pelerin1963 -ом навіяне
Переоцінка цінностей – це поняття вигадав Ніцше. Воно стало нашим, надто нашим, бо константує нашу алергію на правду. Воно стало нашим, надто нашим, бо ми, як і годиться справжнім ніцшеанцям, – постмодерністи. Ми люди без грунту. Ми риби. Ми мусимо переоцінувати тобто адаптувати свої погляди і звички до кожного припливу і відпливу, ми ні на чому на спиняємося, ми не вміємо мовчати, бо й не вміємо говорити. Ми забуваємо, що сама природа вже один раз вивела риб з океану на грунт.
Я перестала вчитуватися в Ніцше, "переоцінила" його для себе. Мені здається, що бовтатися як риба в океані, і вислизати з рук Бога, як би Він (Вона?) не намагався нарешті нас впіймати і врятувати – це настільки ж відважно, наскільки і боягузливо. В час Ніцше можливо це і було необхідністю (а однак в час Ніцше були і Блейк, і Тер’яр-де-Шарден), але в наш час це всього лиш мода, а мода, як завжди, відстає від історії – це її природа. В нас час Дух знову виводить нас на грунт.
Знайти цей грунт – значить знайти себе. Тоді потреба переоцінювати (а це теж метафізична, тобто технологічна потреба) відпадає як ілюзія, тоді нарешті з’являється можливість спостерігати і насолоджуватися. Тоді правда стає істиною.
Я вже знаю це, залишається дрібниця – жити цим.
thinking and thoughtlessness 
Ну, йому йшлося про переоцінку ВСІХ цінностей, а мені тільки деяких, суто приватних; може бути, що я вибрав невластивий вираз, надто претензійний, коли йдеться про звичайну охайність і лад у душі… Сам не терплю цих постмодерних “флюктуацій без фіксації”. Але час від часу проводити в собі такі ревізії все одно варто, хоча б тому, що самість, або душа, або як її не називай, не є раз і назавжди даною незмінною величиною; все життя вирощуємо її в собі, як мушля – перлину, все життя вона – неготова, не має остаточного кшталту; тільки смерть ставить завершальний штрих; втім, це не бозна-яка новина…
LikeLike
ну для нього ж ВСІ цінності власне і починалися з приватних, які забезпечують (або заперечують) звичайну охайність і лад в душі… хіба не так?
про перлину – тут власне питання (хе-хе діалектичне) в тому, чи дійсно ми її ту перлину вирощуєм і шліфуємо (і тоді це все ще питання “волі” і “влади”, питання про “я можу”, тобто те, чого власне і добивається Ніцше, тобто це все ще метафізика і технологія), чи, навпаки, перлина вся вже там, вже закладена від і до народження, і всі наші драми з приводу якості і калібру перлини, які ми старанно намагаємося “покращувати” – всього лиш чергова ілюзія цього нашого самозакоханого “я”.
Ну, я розумію, звичайно, що питання про те, що вже є закладене і те як воно проявляється чи не проявляється – то діалектика (тобто що те, що закладене, воно є, або його нема в залежності від того, з якого боку подивитися) (сто разів перепрошую за таку заплутаність думки), АЛЕ все ж це питання того, на чому ставити наголос, це питання “ставлення”, це різниця між вихованням і плеканням… себе.
от якщо взяти ту аналогію, до ставитися до себе як до дитини, то вона власне ніби передбачає, що ціла перлина вже є там, і вона проявиться, якщо її (тобто себе) плекати з терплячістю і гумором. А якщо себе активно виховувати, то тільки натреш в душі мозолів, і все попсуєш…
от в мене є тенденція такого самоїдства, що типу от як я така розумна і обдарована, а таких дров поналамувала, і те не так, і се не так, і починається… а от якщо замість того подивитися на всі ці дрова, і поставитися до себе як до своєї дитини – якою тоді має бути відповідь коли знаходиш купу власних дров серед хати?
бо ото ніби коли дійсно навчитися ідеально ставитися до себе, як до своєї дитини, тоді можна і мабуть приблизно побачити, як до тебе ставиться бог, чи хто там…
шось приблизно таке малося на увазі…
LikeLike
так, я теж останнім часом над тим голову ламаю, над оцією передданістю перлини, бо з одного боку вона є, з іншого – стає, принаймні, для нас, як часових істот; знаєш, там у Майстра Екхарта деякі проповіді закінчуються абсолютною відмовою від “волі”, від “кшталтування”, от, мовляв, я мушу повернутися в той стан передіснування, яким я був у Божому задумі ще до того, як Він мене створив, якось так, то тексти треба мати під рукою; але в тій абсолютній відмові нема жодної пасивності, того, що зазвичай приписують містикам, навпаки , там така потужна енергетика і впевненість, якої я більше ні в кого з містиків не зустрічав; ну ти знаєш, Г. його теж дуже шанував.
LikeLike
дійсно дуже цікаво про Майстра Екгарта – треба би колись почитати (але то, як завжди, відкладається до пенсії…).
ти мені весь час такі цікаві посилання підсовуєш, що вже годі тої пенсії дочекати :).
я знаю, що між Г. і Майстром сильно люблять проводити паралелі, особливо католики, але сама нічого не пригадую з “мого” Г., де би він виразно про Майстра писав… підкинь якесь посилання як воно тобі під руку підвернеться :).
LikeLike
на противагу цьому можна зазначити, що потреба у “грунті”, “опорі” властива стану обивателя, егоїстичному існуванню. згадалася буддистська коцепція “чистої землі” (досить цікава і мальовнича, до речі, гарно описана в одному з оповідань Ю.Місіми), доволі зручна для віруючих, оскільки не закликає щукати Просвітлення вже зараз, а радить постійно звертатися до Будди чистої землі аби перенестися туди у наступному народженні.
деякі тексти описують початок духовного шляху саме як відчуття втрати опори, втрати “світу”, чітке усвідомлення свого падіння. відтак, духовний розвиток описується як підйом з нижчого щабля на вищий і тд. при цьому зупинка на одному рівні, відмова рухатися далі спричиняє падіння звідти і потім можливість стрибка ще вище.
по аналогії з еволюцією море — земля, наступним етапом є небо, політ.
LikeLike
так і не так. бо тут мені йдеться про знаходження “грунту” шляхом просвітлення, а не уникання просвітлення під приводом грунту :).
щодо необхідності втрати опори – тому я й кажу, що в час Ніцше відмова від грунту (обивательського) – можливо і була необхідністю. але зараз вже інший час.
щодо польоту – гарна метафора, а однак… тоді “грунтом” стає, умовно кажучи, небо (можливо саме тому його називали фірмаментом?) а неумовно кажучи – грунтом, місцем відліку і опори стає дух, або божественність…
але це вже після того, як йоги, тобто зв’язку, було досягнуто. все, про що я написала стає можливим лише після встановлення йоги, інакше звичайно що будь-яка правда здаватиметься відносною, а отже і постмодернізм рулить.
LikeLike
розум сприймає речі у їхній відносності, віра — у абсолютності. можливо, рух до істини у поєднанні розуму і віри.
давніше кілька разів намагався прочитати “Так казав Заратустра” Ніцше. нічого не вийшло.
LikeLike
еге, шось таке. правда це поняття віри мені не подобається, але в загальних рисах приблизно так.
про “Тас сказав Заратустра” – мені теж не йшло, поки я пробувала читати це як художній текст. А коли почала читати як філософський – пішло. А потім знов пішло – тепер я би це вже хто зна чи прочитала…
LikeLike
А я не знав, що його вигадав Ніцше. Я ним й не дуже цікавився.
Під правдою мають на увазі різне. Для одних я – близький друг, для інших – корисний співробітник і радник, для інших – потворний товстун і невдаха. Де правда?
Як і годиться несправжньому не-ніцшеанцю, я не посмодерніст. Підозрюю, що скоро постмодернізм в мене буде оцінюватися так само, як і маразм 🙂
До речі, раз вже ти згадала постмодернізм – чи існує десь визначення наративу, зрозуміле технарю? Коли я шукав його, я знайшов оці *постмодернічні*:
RU: http://fil.vslovar.org.ru/731.html
UA: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2
Ну, я їх прочитав, і, здається, навіть зрозумів, що малося на увазі, але… якесь воно постмодернічне…
Я не думаю, що можна отак раз і назавжди “знайти грунт”.
LikeLike
еге. Ніцше вигадав багато з того, чим ми зараз живемо.
Про правду – вона глибше ніж суспільні ролі :).
Про наратив – не знаю, це якась посмодерністична французька вигадка :). Мене на захисті диплому в уні декан запитав, що таке дискурс. То я тоді якось відповіла була, а зараз навіть лінь би було мізки напружувати :).
Про грунт назавжди – то це питання досвіду мабуть…
LikeLike
Про наратив – не знаю, це якась посмодерністична французька вигадка :). Мене на захисті диплому в уні декан запитав, що таке дискурс. То я тоді якось відповіла була, а зараз навіть лінь би було мізки напружувати 🙂
Ну от ;( І ти не знаєш ;( :..-(
LikeLike