скарб для любителів Гайдегера:
пдф-ний і шукабельний Der Satz vom Grund: http://isg.urv.es/library/papers/heidegger_DerSatzvomGrund.pdf
Це лекційний курс 55-56го року (+ окрема лекція 56го з тою ж назвою). Про метафізику. Про Ляйбніца. Трішки про Гьоте.
Вони, правда, десь посіяли близько 8 сторінок тексту (десь три перші, решту не ідентифікувала), але все одно скарб.
вітання уродинникам!
Для hudzyk
Отут є http://www.yevshan.com/main.asp?cid=359&pid=21613 це той корковий писачок. Єдиний його "недолік" – теоретично цей мідний писачок швидше стирається, ніж залізний, і ми все ще не доперли, як в ньому міняти насадку. Там в них рекламується інструмент, яким це теоретично робиться, але ми його не купували, ну і в нас він поки що не стерся :). Ну і він трохи легший в руці, ніж пластмасовий – то вже на любителя.
А це ось мій залізний: http://www.yevshan.com/main.asp?cid=359&pid=6566
Він в мене вже років 3 чи 4, жодних особливих проблем досі з ним не булоб правда я не надто активно його юзала. Цього року я докупила до нього екстра-товстий стержень, але він виявився не надто вартим того. Мені подобається, що в цьому залізному (який в комплекті зі змінними стержнями) дуже просто їх міняти – звичайною викруткою. Зате цього року невідомим мені чином діти спромоглися погнути два стержні – з мідно-корковим такого не буває, бо там конструкція стержня інша. Не подобається, що він такий шкарадний і що набагато сильніше нагрівається, ніж корковий.
Обидва ці писачки ми цього року спромоглися забути включеними десь на годин 8 мабуть, але з ним нічого не сталося.
Якби мені зараз треба було вирішувати, який з двох купувати – навіть не знаю, я б розгубилася. Мабуть купила би корковий, бо він дешевший і приємніший. Якщо нема великої потреби міняти товщину лінії – тоді мабуть варто купити корковий середній (або тоненький – на любителя).
Обов’язково візьми до нього чорний віск – він в електричному писачку так не обвуглюється як на свічці – тоді по кольоровому яйці звичайнии світлим воском зле видно лінії. Макаронний віск зручніший (не треба його нігтьом або ножем колупати), але він дорожчий десь мабуть в три рази за звичайний темний віск.
Якщо тре рекомендації по кольорах їхніх фарбів – свисти :). або по видувальниї пристосуваннях :).
Щоправда, адаптована, бо яйце виявилося завеликим на оригінальний взір.
Приблизно раз в місяць Сьорін приходить не клас, потім підвозить мене додому, і ми ще добру годину розмовляємо сидячи в його авті під моїми дверима. Сьорін – це однин з моїх старших братів – тих, яких в мене в дитинстві не було. Особливість Сьоріна (крім офігєнної румунської здатності співати) – його практична духовність. Він не терпить духовності інтелектуальної, і не хоче слухати про те, хто що "думає", йому цікавий тільки духовнй досвід, а це для нього – досвід Духа всередині нас.
Так от, вчора ми як завжди зависли в розмові про наші духовні досвіди – про те, що встиго змінитися від часу останньої нашої балачки, про те, про що раніше ще не говорили. Серед іншого – про марнування часу. Тому "мантра" на сьогодні (і на завтра, і післязавтра, і доки вона повністю не реалізується) – не марнувати часу!
В мене колись був близький товариш, фанат музики, то йому дуже подобалася ця пісня.
Так от, з нагоди приготування до Шіваратрі – переодягнула журнал на біло.
Дуже доречно заходила мова за Дух, бо Шіва – то Дух. Він живе на засніженій горі Кайлаш. Він чистий. Він медитація.
Шльока Шіві звучить приблизно так:
Karpur gaurav karunavataram
sansar saram bhujagendra haram
sada vasantam hridaya ravindam
Bhavam Bhavani sahitam namami…
і перекладається приблизно так:
Білий як камофра, милосердний аватар, суть світу, з королем-коброю на шиї, завжти проживає в лотусоподібному серці, ми кланяємося Шіві разом з Парваті.
Ну і моя улюблена рага Бгайрав…
pelerin1963 -ом навіяне
Переоцінка цінностей – це поняття вигадав Ніцше. Воно стало нашим, надто нашим, бо константує нашу алергію на правду. Воно стало нашим, надто нашим, бо ми, як і годиться справжнім ніцшеанцям, – постмодерністи. Ми люди без грунту. Ми риби. Ми мусимо переоцінувати тобто адаптувати свої погляди і звички до кожного припливу і відпливу, ми ні на чому на спиняємося, ми не вміємо мовчати, бо й не вміємо говорити. Ми забуваємо, що сама природа вже один раз вивела риб з океану на грунт.
Я перестала вчитуватися в Ніцше, "переоцінила" його для себе. Мені здається, що бовтатися як риба в океані, і вислизати з рук Бога, як би Він (Вона?) не намагався нарешті нас впіймати і врятувати – це настільки ж відважно, наскільки і боягузливо. В час Ніцше можливо це і було необхідністю (а однак в час Ніцше були і Блейк, і Тер’яр-де-Шарден), але в наш час це всього лиш мода, а мода, як завжди, відстає від історії – це її природа. В нас час Дух знову виводить нас на грунт.
Знайти цей грунт – значить знайти себе. Тоді потреба переоцінювати (а це теж метафізична, тобто технологічна потреба) відпадає як ілюзія, тоді нарешті з’являється можливість спостерігати і насолоджуватися. Тоді правда стає істиною.
Я вже знаю це, залишається дрібниця – жити цим.
Тут ось http://tani-flint.livejournal.com/321551.html?thread=7046927#t7046927 дискусія про суржик і всяке таке. Що мене зацікавило – це агрумент, про "суржиківські" інтонації.
Я вже писала, мій індійський вчитель музики казав мені, що не розуміє мою англійську, бо я говорю англійською без інтонації. Він, як музикант і співак, казав, що по англійськи я не-музикально розмовляю (а це неабиякий антикомплімент від музиканта:) ).
Звісно, думала я, з такими крейзі інтонаціями як індуси по англійськи мало хто розмовляє, співучі такі. Ну, але ніде правди діти, я почала спостерігати за своєю англійською, і російською, і німецькою – нема інтонацій.
Тоді на моє щастя в мою індійську школу на пару тижнів приїхала дівчинка з Тернополя, і мою музикальність було врятовано – виявилося, що коли я починаю нормально і природно розмовляти українською, все з моїми інтонаціями стає гаразд.
З цього я зробила висновок, що інтонування в нерідній мові – то штука вельми ненадійна.
Тут в околицях Торонта на фейсбуку гуляє "лист щастя" типу "напиши 25 речей про себе, поміть 25 френдів, і нехай вони зроблять те саме." Ну я зазвичай пас, а тут не стрималася. Осьо:
I generally refuse to take part in this type of virtual viruses, because usually they feel like a subtle form of cheap blackmail, and a social experiment of unknown origin and purpose. As an excuse to allow myself to take part in this one, I’ve broken most of the rules of this game.
I detest having to incline people to do anything, so if I tagged you it’s because I am genuinely interested in what you’d say about your perceptions of things, world and people, about your inclinations and feelings, about your beliefs and convictions. (The rules were, if I tag you, you also write 25 things about yourself and tag me in it so that I could read it.) Having said that, feel free to ignore it, if you are like me and generally refuse to take part in these games.
I secretly love being asked straight questions that would make me think through and figure out the things about myself. In fact, till recently I used to often hold long imaginary dialogues with my people about important issues, problems and conflicts. (They were more like monologues, because the imaginary partner would not say much.)
Continue reading
