Про допоміжні поняття (це я їх так умовно називаю)

Так виходить часто, що коли пишеш щось велике і змістовне про тексти/філософію когось іншого, то інтерпретація твоя – пропускання цих текстів через призму кількох понять, які в твоєму випадку допомагають зрозуміти і може навіть розвинути той первинний текст. Ці поняття зовсім не обов’язково є новими, зазвичай навіть навпаки, вони є в оригінальному тексті, причому достатньо часто, щоб змогти, власне кажучи, сфокусувати той текст для нас, однак зазвичай вони не є центральними в оригінальному тексті, ну або є далеко не такими важливими для автора, як для нас. Ну от, наприклад, в Семовій першій книжці про Мерло-Понті (яка ж і була його дисером), одним з таких центральних понять є поняття ситуації. Воно часто зустрічається в самого Мерло-Понті, але так ніби між іншим, пробіжно, без визначення, без звертався на нього особливої уваги. Сем пише свою книжку про те, яким чином через поняття ситуації можна зібрати до купи і зрозуміти набагато краще всього Мерло-Понті.

 

В моєму дисері центральними поняттями є святе, божественне і боги в текстах пізнього Гайдегера. Звичайно, є ще купа понять, які їх так чи інакше стосуються. Але внаслідок того, що методом моєї роботи є феноменологія-герменевтика, та ще й не “традиційна” текстова герменевтика, а герменевтика тіла, власне кажучи, цей метод вимагає допоміжних понять, які б допомагали мені “перекласти” те, що ми сприймаємо за абстрактні поняття в Гайдегера (хоч насправді вони абстактними не є), на мову і розмову тіла. Одним з таких понять для мене є Heil, – воно зрідка зустрічається в Гайдегера, в основному коли він говорить про те, що боги приносять людям, але воно так непослідовно і заплутано поперекладане в англійських версіях, ну і про нього ніби ніхто нічого особливо не писав, що мені здається, його просто ніхто толком не зрозумів. Іншим допоміжним поняттям для мене є “bodily attitude”. Воно частково натхненне Гайдегеровими лекціями про Ніцше, точніше, їх перекладами на англійську, частково – перекладами на англійську того ж Мерло-Понті, але здебільшого, власне кажучи, воно просто саме нахабно влізло в мою писанину, і і не дається замінити жодним іншим “справжнім” філософським поняттям.

 

Тому одне з моїх завдань зараз – описати це поняття, чи то пак обгрунтувати його, надати йому філософського статусу, чим я і збираюся зайнятися цього тижня.

Advertisements

Про допоміжні поняття (це я їх так умовно називаю)

Так виходить часто, що коли пишеш щось велике і змістовне про тексти/філософію когось іншого, то інтерпретація твоя – пропускання цих текстів через призму кількох понять, які в твоєму випадку допомагають зрозуміти і може навіть розвинути той первинний текст. Ці поняття зовсім не обов’язково є новими, зазвичай навіть навпаки, вони є в оригінальному тексті, причому достатньо часто, щоб змогти, власне кажучи, сфокусувати той текст для нас, однак зазвичай вони не є центральними в оригінальному тексті, ну або є далеко не такими важливими для автора, як для нас. Ну от, наприклад, в Семовій першій книжці про Мерло-Понті (яка ж і була його дисером), одним з таких центральних понять є поняття ситуації. Воно часто зустрічається в самого Мерло-Понті, але так ніби між іншим, пробіжно, без визначення, без звертався на нього особливої уваги. Сем пише свою книжку про те, яким чином через поняття ситуації можна зібрати до купи і зрозуміти набагато краще всього Мерло-Понті.

В моєму дисері центральними поняттями є святе, божественне і боги в текстах пізнього Гайдегера. Звичайно, є ще купа понять, які їх так чи інакше стосуються. Але внаслідок того, що методом моєї роботи є феноменологія-герменевтика, та ще й не “традиційна” текстова герменевтика, а герменевтика тіла, власне кажучи, цей метод вимагає допоміжних понять, які б допомагали мені “перекласти” те, що ми сприймаємо за абстрактні поняття в Гайдегера (хоч насправді вони абстактними не є), на мову і розмову тіла. Одним з таких понять для мене є Heil, – воно зрідка зустрічається в Гайдегера, в основному коли він говорить про те, що боги приносять людям, але воно так непослідовно і заплутано поперекладане в англійських версіях, ну і про нього ніби ніхто нічого особливо не писав, що мені здається, його просто ніхто толком не зрозумів. Іншим допоміжним поняттям для мене є “bodily attitude”. Воно частково натхненне Гайдегеровими лекціями про Ніцше, точніше, їх перекладами на англійську, частково – перекладами на англійську того ж Мерло-Понті, але здебільшого, власне кажучи, воно просто саме нахабно влізло в мою писанину, і і не дається замінити жодним іншим “справжнім” філософським поняттям.

Bodily attitude в моєму сенсі це щось що би можна було назвати настановою, або краще навіть поставою (але ширше ніж просто фізична постава, хоч вона є серцем, чи то пак хребтом 🙂 цього поняття). Hаголошується тут власне те, як ми (тілом) ставимося до того, куди потрапляємо і що зустрічаємо, тобто наша тілесна наставленість (також настроєність в Гайдегеровову сенсі і можливо ширше) до місць, речей, людей, ситуацій і т.д.

Тому одне з моїх завдань зараз – описати це поняття, чи то пак обгрунтувати його, надати йому філософського статусу, чим я і збираюся зайнятися цього тижня.

Про Стусову свічечку (уривки, англійською)

В попередньому пості згадувала про свою першу спробу писати про (і під впливом) пізнього Гайдеґера – герменевтика Стусового вірша про свічечку (якого я наслухалася в театрі Курбаса). Воно багато в чому наївне, але сама герменевтика, як на мене, – цілком непогана.

Lord, forgive! Went I to passions,                  HOspody, prostY! PishOw ya na strAsti,

bought a candle for a penny, smelled,           kupYw svIchechku za kopIyechku, ponIUkhaw,

and she smells of  honey.                                a vonA mEdom pAkhne.

I took her, and ate.                                          Ya vzIAw yiYI, ta z’YIw.

[…] The poem seems to be very simple, even primitive (especially when compared with the usually sophisticated style of this poet), yet this is precisely what caught me in it: a simple and straight “story” with a stunning ending. There are several ways in which the poem can be interpreted right away based on the fact that the poet is asking Lord forgiveness for the “sin” described in the poem.

[…]

            Lord, forgive! Went I to passions,      HOspody, prostY! PishOw ya na strAsti,

            The whole line is very divine-oriented, sacred if you wish – “Lord,” “forgive,” “passions,” – all these words are taken in their “church” versions, which are not used in the every-day (profane) language. The “o” which is dominating the line up till strasti (the passions) also suggests caution, seriousness, importance, solemnity; hollow sibilants – whispering “s” and “sh” express either mysteriousness, sacredness or just hiding (like a murmur of the confession). The first verse appears to be concealing something, that is definitely related to the divine (because concealing is the way to protect the sacred). Continue reading

Про медитацію, Гайдегера і мій дисер (типу вступне слово)

Мій перший досвід йоги і медитації – я його досі досить добре пам’ятаю – розвивався повільно від “нічого не відчула” десь біля обіду до “відчула все” під вечір того ж дня. Я насправді шукала чогось, навіть не чогось невизначеного і абстрактного, а радше досвіду і відчуття тих богів, які в Гайдегера (вслід за Гьольдерліном) йдуть “кривого танцю” разом із смертними (тобто нами), небом і землею, і фігурами того танцю визначається світ (ну це я тепер так фігурально кажу, тоді я все це розуміла доволі розмито).

Це було літо 2004-го, вже за рік до того я написала перший пейпер про пізнього Гайдегера і Стусову свічечку, і вже там, як не дивно, досить чітко, хоч і без деталей сформулювала одне з головних питань свого дисера. Але не зважаючи на те, що “відчула все”, вирішила, що це все, звичайно круто і цікаво, але не моє – надто воно було індійське, а я шукала свого, українського, ну чи так мені тоді здавалося. Continue reading

Про медитацію, Гайдегера і мій дисер (типу вступне слово)

Мій перший досвід йоги і медитації – я його досі досить добре пам’ятаю – розвивався повільно від “нічого не відчула” десь біля обіду до “відчула все” під вечір того ж дня. Я насправді шукала чогось, навіть не чогось невизначеного і абстрактного, а радше досвіду і відчуття тих богів, які в Гайдегера (вслід за Гьольдерліном) йдуть “кривого танцю” разом із смертними (тобто нами), небом і землею, і фігурами того танцю визначається світ (ну це я тепер так фігурально кажу, тоді я все це розуміла доволі розмито).

Це було літо 2004-го, вже за рік до того я написала перший пейпер про пізнього Гайдегера і Стусову свічечку, і вже там, як не дивно, досить чітко, хоч і без деталей сформулювала одне з головних питань свого дисера. Але не зважаючи на те, що “відчула все”, вирішила, що це все, звичайно круто і цікаво, але не моє – надто воно було індійське, а я шукала свого, українського, ну чи так мені тоді здавалося.

Пізніше, взимку 2006-го у Львові я випила останнього пива (багато), викурила останню пачку цигарок разом з тим пивом, і поверталася до свого улюбленого Фрайбурга знаючи, що допишу свого тодішнього пейпера (про феноменологічний досвід божественного і святого в природі і житті), і тоді знайду заняття з медитації, і почну цим ділом серйозно займатися. Я знала, що мені це треба, але потреба моя була практично-психологічною, якщо можна так сказати, або особистою, і я зовсім не пов’язувала її з темою своїх філософських досліджень. Точніше пов’язувала, але зі знаком мінус – я власне тому мусіла дописати спочатку свій тодішній пейпер, щоб часом не скомпроментувати цими “чужинницькими” впливами чистоту експерименту, який мав покладатися на мій власний і природний досвід божественного, якомога краще відмежований від будь якої формальної релігійної практики чи теорії.

Я, звичайно, зовсім тоді не розуміла, ні того, що ця медитаційна йога – не теорія і не релігія, а досвід, справжній феноменологічний досвід, який можна описати, ані того, що, як і кожен досвід він надається до того, щоб ним ділитися, і таким чином легко переходить границі і обмеження якоїсь одної мови, культури чи землі. Я досить швидко побачила, що цей досвід медитації насправді є досвідом того самого Гайдегерівського святого і божественного, над яким я працюю в дисері, але все одно штучний поділ на особисте і професійне зупиняв мене від того, щоб долити медитаційне у феноменологічне. Не допомагало справі з одного боку те, що мова, якою ми говоримо про медитацію, м’яко кажучи, не прийнятна для моєї філософської школи, а з другого боку те, що медитація сприймається в комплекті з цілою купою нью-ейджівського кітчу або ж всяких підозрілих “духовних” практик, які ніякого стосунку не мають ні до чого справжнього.

Ото я вже кілька років боязко танцюю над тою межею, перестрибуючи від особистого до професійного, і мудруючи, як би то їх поєднати. Я знаю, що як тільки мені це вдасться, мій дисер відразу на- чи до-пишеться, що це власне та боязливість і непевність гальмує потік думки і письма.

Ото назбирала трохи хоробрості за різдвяні канікули, вже знаю де і приблизно чим будувати місток, залишилося тільки закотити рукави…

Далі буде … про матеріл, з якого будуватиму міст (може… – в сенсі, може буде, а може й не буде – може замість розводитися про те, як будувати, піду прямо туди, в дисер, і збудую 🙂