з нагоди початку Весни

переходимо в ніжність…

Читаю Kehre Гайдегера 49го року – неможливо повірити, скільки перлин можна вмістити в 10 сторінок тексту, і як цими десятьма сторінками на зламі між ранньо-пізнім і пізньо-пізнім Гайдегером можна зібрати в одне стільки раніших і пізніших текстів. Ось наприклад півтора абзаци:

Weil jedoch das Sein sich als Wesen der Technik in das Gestell geschickt hat, zum Wesen des Seins aber das Menschenwesen gehört, insofern das Wesen des Seins das Menschenwesen braucht, um als Sein nach dem eigenen Wesen inmitten des Seienden gewahrt zu bleiben und so als das Sein zu Wesen, deshalb kann das Wesen der Technik nicht ohne die Mithilfe des Menschenwesens in den Wandeln seines Geschickes geleitet werden. Dadurch wird indes die Technik nicht menschlich überwunden. Dagegen wird das Wesen der Technik in seine noch verborgene Wahrheit verwunden. Dieses Verwinden ist ähnlich dem, das geschieht, wenn im menschlichen Bereich ein Schmerz verwunden wird. Die Verwindung eines Seinsgeschickes aber, hier und jetzt die Verwindung des Gestells, ereignet sich jedesmal aus der Ankunft eines anderen Geschickes, das sich weder logisch-historisch vorausberechnen noch metaphysisch als Abfolge eines Prozesses der Geschichte konstruieren läßt. Denn nie bestimmt das Geschichtliche oder gar das historisch vorgestellte Geschehen das Geschick, sondern jedesmal ist das Geschehen und das ihm zugewiesene Vorstellen seines Bestandes schon das Geschickliche eines Geschickes des Seins. 

Zur Verwindung des Wesens der Technik wird allerdings der Mensch gebraucht. Aber der Mensch wird hier in seinem dieser Verwindung entsprechenden Wesen gebraucht.(D38-39, E39-40)

 

Тут тобі і техніка і Gestell, і історія, і (все ще) Буття, і біль (а це пряма паралель до Тракля – “біль закам’янив поріг” – “Мова”(1950)), і подолання, яке не є запереченням, і людська суть як відповідність і відповідання – а це всі його лекції про мову, і про досократиків, і оце gebraucht – прямий зв’язок з nomoi – божественними законами Антігони, які походять не від Зевса, а від самого “Буття”. Це Brauch в іншому місці ідентифікується з apeiron. Одним словом – читай, неначитаєшся :).

Advertisements

14 thoughts on “з нагоди початку Весни

  1. Дякую, це справді чудовий текст (який – не чудовий? :)) маю його російською, зараз буду звіряти з оригіналом; я сьогодні читав фрагменти цолленконерівських семінарів, теж незле (навіть незважаючи на переклад), дуже прозорі пояснення деяких аспектів “Буття і часу”; ох, чесне слово, вставав би о 5 ранку, щоб на 7-у втрапити на той семінар 🙂

    Like

    1. цей фантастичний, бо такий короткий. і таки межовий… – тут він все ще беззастережно називає Буття Буттям. а здається вже наступного року починає його уникати майже у всьому…
      поки що не звіряй – я тобі пришлю поновлений файл з цитатами як з цього понадовиписую – там мабуть більше половини цілого тексту в мої цитати попадає :).

      Like

    2. P.S. – якби в мене була не така жахлива пам’ять…

      я аж тепер починаю бачити і здається розуміти, як в нього все між собою пов’язане, і як все (ну, не все, звичайно, але багато) стає зрозуміло, якщо ті зв’язки бачити. я коли прочитала цю його серію про досократиків, і напів-прочитала серію про мову, то із цими досі для мене центральними речима (середина фортрегів і ауфзеців – “річ” “будувати, мешкати, мислити”, ну і центральні про Гьольдерліна, і пізні про час і кінець філософії) – все стало настільки зрозуміліше… А якби я ше й лекційні курси рочитала (особливо ті, шо мені мій керівник постійно пхає – про Канта і Арістотеля…) – і якби я в моменті не забувала, шо де – ціни б мені не було!

      Like

      1. ой, не сип мені сіль на улюблену рану, бо тут такий склероз, шо на всю голову! 🙂 точно знаю, шо потрібне місце я читав позавчора, але в котрому з текстів, якщо я їх прочитав 2-3 за той день? відповіді не існує 😦

        добре, тоді я почекаю більшої цитати! 🙂

        Like

        1. я думаю, тут крім нездатності схоплювати і запам’ятовувати, ще й вина нашого (технологічного) підходу до читання – ми заковтуємо, не пережовуючи, націлені на результат, а не на процес, ну і як наслідок нічого нормально не пам’ятаємо. якщо добре пережовувати, читати повільно, повертатися назад по 5 чи 10(!) разів, міркувати, коментувати собі, тобто заматися герменевтикою – тоді дійсно краще запам’ятовується, але ж в нас постійно нема часу!
          я ото минулого тижня балакала із своїм керівником – я досі пам’ятаю те місце в Мерло-Понті, про яке робила для його класу свою першу презентацію (а це ж було добрих 7 років тому).

          Like

          1. ну так… але тут ще багато важить обговорення; наприклад, я тепер ніколи не забуду, що інтерпретація ніцшевського розрізнення між активним і реактивним знаходиться в розділі про великий стиль – після того, як ти мене спитала, як вони ці терміни переклали 🙂

            бо тоді технологічний підхід спотикається – і застановляється, замість поглинання починається смакування… врешті він сам не раз наполягав саме на такій бесіді з текстом, бесіді з мислителем

            Like

            1. ніби так… але я помітила, що вже не можу якось напів-односторонньо обговорювати – просто стає нецікаво. Тобто тоді в будь-якому випадку треба самому повільно читати, перечитувати, і т.д., перед обговоренням, або разом читати і перечитувати в процесі обговорення.
              або якщо викладати то теж подібно виходить, тільки якісніше мабуть.
              от тільки яка ймовірність того, що знайдеш читача на тій самі хвилі зацікавлення що й ти? в мене таке дуже рідко трапляється.
              саме тому я дуже люблю все ще ходити на класи свого керівника, хоч мені вже ніби й не треба – заради того, щоб бути на одній хвилі. але таких класів – один на… незнати скільки…

              Like

    3. вставав би о 5й і вивчив би німецьку, га? 😉
      але там не треба було вставати о п’ятій, бо там все дуже близько. ну хіба що тобі як і мені треба 2-3 години щоб прокинутися.

      Like

      1. чесне слово вставав би і вивчив би! 😉 навіть давньогрецьку вивчив би 🙂 тут якась дивина з цими пробудженнями – іноді ходиш до вечора повністю розлізлий, а потім в одну мить збираєш себе, причому не вольовим зусиллям, а через якусь конкретну деталь – спогад там про особливо цікаву сторінку, чи якусь дуже близьку музику, ну, щось такого; а деколи вдається одразу прокинутись отаким зібраним – але це в кращі, не такі вже й численні дні.

        Like

      1. ну це так нам писали наші московські друзі, которі почвовєди, на пачках цигарок

        це так як для хвілософа – читай-неначитаєшся

        Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s