Про минуле, смерть і дихання по-індійськи

IMG_1836

Останнім часом, особливо після Індії, тобто десь від початку року, почало активно спливати моє минуле – нахабно лізе в увагу спогадами, а також всякими нагадуваннями ззовні – контактами від людей з минулого, і ніби й не надто доречними загадками про інших людей з минулого в розмовах теперішніх, фотографіями, текстами про минуле інших людей, новинами з дому про смерть близьких.

За останні два чи три роки я пропустила багато похоронів – часом дивишся на ніби недавню знимку, і розумієш, що більше половини родичів з тої знимки вже нема. А це ж тільки серед близьких родичів, що казати про дальшу родину, знайомих, друзів… (ну, не моїх друзів, з них поки що мало хто помер, може й ніхто, і все таки – “друг сім’ї” – ця невдала фраза позначає тих, хто ближчий за звичайних знайомих – майже родич, хоч і не кровний.)

Я досить рано познайомилася із смертю – мама померла, коли мені було 9, наступного року помер мій другий дід (перший дід помер до мого народження), але зато потім дуже довго ніхто не вмирав, знов почали вмирати, вже десь в університеті, коли мене спочатку часом тимчасово, а потім вже і постійно не було вдома (тобто в Україні).

Мені подобається, як індуси по-англійськи говорять про смерть.

Про смерть в офіційному і відстороненому контексті говорять “expired” – для нас це застаріле британське слово, перетворене на індійський канцеляризм, звучить комічно – уявляється йогурт, або якийсь інший перетермінований продукт, який зіпсувався, і тепер його доведеться викинути в смітник. Або жарт, невідомо, вигаданий, чи реальний, про якогось канадського діда, який казав своїм дітям і внукам, що в нього вже стільки замінених суглобів, що коли він помре, можна його сміло просто покласти в recycling bin, і на похорон витрачатися не доведеться.

Але насправді, саме слово “expired” (і його латинське походження), якщо абстрагуватися від теперішніх побутових асоціацій, досить добре передає традиційне сприйняття життя як подиху і дихання, і смерті як останнього подиху, після якого людина втрачає ознаки життя (хоч ми тепер знаємо, що насправді це не так, але тут йдеться про традиційне сприйняття), чи навіть вивітрення, видиху, з яким душа виходить з тіла.

Наш вчитель музики в Індії, коли показував нам дихальні вправи, казав що в традиції (може він навіть знав, в якому тексті, але я щось не пригадую, та й він мабуть тоді не казав) вважалося, що кожній людині на життя дається якась певна кількість подихів, і коли та кількість вичерпується, людина помирає. Таким чином, дихальні вправи пранаями сприяють довголіттю, бо коли сповільнюєш, а потім навіть призупиняєш дихання – відбувається “економія кількості подихів” :), тобто їх тобі на довше стане. Ну а якщо добігати за автобусом, чи нервуватися, чи займатися спортом :), тобто робити те, що дихання пришвидшує – тоді сам собі вкорочуєш життя.

Але про близьких людей, наскільки я помітила, індуси не говорять “expired” – про них кажуть “is no more”. Принаймні наш вчитель казав “My guru is no more” чи “My mother is no more”, та й інші, я чула, теж так кажуть. Ця фраза по-англійськи теж звучить кострубато, так і хочеться запитати “no more what?”, але, на щастя, серйозність теми і загальна повага допомагає промовчати. Я думаю, мабуть це просто дослівний, а тому кострубатий переклад того, що вони в такому випадку кажуть своєю мовою (в цьому випадку мараті, не знаю, чи ті, хто говорить на хінді також кажуть по-англійськи оце “is no more”, треба при нагоді запитати, але мені здається, що я він них теж таке чула).

Ну то ця ось недовершеність, чи невизначеність, і разом з тим якась загальність фрази про смерть – може вона якось передає також і їхнє сприйняття смерті? В нас теоретично теж можна сказати “його вже нема”, але мені здається, в нас так не кажуть, а навіть якщо кажуть, то уточнюють – “його вже нема з нами”, чи щось таке.

За іронією долі (вибачайте за штамп), я цю фразу говорю лише коли заходить мова по-англійськи власне про того нашого вчителя музики – от буквально недавно хтось про нього щось розпитував, і я відповіла “Arun Apte is no more, he died a few years ago”. Мені ніяк не вдалося залишити цю вразу такою ж незавершено-відкритою, якою її залишають індуси. Хоч я і не змінила саму фразу, не сказала “he is no more here”, абощо, але все-таки мусіла поставити крапку словом “died”.

Греки міфічно описували початок, і мабуть також кінець, те що ми знаємо як хаос, як відкритість, відкривання – не просто як перемішану кашу матерії, як ми цей хаос розуміємо зараз, і не просто порожнечу, а власне як відкривання, отвір, як рот, чи що інше. От власне така відкритість, такий якийсь отвір, чи прохід між світами, вчувається мені в тому індоглійському “he is no more”. Онтологічне дихання Буття – космосу (чи то пак хаосу?), коли при видиханні назовні створюється світ, наповнюється сутностями – речима, тваринами, нами, а при вдиханні назад, всі ці сутності, разом зі всім решта, втагуються назад в глибину і темряву, в нутро чи живіт Буття (чи що там в нього) через його відкритий рот (чи роззявлену пащу – це вже кому як подобається), і смерть одинична – коли твій власний дух і подих, твій власний потік, засмоктується протягом назад туди звідки взявся – кудись в ту глибину, де Буття стає Небуттям, переходить в Ніщо, яке, втім, не є порожнім – як вам такий образ смерті?

P.S. До чого я вела, взагалі, – це до того, що тут під тиском мого минулого може з’явитися серія дописів про те, що було. (Не лякайтеся, більшість їх мабуть не буде такими серйозно-похмурими як цей.) Воно ніби-то й про минуле, але насправді про те минуле, яке не минуло (як каже мій любий Гайдеґер), а відклалося і стало мною. Звідти і новий тег – gewesen.

Advertisements

11 thoughts on “Про минуле, смерть і дихання по-індійськи

  1. щодо дихання і смерті читав коментар одного йога, що прискорене дихання – збільшення припливу кисню в організм, що активізує внутрішні процеси. чим більше кисню надходить, тим активніше працює і швидше зношується клітина, а кожне нове покоління клітин – слабше за попереднє. ось таке фізіологічне пояснення корисності пранаями.

    Like

    1. Але ж це таке прозаїчне пояснення :). Мені набагато більше до душі міфо-поетична версія про “скільки подихів відміряно кожному” :).

      Like

      1. виходить фактично те саме, якщо взяти до уваги відповідність між “скільки нам відміряно подихів” і “скільки нам відміряно клітин”. кисень – те, що підтримує вогонь. чим більший приплив кисню, тим активніше горить пальне (тіло).
        “he is no more” хінді-мовні теж, доречі, кажуть.

        Like

        1. майже переконав. 🙂 вогнем 🙂
          еге, треба буде своїх індусів перепитати, звідки в них саме ця англійська фраза. може в них навіть ця формула десь в санскриті була, тому спільна для хінді- і мараті-мовних.

          Like

  2. співпадіння:

    сиджу сьогодні у візовому офісі, чекаю поки вияснять там шось з моїми паперами, як завжди в тих індусів зі мною якісь глюки (добре хоч цього разу з першого разу прийняли, а не з третього), читаю книжку на айпаді.

    через крісло від мене сидить старший сивий вже чоловік звідкись із південно-східної азії (я їх, нажаль, зовсім не розрізняю, хто звідки, – може китаєць), і зосереджено так вчитується в свій блокнот, де щось від руки написано.

    десь мабуть через пів години, він підсідає на сусіднє крісло, і питає мене ламаною англійською: “перепрошую, оце слово як вимовляється?” і прикриває папірцем інші слова під ним, щоб я зрозуміла, про яке слово він питає.

    Ну, і як ви думаєте, яке там було слово? Ні, не “death” або “expired”, а набагато краще. Слово було “chaos”. Отак.

    Like

  3. гм.. а як же мешканці села, які постійно на городі, в роботі (а значить, і дихання прискорене, бо людина що лежить – дихає менше ніж та що на городі працює), і живуть довше ніж міські мешканки?..
    Те що не працює – відмирає, є і таке формулювання. 🙂 Так що кількість ударів серця чи кількість дихання.. все залежить від багатьох чинників, я так думаю.. бо немає простих речей якщо людина складається із стількох планів (фізично-тваринного, душевного, духовного, психічного і т.д.)

    До речі, подумала про українську мову і згадала як у бабусі кажуть: небожка (про жінку), небіжчик (про чоловіка). У дієслові “відійшов” – теж, якщо замислитися, недосказаність.. куди відійшов?..

    Like

    1. У цьому “відміряному диханні” йдеться не про фактичну (тобто наукову) істину – як от запропонував спочатку yurrray, ні не про істину практичну (тобто побутову) про яку кажете ви, а про міфо-поетичний образ.

      Він належить до іншої сфери, і, відповідно оцінюється в першу чергу не категоріями “працює-не працює”, чи “логічно-не логічно”, а радше, я б сказала, категоріями “вражає”, “звучить”, “красиво”, “моторошно”, і тд.

      Тобто в цьому образі відміряних подихів (принаймні для мене в цьому контексті) інтерес і важливість полягає не в практичному питанні, як насправді досягти довголіття, і навіть не в питанні якості життя, а в таких моментах:

      – подих як одиниця виміру часу. не день, чи ніч, чи рік, чи секунда, а щось настільки нерівномірне, мінливе, непевне, індивідуальне і наше власне і ПОРОЖНЄ, але разом з тим дійсно невід’ємне, тобто необхідне. дихання, як суть процесу життя.

      – якщо відміряно – то хтось за тим мірянням стоїть – як грецькі мойри, тільки в них міряння рукодільне, а тут міряння – органічно-повітряне, це дуже важливо в міфо-поетичній сфері, що образ відміряних подихів приводить нас якимось чиному до божественного чи космічного принципу, або краще “присутності”

      – якщо той (та, чи те), хто (або що) відмірює нам життя, міряє його нашими подихами, тоді напрошується образ, що і воно саме теж дихає, навіть більше, воно власне і є диханням. Звідти і образ космічного подиху, а разом з тим спроба прокласти місток між нашим маленьким диханням (і недиханням, тобто смертю), і космічним подихом.

      І це все неймовірно красиво і щемко, до такої міри, що всі інші підходи до оцінки цього образу здаються дріб’язковими…

      Так, ви слушно кажете, що у “відійшов” теж є недосказаність, але це як освітлений коридор (чи світло вкінці тунелю), порівняно із глибокою прірвою слова “нема”. Чи то тільки мені так здається?

      Я не оцінюю насправді, і навіть насправді не порівнюю, а просто захоплено смакую щемкий образ, який неможливо схопити і окреслити, такий він повітряний. Це як говорити про образ в пісні – часом він такий непрактичний, але зато такий красивий…

      Вибачайте, якщо це все виглядає вам як марення – я філософ, та й то дуже специфічний, і мене заворожують дивні речі. 🙂

      Like

      1. Почну з кінця – ні-ні, мені це виглядає дуже зрозуміло! я і сама “мислю образами”, трохи пишу вірші, останнім часом, правда, всі слова здаються зайвими – тому більше мовчу.. 🙂 Люблю побесідувати на філософські теми, так що дуже вдячна за цю відповідь і пояснення.)

        Тепер зрозуміліше..
        Можливо “подих” – це не лише образ.. можливо, це те спільне що є між зовсім різними формами життя і матерії. ..і можливо тому, той хто це по-справжньому відчуває, може осягнути такі речі які іншим не вдалося б.

        Like

        1. так, ви маєте слушність, образ – теж занадто абстрактно звучить. 🙂
          живий образ? – щось таке…

          Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s