анкетник, або ж журнал

pry4ilok питає, я відповідаю…
навіяло спогади з дитинства, тільки там питання були масові і нецікаві, а тут особисті, тобто цікаві.

1. У якій точці світу тобі б жилося найкомфортніше?

2. Тобі доводилося одночасно кохати двох хлопців і розриватися між ними?

3. Ти віриш у реінкарнацію?

4. Ти брала участь у вуличних акціях, а братимеш знову, як покличуть вожді?

5. Для чого ти завела ЖЖ?

1. У якій точці світу тобі б жилося найкомфортніше?

Мабуть простіше відповісти, де б жилося най-не-комфортніше, бо всюди де я жила, було добре. Найбільше сподобалося у Фрайбурзі – там чисто і відносно тепло, добре їздять трамваї, привітні люди і є вода, смачне італійське морозиво і сівши на автобус або електричку за годину можна вийти в горах, де простір, вітер, трава… Або з таким самим успіхом за півтори години можна бути в Базелі, сходити в музей, відвідати шверцайських друзів. Чи в Стасбурзі… Мені подобаються північні міста (Копенгаген), бо там багато води, але там надто зимно. Мені неймовірно подобається в Італії. Мені подобаються гори і вода, особливо море. Мені подобається, що там в Європі так до всього близько. Разом з тим мені добре і в Канаді, і в Україні, і в Індії (правда, то була нетипова Індія). І взагалі, я не надто прив’язана до комфорту, хоч не відмовляюся він нього, якщо він є. Тому не-комфорно мені мабуть було би лише в якихось екстрімних місцях – де весь час дуже холодно, або дуже жарко, або дощ падає, або порохи і сміття, або коли нема можливості кудись на місяць з’їздити перевітритися (відігрітися, чи вистигнути, ти висохнути, чи намокнути). Навіть отруйні комахи, змії, і все таке мені не надто мені отруюють почуття комфорту – до них звикаєш. Єдине, що сильно заваджає – то сморід. Але, кажуть, до цього теж звикають. Он, львів’яни занавіть не помічають. Ага, і ще мабуть було би складно жити в великому східному місті – я люблю мати хоч трохи простору, і погано адаптовуються в культурах які вимагають постійного близького контакту всіх зі всіма. Хоча, може до цього теж звикають…

2. Тобі доводилося одночасно кохати двох хлопців і розриватися між ними?

Чого не було, того не було. Я жахливо перебірлива в цьому сенсі, і коли вже на когось око поклала, і якщо воно вже перейшло в любовну сферу, то поки стосунки не вичерпаються, мене мало цікавлять інші варіанти. Тобто я мабуть таки однолюбка. Але зате в мене завжди були і є близькі і глибокі стосунки з чоловіками, які мені як братИ, кожен з них має якусь іншу роль, деякі з них приходять і йдуть, деякі залишаються, з деякими бачимося/пишемося/розмовляємо регулярно, і іншими вкрай рідко, і деякі з них знають про мене те, чого жоден “хлопець” ніколи не знав. Але я ніколи в них не “закохуюся” – бо вони мені надто рідні.

3. Ти віриш у реінкарнацію?

Угу. Але це питання не віри, а радше інтуїції і якоїсь внутрішньої логіки. Тобто мені видається правильним і гармонійним сприйняття нашого життя тут як щораз нового росту, як навчання, як розвитку своїх якостей. Мені подобається вважати, що ми робимо помилки не тому, що ми злі, хитрі, підлі і дурні, а тому, що ми просто ще не навчилися бути кращими, гармонійнішими, самодостатнішими і дорослішими. Мені подобається сприймати смерть як перерву, відпочинок (бо ж за твоїми словами все має відпочивати). Мені подобається “впізнавати” нових друзів, і бачити, що такий рівень спорідненості – не що інше як цілі життя прожиті десь поруч. Такий підхід до життя і етики найбільше відповідає моєму інтуїтивному сприйняттю Божественності, тобто тому, що таке досконалість, і як та досконалість ставиться до своїх же ж паростків… Таке розуміння найбільше відповідає моєму поняттю справедливості. Інакше цей наш світ ніяк не складається до купи, не пасує. А так все пасує, і то дуже добре.

4. Ти брала участь у вуличних акціях, а братимеш знову, як покличуть вожді?

А звідки ти знаєш, що брала? Чи ти наш маленький страйк маєш на увазі? Ну можна брати участь, а можна ж брати участь 🙂 Для мене особисто брати участь в акціях – це не вибір, чи бажання, чи рішення, а необхідність. Тобто коли складається така ситуація, що “треба встати і вийти”, і інакше ніяк не можна. Тобто коли вибору нема, і примхи жодної нема – просто треба і все. Це як треба комусь допомогти – тоді ж не думаєш, і не вирішуєш, і не аналізуєш обставини – помагати чи не помагати, а просто знаєш, що треба, і все. Сьогодні і тут, а не завтра чи через рік. А потім так само відчуваєш: все, вже більше не треба, вже скінчилося, вже можна більше нікуди не йти. Крім того є ж іще рівні участі – можна кидатися в вир і бути великим героєм, а можна просто бути присутнім, бути в стані свідка, бачити, що відбувається, і робити те, що слід робити, але при тому не втягуватися і не реагувати. Оскільки я цього ще до кінця не навчилися, то значить будуть ще і вуличні акції, і багато всього. А вожді до всього цього не мають ніякого стосунку – вони насправді здебільшого нейдешевші пішаки в руках історії, вона їх використовує як їй треба і викидає на смітник. Ця вся їхня ілюзія вождівства нічого спільного з вуличними акціями і їх необхідністю або ж невчасністю не має. Я особисто від вождів ніколи нічого доброго не чекаю, тому мені вони якось байдужі.

5. Для чого ти завела ЖЖ?

Я коли приїхала сюди в Канаду вчитися, то десь через півроку побачила, що починаю різко губити мову. Тоді якраз почав був рости Майдан (в інтернеті), ну то я туди занурилася по вуха, і просиділа там кілька років (десь п’ять мабуть). Так і підсіла остаточно на інтернетну форму спілкування – Майдан мені її забежпечив по повній програмі. А потім так склалися обставини, що я звідти пішла безповоротно ще й грюкнувши дверима (ну чи так мені здалося). Тоді треба було знайти собі якийсь замінник, який би з’їдав менше часу, був би менше особистим, але все ще забезпечував “контакт”. Тоді завела ЖЖ. Зараз в мене ЖЖ – то вікно в Україну, через нього я відфільтровую цікаві мені сфери, новини, настрої, одним словом, читаю людей… Шось таке. Мову все одно загубила, але тут вже нічого не вдієш. Але писати в ЖЖ я ніяк не навчуся – це ЖЖ мені якесь безлике, а коли в мене нема конкретного читача, то й писати якось нІчого.

Advertisements

4 thoughts on “анкетник, або ж журнал

  1. цікаво… в першому, в тій частині де про європу (бо в канаді та індії я не був) – ніби про мене 🙂

    Like

    1. Еге, я думаю, це така її, тої Європи краща сторона… Хоча, з іншого боку… є якась в тій Європі тріщина, і вона, так виглядає, щораз глибшає.

      Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s