Індія починається… втретє

Властиво, Індія вже давно почалася, а ще властивіше, внутрішня Індія таки не закінчувалася. Востаннє я була там п’ять років тому, неможливо повірити, що це було так давно, особливо тепер, коли вона знову так близько.

Насправді я думала, що повернуся туди набагато швидше, щоб продовжувати вчитися співати. Але вчитель мій несподівано помер, так що моя “формальна” музична освіта відклалася на невизначений термін.

Тоді вчитель казали: коли ти вернешся додому, одне Са (це перша нота) даватиме тобі набагато більше, ніж тут. Так не є. Тут навіть видобути з себе те одне Са – не так просто. Втім, коли за нього взятися, плекати його і всяко йому догоджати, може воно і даватиме більше, але з якою працею, дисципліною і скромністю! Вайтарна ж була місцем, де музика, здавалося, текла сама собою, і кожен, хто хотів, міг напитися її сповна. Вчитель, звичайно, це знав, і про це теж говорив, хоч висловлював це іншою, своєю мовою. Хто зна, навіщо він казав, що буде легше “in your country”, а може просто переповідав, що йому інші колишні учні казали…

Індія, як реальна, так і внутрішня, визначається для мене словом, якого за десять з гаком років англомовного академічного філософського середовища я там ні разу не почула, і вперше познайомилася з ним деінде, власне, завдяки Індії. Це слово – auspiciousness, грубо перекладене словником як “сприятливість”, асоціюється зараз переважно із дрімучими забобонами або ж поняттям везіння, фортуни. Можливо тому його не шанують професіонали від філософії, особливо тут в Канаді з її ультра-ліберальними і анти-традиційними настроями і поглядами. Однак таке спрощене розуміння цього … явища (а для мене воно таки дійсно явище) видається до-вульгарного пласким з точки зору внутрішньої Індії. Внутрішня Індія каже, що насправді це слово споріднене з поняттям святості чи священності, але не в церковницько-формальному сенсі, а в сенсі живому і справжньому, як ото коли ми кажемо про священність життя чи святість материнської любові.

Один із семиста віршів Devi Mahatmyam, де прославляється Богиня-Мати, починається описом Богині як “sarva mangala mangalye” – “the auspiciousness of all that is auspicious”, тобто священність всього священного, чи по-філософськи, сутність священності чи святості. Далі Богиня прославляється як та, хто доглядає своїх дітей – втілює їх бажання і дарує найвищу радість, дбає про їх добробут і духовні здобутки, захищає і прихищає, знищує всі їхні клопоти і страждання. Тобто ця auspiciousness – це такий стан, який відображає наші відносини з материнським проявом божественного. Це стан простоти, впевненості і безпеки, чи захисту і спокою. Тут не йдеться про інфантильність, безвідповідальність чи лякливість, радше навпаки, про прямоту, щедрість і здатність приносити радість, завдяки яким ми зазвичай цінимо товариство дітей.

Я інтерпретую це поняття як святість чи священність не востаннє чергу тому, що воно нагадує мені німецький корінь heil- таку святість, яка проявляється як добробут чи добре здоров’я у повному сприйнятті всіх його вимірів, до того, як ми порозділяли своє життя і свою сутність на фізичне, розумове, емоційне, духовне, професійне, домашнє, матеріальне, суспільне. Так от, те німецьке “heilige und heile”, передає власне таку повноту і цілість, яка захищена від тріщин і переломів, яка впевнено і безпечно належить собі, починається і розвивається в собі і згідно своєї власної і справжньої суті, і ця її захищеність перегукується мені із санскритським коренем sharan- . B раніше згаданому описові Богині цей корінь зустрічається щонайменше двічі – спочатку в стосунку до самої Богині, “sharanye tryambake gauri” – берегиня, триока Ґаурі, а потім як “sharanagata” – здатність тих, кого вона захищає, тобто нас, повністю довіритися і віддатися тому захисту.

Оце такі думки навіялися в процесі мого триразового і досі незавершеного ходіння по індійську візу. Спочатку я було засумнівалася в “святості” і “правильності” ситуації, коли якийсь дрібний клерк у візовому центрі вирішив був раптом, що мені індійська віза не належиться, а потім подумала, що може ці походи до центру, посольства, потім знову центру, були мені для того, щоб не сприймати Індію як належне, а натомість настроїтися на хвилю тої святості, яку зовсім скоро можна буде практично помацати, сидячи на червоний землі Магараштри, а можна було б і цілком прогавити, будучи в західному раціонально-бізнесово-туристичному модусі, який насправді зовсім святості не сприяє…

А до чого тут музика – та до того, що власне той опис Богині, про який я тут пишу я мабуть найнатхненніше вчилася співати п’ять років тому в Індії, і співання власне того тексту найкраще настроює на тональність святості – що й не дивно, бо ж Вона – sarva mangala mangalye…

 

Upd:

Пряма цитата – 11 розділ Devi Mahatmyam, 8й і 10й вірш, отут є деванаґарі і переклад: http://www.stutimandal.com/new/poemgen.php?id=246, приблизно транскрибуються так:

 

Сарва-манґала-мангал’є Шіве Сарвартха-садгіке

Шаран’є Тр’ямбаке Ґаурі Нараяні намосту те (8)

 

Шаранаґата-дінарта-парітран-параяне

Сарвас’ярті-гаре Деві Нараяні намосту те (10)

Advertisements

10 thoughts on “Індія починається… втретє

  1. це розкішно! я за своїм грипом аж тепер прочитав.. ауспіції десь у Стуса є у вірші, як знайду, напишу, цікаво самому, в якому він там контексті їх згадує.. з твого дозволу зроблю реблоґ і на Твіттер посилання кину, після всієї тієї полови, що доводиться читати в Інтернеті – наче живої води напився, дякую тобі.

    Like

      1. Дякую, Мар’янко, та я вже скоро його подолаю (або він мене ;))

        Так, у Стуса це одне з найулюбленіших слів, принаймні, в “Часі творчості”, написаному в слідчому ізоляторі КГБ – не менше 5 вживань цього слова, оці двоє мені найбільше сподобались..

        ***
        Кажи — ти сам? Ти — сам як є? Ти сам?
        Ні, ти не сам. Бо з волі ауспіцій
        душа розпалась, ніби перловиця,
        оновленим віддавшись небесам.

        ***
        Пильную щедрі кола ауспіцій
        в смеркальнім небі. Там мої сліди,
        неходжені, лишилися навічно,
        бережені для тих, для кого лет
        ледь-ледь своїм крилом значив поет
        у всевельможній пітьмі галактичній.

        Like

        1. Цікаво, але, як і ведеться в Стуса, – слабозрозуміло… 🙂
          Я його мало знаю – що (чи кого) він має на увазі? Вони для нього – знаки прихильності/неприхильності небес (чи чого?), чи належності/неналежності до них, віддаваності їм? чи персони, які власне вирішують? “Кола в небі”??? Як щось надумаєш, поділися… 🙂

          Like

          1. Пташині кола в небі? Перловиця – яку дзьобають птахи? (за підказками полізла в вікіпедію)

            Like

          2. так, знаєш, я спокусився тією однокореневістю-суголосністю слів, але насправді тобі і Стусові йдеться про різні речі; у нього ці ауспіції (в традиційному значенні – кола, креслені птахами в небі, за якими ворожили авгури в Римі) – якийсь різновид фатуму, жорсткого батьківського начала, закону і т.д.; у тебе ж – це вища приязнь, сприятливість і доброзичливість, стосунки з материнським проявом божественного.. Перловиця, наскільки я розумію, це ота річкова мушля, яка розділяється на дві половинки. ну, не дивуйся, бо я все ще наче в чаду якомусь мислю, тож і схопився за ту співзвучність 🙂 такий радий, що почала тут писати – ось це кажу в повній притомності 😉

            Like

            1. та ні, вони більше ніж спільнокореневі, і я рада, що ти їх притягнув 🙂

              я просто не лазила етимології англійського слова перевіряти, бо тоді би знала, що воно власне від того ворожіння походить, навіть трохи шкода стало, що воно латинське, навіть не грецьке… хоча, коли перечитую зараз греків класичних, жах мене бере, наскільки там в них все було сумно, і брудно, і бридко, і на вигляд нічим особливо не краще, ніж в римлян – цілковита відсутність власне тої святості/священності, про яку мені йдеться…

              про батьківське-материнське ти добре підмітив, в якомусь сенсі воно так і є, але в Деві Магатм’ям нема протиставлення між чоловічим і жіночім аспектом божества, навпаки, Деві є зібраною суттю жіночих аспектів всіх божеств, і вони всі “скидаються”, даючи їй свої якості і зброї, якими вона порятує все, в тому числі і самих богів.

              тобто виходить, що в західній традициї цей жіночий/материнський аспект божества ігнорується, або ж зводиться до жахливого чи істеричного (мойри, іринії, деметра, та ж гера). а в цій частині індійської традиції, де поклоняюься Матері, Шіва і Шакті, чоловіче і жіноче, є одним цілим, одне не домінує над іншим, не бореться з іншим, навпаки, підтримує і допомагає… щось таке…

              це, звичайно, спрощено, але щось в тому є…

              Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s