між публічним і приватним

Ніяк не можу звикнути до писання публічного тексту, тобто, так чи інакше, тексту без конкретного адресата. Він (текст) впирається, відмовляється текти, губить свою наповненість і губиться сам. Ці дописи в ЖЖ, окрім тих, які спрямовані на якогось конкретного читача, якість мляві і ніякі, постійно під підозрою цілковитої непотрібності і нецікавості.

Мені подобається писати приватні тексти, тексти один-на-один. Тексти-запитання і тексти-відповіді, адресовані конкретному читачеві. Мої найкращі тексти (крім, звичайно “професійних” пейперів, – то інша категорія) читала лише одна людина, та й то невідомо, наскільки уважно і наскільки вдумливо. Тому й виникає спокуса перейти в публічну сферу – опублікувати свої “листи”, розширити приватність, збільшити коло читача. Але тоді знову впираюся в порожність такого публічного тексту.

Тобто виходить або-або? Або це лист, і він глибокий і уважний, делікатно припасований до адресата, або це пост, і він плоский і відчужений… Виходить що ця от близькість приватності не терпить публічності. Чи ні?

Advertisements

12 thoughts on “між публічним і приватним

    1. уявити – неважко, вжитися в уявлений образ – важче. Але все одно, коли я говорю “з трибуни” – то говорю не зі слухачем (вони якось губляться з трибуни), а радше сама з собою. такому текстові бракує тої особистісності, і особливої творчості, яка є в розмові з конкретною людиною.

      коли проводжу семінар – тоді інакше, тоді все-таки говориш із конкретними людьми, але така розмова мала би якийсь сенс, якби студенти дійсно готувалися, працювали, думали. а так виходить суміш провокації з індоктринацією :). не то, бо все одно вкінці це розмова з собою, а не з іншим.

      Like

      1. Не розмова, а виступ. 🙂

        Я якось не дуже замислювався над тим, як я пишу, але я багато разів перечитую та переробляю написане, щоб воно добре читалося і гарно виглядало, ну й так виходять врешті-решт тексти, за які не дуже соромно 🙂

        Like

        1. ну, звичайно, є таке теж.
          але мені йдеться про те, що “приватний” текст все ж виходить в мене набагато глибшим і цікавішим, ніж будь-який публічний текст, як от виступ.

          Like

  1. радіо — ніби теж, відособлене від кінцевого споживача. Ти не знаєш, що коїться на тому кінці провода, приймача.

    Like

  2. то тобі так здається, що вони мляві і ніякі 🙂

    по-перше, багато твоїх на позір безадресних постів дуже цікаві і гарно написані – от хоча б отой про Львів, або про Індію, про страйк і т.д.; я сьогодні подолав нехіть до англійської і пильно вчитався в твій дисертаційний пропозал, це заворожує!

    по-друге, окрім постів, багато важать твої коментарі в інших жж, вони теж нібито безадресні, але вони – “в тему”, і вже не один з моїх друзів (не тільки жж-шних) казав: “яка ж вона розумниця, ця , хто вона така” і т.д.

    по-третє, на письмо в блозі впливають закони жанру (уяви, що жж – це літературний жанр :)), тож не варто очікувати від пральної машини, що вона буде добре шити; але пере вона досить добре і цим виправдовується сповна 🙂

    ну, і те слід враховувати, що важить сама твоя присутність, що завжди, коли у френдстрічці з’являється новий твій пост, адресний чи ні, не так істотно, одразу теплішає на серці: “о, з’явилася!”

    так шо таке 🙂

    Like

    1. та ну тебе. 🙂

      я ж не на компліменти напрошувалася, а висловила діалектичну розірваність якусь, чи шо. а ти мені її всю медом залив.

      це дійсно так, що мені суб’єктивно особиста мова відчувається набагато тоншою і плиннішою, натхненнішою. а на публічні висловлювання в ЖЖ доводиться себе мало що не силувати. як там воно на виході виходить мені важко судити – мені частенько закидають, що я надто прискіплива.

      так чи інакше, а хочеться щоб пралька не тільки шила і варила, а ще й при тому співала :).

      в мене є один “брат” – Андреі звати, то він каже, що не вірить в універсальні вирішення глобальних проблем. а я все ще їх домагаюся. він взагалі-то лікар немовлят, то може йому видніше…

      Like

  3. еге, я про це міркувала, що письменники здатні писати такий глибоко-приватний текст без того щоб спрямовувати його на якогось конкретного читача. тобто в них ця іманентна приватність якимось чином сама проявляється.

    щодо підлаштування до одної особи – я не знаю, чи це такий вже негатив з точки зору інших читачів. більшість з нас тут, хто “читатель” френд стічки, а не “писатель” – любителі слухати, навіть підслуховувати – в такому випадку, яка різниця, чи слухати безособову промову, а чи “приватну” розмову. Я б навіть сказала, що “приватну” цікавіше…

    а про ЖЖ – я теж спочатку писала як “необов’язкові” пости, а потім пройшлася по них і постирала. бо ж якщо воно навіть мені через місяць вже нецікаво – то кому воно тоді взагалі треба? – ну чи так я собі вирішила.

    Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s