Gestell und Geviert

Як я їх розумію – для pelerin1963 

Gestell – не результат людської діяльності, а "форма" (Г. здається називає це констеляцією) в якій саме буття проявляється в цю епоху. Ця форма "присилається" нам "долею" (Geschick), зміна цих форм – це і є історія (Geschichte). Ми потрібні історії, але ми її не створюємо і не вирішуємо, а лише беремо в ній участь, – беремо участь добре, якщо слухаємо/чуємо (hören) і тоді належимо (gehören) , і відповідаємо поклику Буття, чи чого там. Десь під кінець Питання Техніки здається, він щось каже про те, що не ми створили техніку, а саме буття пішло таким шляхом. (В інших місцях він теж про це говорить – можна пошукати за "Vergessenheit") Нам це, звичайно важко зрозуміти, бо ми звикли ставити себе в центрі всього, ну і як так раптом може бути, що весь цей бардак – не нами зроблений (Ніцше теж цього ще не знав, або знав не до кінця). Ну і звісно, що в якомусь сенсі нами, але не в визначальному сенсі, радше так склалися обставини, так саме Буття себе визначило, а ми лише радісно і голосно бігли за ним – в такт йому. Тому насправді і "розворот", коли і якщо він станеться, буде ініційований не так нами, як самим Буттям (ну чи як там краще називати – Ereignis, "Es gibt" – то вже деталі), коли його нова "констеляція" , буде готова вийти на сцену. Єдине, що ми можемо і мусимо робити – це готуватися до того, щоб цю нову констеляцію почути, і могти їй відповісти. Якщо ми їй не відповімо, не зможемо, тоді вона не відбудеться. Тобто від нас залежить все і нічого, бо ми не ініціюємо, то не наша суть і не наша робота, ми не задаємо жодних правил. Наша робота – слухати і відповідати, якщо ми відповідаємо належно, тоді належимо буттю. Інакше – інакше невідомо що.

Метафізика – це назва такої думки, і такого сприйняття світу, яке визначає "Західну" цивілізацію – тобто домінує десь від класичних греків, і дотепер. Це відповідь на тенденцію самого Буття. Тенденція Буття (чи як там його назвати) в тому, що воно ховає себе, втягує себе в глибину, в темряву, в тишу, в бездонність, натомість "назовні" – на світ [Божий] проектує сутності (так перекладається Seiende?). Ці сутності – конкретні речі, або ідеї, або поняття, все, що існує в якому сенсі. Цим сутностями буття прикривається, як одягом, ховаючи при тому своє "серце". Тобто сутності – це те, що проявляється, а саме "буття" – це таємниця, те, що залишається прихованим. Ранні греки це "знали", чи, може краще сказати відчували, чи жили цим, бо, Г. каже, навіть вони цього не осмислювали. Для них (на відміну від нас) приховане часто було важливішим і справжнішим за явне, але, він каже, вони про не не думали (грубо кажучи). В моїй улюблені лекції "Кінець філософії і завдання мислення" він пише про Парменіда і його "незрушне серце розкритості" (тут от кілька цитат http://candrika.livejournal.com/7391.html) В інших лекціях про греків він говорить про ще кілька різних імен, якими вони називали оте от приховане Буття. Метафізична тенденція полягає в тому, що ми, відповідаючи (належно) на скромничання Буття, перестаємо його бачити, поступово забуваємо, що воно взагалі є, повністю і щораз дальше відходимо в плоский світ сутностей, який поступово все більше і більше плоскішає. Оскільки втрачається усвідомлення Буття, поступово наступає офігєнний антропоцентризм (ото як в Ніцше). Речі зводяться поступово до якнайпростіших і якнайконкретніших, бо ними накраще тоді маніпулювати.  Це все гарно розписане в питанні техніки, і ще десь (Лист про Гуманізм мабуть, трохи в Навіщо поети?)… В мене був товариш один, то він завжди з глибоким пієтетом говорив про те, що Гайдегер передбачив еру інформації (тобто і інтернету) задовго до того, як її стало видно. Мова стає інструментом, і складається ілюзія, що ми нею володіємо, як, зрештою і всім решта, і т.д.

Я не цілком зрозуміла, що саме мається на увазі під знову сферою надчуттєвого і кінцем метафізики. Це явно якийсь наслідок читання перших лекцій про Ніцше – вони, як справжній перехідний етап, здатні настільки все заплутувати, якщо через них дуже важко неупереджено дивитися на пізнього Г :). То треба мені розтлумачити, бо я не вловлюю, звідки те питання взялося.

Щодо благодушної безтурботності Г. – то це теж для мене трохи дивне сприйняття, може то якась надмірна пафосність перекладів, чи шо, але в мене навпаки завжди складається враження, що його бачення майбутнього радше похмуре, він постійно повторює, що "якщо" це станеться – тоді може вийти те-то. А інакше, весь цей світ зруйнується. Але якщо раптом ні, тоді … В мене доненавна в профілі висіла цитата з "Кінця філософії": "Gleich ungewiß bleibt, ob die Weltzivilisazion bald jäh zerstört wird oder ob sie sich in einer langen Dauer verfestigt, die nicht in einem Bleibenden beruht, einer Dauer, die sich vielmehr im fortgesetzten Wechsel des immer Neuesten einrichtet. "(D67, E60) – і ця ще одна з оптимістичніших (якщо я її правильно розумію). Відома цитата з шпігелівського інтерв’ю про "Тіко Бог вратує" – більше в його стилі.

Про сам "процес" розвороту тенденції від суцільного самозабуття буття і небезпеки остаточного розриву зв’язку між буттям і світом сутностей (ото невротика вийшла би) до відновлення, згадування і становлення нової "констеляції" – це ніби найкраще розтлумачено в цьому ж Kehre, але насправді нічого не зрозуміло. Тобто теоретично може й зрозуміло, але насправді… Можливо простіше подивитися на людському прикладі, який він подає в Навіщо поети? і в Листі про гуманізм здається також – грубо кажучи: ми втрачаємо зв’язок із буттям, врачаємо власну суть, губимося, стаємо нещасні. В глибині своєї нещасності нарешті починаємо відчувати брак. Тоді мац-мац, починаємо шукати, чого ж то нам бракує, тоді якимось чином бачимо, що нам бракує того конекту. Тоді ми готові як грім з ясного неба прийняти новий конект. Інакше, якби ми не відчули глибини своєї нещасності, тоді ми би ніяких богів і слухати не стали, навіть якщо б вони прийшли. Шось таке. Про власне кажучи зв’язок між Буттям і святим/божественним/богами – я ще не готова писати – то мені треба ще продумати і прописати, але він є і виразний, питання тільки в тому, який саме.

Geviert – четвериця, чи як там його – світ. Це поняття не реально-фактичне (як Gestell), а радше міфічне. Він офіційно бере його з Гьольдерліна, але це поняття присутнє, і то виразно, ще в Платона (навряд чи Г. міг цього не знати). Наскільки я розумію, такий світ не є присутнім паралельно до Gestell. Радше, цей світ стане можливим після того як Gestell вивернеться навиворіт і з нього народиться нова констеляція. Я не знаю, чи цей світ четвериці – це наступна конкретна історична епоха, як Г. її передбачає, а чи цей світ є основою кожної нової епохи, кожнового нового "золотого віку", чи раю, чи як там це назвати. Ймовірніше, що це якась постійна основа, і коли вона розбалансовується (в нас все пішло таким чином що люди перетягують всю ковдру на себе, небо і земля сторч, богів вже змело, і т.д.) – тоді виходить кінець епохи, а коли вона гармонійно грає – тоді початок нової епохи, чи шось таке. Але говорити про це хоч якимось визначеним чином неможливо, бо ми навіть початку своїх епохи майже не пам’ятаємо (тіко як казки), тому і не можемо робити якихось виразних висновків. Але в мого Сема, на приклад, є дуже цікаві спостереження з праці над доісторичним мистецтвом, які схиляють до думки, що кам’яний вік був ближче до раю, ніж 20 ст. (феноменологічно, а не історично, бо історично виглядає, що нам зараз дуже близько до раю, або ж пекла – згідно Г. виходить, коли ми (ми з Буттям) дойдем до найглибшого пекла, то до раю вже буде навіть не один крок, а просто розвернутися навпаки).

Про увірвану в’язь між небом, землею, богами і смертними – я не знаю, чи її можливо увірвати. Тим більше не знаю, чи це можливо зробити людськими зусиллями. Тобто може вона й не грає, та в’язь, може не проявляється в нашому теперішньому Бутті, котро Gestell. Може наші боги померли. Але боги – теж сутності, як і ми, як і дерева, як ідеї, як світло, настрої, і т.д. Все що помирає, тобто виходить із сфери проявленого, повертається назад в "таємницю", в прихованість – це Г. просто фантастично розписує вслід за Анаксімандром. Боги теж належать історії (це він пише вслід за Гьольдерліном) як і ми, богів святе присилає (народжує, пробуджує) разом з новою констеляцією, так само як воно пробуджує і відроджує нас, дає нам дар, якщо ми готові його прийняти. Мабуть власне те, що Гьольдерлін здатний почути той голос нового Буття і нових богів за сотні років до того, як ми навіть побачили, що в нас тут проблема – вже це мало би свідчити, що в’язь не вривається, а просто занурюється кудись в темряву, і якщо добре слухати, тоді (Парменід):
"…ти повинен все пізнати:
як розкритості добре заокругленої незрушне серце,
так і смертних переконання, яким бракує здатності довіряти розкритому."

Ну, більшість цього всього – моє розуміння і моя інтерпретація, переказана моїми спрощеними уявленнями. Воно все може й не так.

Дякую за запитання – це вcе дуже корисно отак от узагальнювати.
 

Advertisements

One thought on “Gestell und Geviert

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s