розмовляємо сидячи в його авті під моїми дверима. Сьорін – це однин з моїх старших братів – тих, яких в мене в дитинстві не було. Особливість Сьоріна (крім офігєнної румунської здатності співати) – його практична духовність. Він не терпить духовності інтелектуальної, і не хоче слухати про те, хто що "думає", йому цікавий тільки духовнй досвід, а це для нього – досвід Духа всередині нас.
Так от, вчора ми як завжди зависли в розмові про наші духовні досвіди – про те, що встиго змінитися від часу останньої нашої балачки, про те, про що раніше ще не говорили. Серед іншого – про марнування часу. Тому "мантра" на сьогодні (і на завтра, і післязавтра, і доки вона повністю не реалізується) – не марнувати часу!
В мене колись був близький товариш, фанат музики, то йому дуже подобалася ця пісня.
Так от, з нагоди приготування до Шіваратрі – переодягнула журнал на біло.
Дуже доречно заходила мова за Дух, бо Шіва – то Дух. Він живе на засніженій горі Кайлаш. Він чистий. Він медитація.
Шльока Шіві звучить приблизно так:
Karpur gaurav karunavataram
sansar saram bhujagendra haram
sada vasantam hridaya ravindam
Bhavam Bhavani sahitam namami…
і перекладається приблизно так:
Білий як камофра, милосердний аватар, суть світу, з королем-коброю на шиї, завжти проживає в лотусоподібному серці, ми кланяємося Шіві разом з Парваті.
Ну і моя улюблена рага Бгайрав…
pelerin1963 -ом навіяне
Переоцінка цінностей – це поняття вигадав Ніцше. Воно стало нашим, надто нашим, бо константує нашу алергію на правду. Воно стало нашим, надто нашим, бо ми, як і годиться справжнім ніцшеанцям, – постмодерністи. Ми люди без грунту. Ми риби. Ми мусимо переоцінувати тобто адаптувати свої погляди і звички до кожного припливу і відпливу, ми ні на чому на спиняємося, ми не вміємо мовчати, бо й не вміємо говорити. Ми забуваємо, що сама природа вже один раз вивела риб з океану на грунт.
Я перестала вчитуватися в Ніцше, "переоцінила" його для себе. Мені здається, що бовтатися як риба в океані, і вислизати з рук Бога, як би Він (Вона?) не намагався нарешті нас впіймати і врятувати – це настільки ж відважно, наскільки і боягузливо. В час Ніцше можливо це і було необхідністю (а однак в час Ніцше були і Блейк, і Тер’яр-де-Шарден), але в наш час це всього лиш мода, а мода, як завжди, відстає від історії – це її природа. В нас час Дух знову виводить нас на грунт.
Знайти цей грунт – значить знайти себе. Тоді потреба переоцінювати (а це теж метафізична, тобто технологічна потреба) відпадає як ілюзія, тоді нарешті з’являється можливість спостерігати і насолоджуватися. Тоді правда стає істиною.
Я вже знаю це, залишається дрібниця – жити цим.
