pelerin1963 -ом навіяне
Переоцінка цінностей – це поняття вигадав Ніцше. Воно стало нашим, надто нашим, бо константує нашу алергію на правду. Воно стало нашим, надто нашим, бо ми, як і годиться справжнім ніцшеанцям, – постмодерністи. Ми люди без грунту. Ми риби. Ми мусимо переоцінувати тобто адаптувати свої погляди і звички до кожного припливу і відпливу, ми ні на чому на спиняємося, ми не вміємо мовчати, бо й не вміємо говорити. Ми забуваємо, що сама природа вже один раз вивела риб з океану на грунт.
Я перестала вчитуватися в Ніцше, "переоцінила" його для себе. Мені здається, що бовтатися як риба в океані, і вислизати з рук Бога, як би Він (Вона?) не намагався нарешті нас впіймати і врятувати – це настільки ж відважно, наскільки і боягузливо. В час Ніцше можливо це і було необхідністю (а однак в час Ніцше були і Блейк, і Тер’яр-де-Шарден), але в наш час це всього лиш мода, а мода, як завжди, відстає від історії – це її природа. В нас час Дух знову виводить нас на грунт.
Знайти цей грунт – значить знайти себе. Тоді потреба переоцінювати (а це теж метафізична, тобто технологічна потреба) відпадає як ілюзія, тоді нарешті з’являється можливість спостерігати і насолоджуватися. Тоді правда стає істиною.
Я вже знаю це, залишається дрібниця – жити цим.