Про медитацію, Гайдегера і мій дисер (типу вступне слово)

Мій перший досвід йоги і медитації – я його досі досить добре пам’ятаю – розвивався повільно від “нічого не відчула” десь біля обіду до “відчула все” під вечір того ж дня. Я насправді шукала чогось, навіть не чогось невизначеного і абстрактного, а радше досвіду і відчуття тих богів, які в Гайдегера (вслід за Гьольдерліном) йдуть “кривого танцю” разом із смертними (тобто нами), небом і землею, і фігурами того танцю визначається світ (ну це я тепер так фігурально кажу, тоді я все це розуміла доволі розмито).

Це було літо 2004-го, вже за рік до того я написала перший пейпер про пізнього Гайдегера і Стусову свічечку, і вже там, як не дивно, досить чітко, хоч і без деталей сформулювала одне з головних питань свого дисера. Але не зважаючи на те, що “відчула все”, вирішила, що це все, звичайно круто і цікаво, але не моє – надто воно було індійське, а я шукала свого, українського, ну чи так мені тоді здавалося.

Пізніше, взимку 2006-го у Львові я випила останнього пива (багато), викурила останню пачку цигарок разом з тим пивом, і поверталася до свого улюбленого Фрайбурга знаючи, що допишу свого тодішнього пейпера (про феноменологічний досвід божественного і святого в природі і житті), і тоді знайду заняття з медитації, і почну цим ділом серйозно займатися. Я знала, що мені це треба, але потреба моя була практично-психологічною, якщо можна так сказати, або особистою, і я зовсім не пов’язувала її з темою своїх філософських досліджень. Точніше пов’язувала, але зі знаком мінус – я власне тому мусіла дописати спочатку свій тодішній пейпер, щоб часом не скомпроментувати цими “чужинницькими” впливами чистоту експерименту, який мав покладатися на мій власний і природний досвід божественного, якомога краще відмежований від будь якої формальної релігійної практики чи теорії.

Я, звичайно, зовсім тоді не розуміла, ні того, що ця медитаційна йога – не теорія і не релігія, а досвід, справжній феноменологічний досвід, який можна описати, ані того, що, як і кожен досвід він надається до того, щоб ним ділитися, і таким чином легко переходить границі і обмеження якоїсь одної мови, культури чи землі. Я досить швидко побачила, що цей досвід медитації насправді є досвідом того самого Гайдегерівського святого і божественного, над яким я працюю в дисері, але все одно штучний поділ на особисте і професійне зупиняв мене від того, щоб долити медитаційне у феноменологічне. Не допомагало справі з одного боку те, що мова, якою ми говоримо про медитацію, м’яко кажучи, не прийнятна для моєї філософської школи, а з другого боку те, що медитація сприймається в комплекті з цілою купою нью-ейджівського кітчу або ж всяких підозрілих “духовних” практик, які ніякого стосунку не мають ні до чого справжнього.

Ото я вже кілька років боязко танцюю над тою межею, перестрибуючи від особистого до професійного, і мудруючи, як би то їх поєднати. Я знаю, що як тільки мені це вдасться, мій дисер відразу на- чи до-пишеться, що це власне та боязливість і непевність гальмує потік думки і письма.

Ото назбирала трохи хоробрості за різдвяні канікули, вже знаю де і приблизно чим будувати місток, залишилося тільки закотити рукави…

Далі буде … про матеріл, з якого будуватиму міст (може… – в сенсі, може буде, а може й не буде – може замість розводитися про те, як будувати, піду прямо туди, в дисер, і збудую 🙂

Advertisements

6 thoughts on “Про медитацію, Гайдегера і мій дисер (типу вступне слово)

  1. небезпечний цей танець, назване Дао не є істинним Дао.. але, тим не менше, бажаю тобі дотанцювати його до Краю! не знаю, чи ти знаєш, я таки кинув курити, вже третій місяць 🙂

    Like

    1. зараза, з’їло відповідь, а ти кажеш, не глючить 🙂
      про не-куріння – це чудова новина! тримайся!
      а що ти маєш на увазі коли кажеш про неістинне дао? чи це просто парафраз цитати, і значить, що його неможливо адекватно назвати? ну і чи дійсно неможливо? ну добре, хай всеохопно і поза-епохово неможливо, а чи можливо для конкретної епохи? або якщо не називати, а описати? або поетично назвати? або негативно, як от а-пейрон, а-летея?
      Вкінці, він же цілу книжку про це дао написав…

      Like

      1. та ні, я думаю, треба пробувати назвати, раз ми вже тут… так, непрямим чином, тобто поетичною мовою, так, в апофатичному стилі – як і дорогий Г., коли він 1001 раз повторює, що це не те, що ви щойно подумали, і знову не те, і ще раз не те… а потім наприкінці дає якесь таке формулювання своє, сліпучо-яскраве, як темний вірш 🙂 ну, і що скажуть люди, прочитавши таку поетичну дисертацію? тобто, що вони скажуть, то не так уже й важливо, головне – чи зарахують її…

        Like

        1. нє-нє, в мене вона не поетична, а герменевтична, то може не надто помітна, але суттєва різниця 🙂

          Like

        2. а чи зарахують – ну то диваків всюди досить, то вже Семова робота їх в таку констеляцію в комісії підібрати, щоб зарахували

          Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s