Вайтарна

Так виглядає, що моя наступна відпустка почнеться з Вайтарни. Вайтарна – це місце, в якому я прожила чотири місяці – в моєму сприйнятті це зачислює її до тих місць, де я жила, а не просто бувала.

Це місце визначається річкою – як міфічною так і реальною. Про міфічну Вікіпедія каже, що згідно кількох пуран це аналог грецького Стікса, – річка яка межує з пеклом (обмежує його?), її треба перейти по смерті, і для праведників вона наповнена нектаром, а для грішників – кров’ю… Разом з тим ця річка здатна очистити від всіх гріхів. Мене зацікавило посилання на Ґаґанґірі Магараджа – це один із сучасних індійських святих і ґуру (старої школи), який, кажуть, мав владу над дощем, і розмовляв з дикими тиграми, чи щось таке… Так от, він ніби-то сказав про цю річку, що навіть грішник, якщо він є послідовником справжнього духовного ґуру, може перейти її, тримаючи ґуру за руку, так каже вікіпедія. Але я відхилилася від теми, бо тема зовсім не про святих і грішників.

Реальна річка поїть питною водою велику частину Мумбая (а може й цілий Мумбай), на ній є дамба зовсім недалеко від нашої музичної академії, з того водосховища власне і беруть питну воду. Завдяки тому, як нам розказували, на досить великій площі навколо дамби ніби-то заборонена важка (чи всяка?) промисловість, чим пояснюють чисте повітря, воду, і все решта. Якщо помножити це все на відносно низьку заселеність, то це дійсно рай порівняно з Індійськими містами – там можна нормально дихати, навіть в спеку (ну це я якраз перевірю цього разу – минулого разу найгарячіше було коли я приїхала на початку вересня, але то був сезон дощів, тому спека була мабуть зовсім інша ніж буде тепер на початку травня).

Самого водосховища, як і річки, ми в принципі зблизька не бачили, але в нас був потічок, який мабуть кудись туди впадав, і особливість цього місця відчувалася відразу – цю річку вдихаєш, навіть якщо її не бачиш, і чим довше нею дихаєш, тим чистішими стають настрої, а разом з ними настроєність музична – ноти, ці тони і чверть-тони, шруті – як одиниця, атом індійської музики. Навіть наше незґрабне західне вухо під кінець перебування в Вайтарні здатне було їх, ці шруті, почути, а горло – відтворити. Зараз це вухо не просто спить, а ще й голосно хропе на пару з горлом. Я ото вчора чи позавчора граючись з новою фонкцією улюбленої аплікації записала була кілька музичних фраз – і вжахнулася переслуховуючи, наскільки фальшиво вони звучали.

Я вже писала раніше, мабуть навіть не раз (можна знайти під тегом “vaitarna”), що була впевнена, що не раз ще повернуся туди додому, у Вайтарну, але потім мій вчитель помер, і їхати туди якось зовсім не хотілося – все-таки власне він був там господарем і господарником, походжав як когут по паркані, оглядаючи територію, любуючись своїми досягненнями, наглядаючи одним оком за своїми курами і ціплятами :). Таке метафора може здатися грубуватою, але він мав особливу слабість до всяких свійських, і не тільки, птахів, я більше ніде і ніколи не бачила таких дивних (і страшних) качкоіндиків, які там в нас купалися в своєму басейні. Так от, моторошно було б їхати туди, знаючи, що без нього там буде порожньо, знаючи що кожного разу повертаючи в головну галерею очікуватиму побачити його білі сандалі при вході в його клас, і щоразу їх там не буде, що не буде його старої гармоніки, на якій ми займалися, не буде мабуть ні дивних птахів, ні кріликів, і вечірні прогулянки без нього будуть тоскно-ностальгійні.

Ну так от, здається я нарешті дозріла до Вайтарни без Аруна Апте, поїду туди днів на десять (вже пообіцяли прислати за мною машину в аеропорт), перш ніж знову на кілька тижнів зануритися в Мумбай, де я була минулого разу. Не знаю, чи буду там якісь уроки співу брати – це мабуть залежатиме від того, хто там в той час буде, і наскільки в нас співпадатимуть інтереси – бо в мене є кілька конкретних речей, які я б хотіла щоб мені хтось показав, але займатися груповим ля-ля на тему яка мене не цікавить якось не надто є охота. Але навіть якщо не буде уроків, будуть сходи сонця на даху (захід сонця в Вайтарні був в цьому пості), буде принишкла і зашкарубла земля в очікуванні дощів, сподіваюся, не буде так багато отруйних жуків як минулого разу. Зато будуть симпатичні ящірки і всякі хамелеони, яких жахливо шугаються індуси (єдине пояснення, на яке вони спромоглися – це що їжа зіпсується, якщо в баняк впаде такий хамелеон – чого йому падати в гарячих баняк якщо він все одно вдень спить, вони не могли пояснити, тобто той страх в них зовсім нераціональний. При тому вони зовсім не бояться тих отруйних жуків і скорпіонів, шкода від яких цілком реальна і відчутна.) Сподіваюся, будуть фрукти (минулого разу був несезон, єдині фрукти які ми там бачили регулярно, то були ґуави – корисні, але жахливо нудні), буде ранковий чай, і чай пообідній о четвертій, і буде це магічно-чисте повітря Вайтарни – той дух, без якого музика втрачає свою витонченість і настроєність на головне.

Вечірні хмари
IMG_1848

Француз, забула, як його (Жан-Поль, чи щось таке), малює надворі
IMG_1949

Моє улюблене дерево з воронами
IMG_1927

Арун Апте дивиться
IMG_1963

А це ось він на свій день народження з дружиною і дочкою (знимка не моя)
DSC_2671

Advertisements

20 thoughts on “Вайтарна

  1. яке воно все гарне! і дерево з птахами, і той художник.. а небеса точнісінько такі просторі, як у моїй Індії 🙂

    Like

  2. Дуже цікаво.

    Вчора моя дочка прибігла додому із своєю індійською подружкою вся вимурзана у фарбу. Сказали, що місцеве індійське ком’юніті святкувало якесь свято. Особливих деталей, що за свято у нас із дружиною від них отримати не вдалося 🙂

    Like

  3. Ми ж начебто не люди традиції в “азійському” сенсі, і вчителі наші також не вчителі в “азійському” сенсі (якщо у вашому випадку помиляюся – вибачте), тим не менш, втрата вчителів міцно впливає на курс життя. Уявляю, як відчувають “традиційні люди” втрату “традиційного вчителя”!

    Like

    1. Мабуть просто тих справжніх вчителів вже так мало залишилося – от і прив’язуємося до них, як цуцики :). Зараз про цуциків викладу пост :).

      Цей був генієм власне у вчительському мистецтві – він точно відчував, коли тебе підтримати і запевнити, а коли підштовхнути, чи навіть “насварити”. Звичайно, із західними студентами це “насварити” було дуже умовним, бо тут такий випадок, що де сядеш, там і злізеш :).

      Він взагалі трохи старався бути “азійським” вчителем, бо в мене був “потенціал” – певні форми (і формули) поваги до вчителя, які для більшості його західних студентів були цілковитою загадкою, але я не піддалася, бо це вимагало би грати в політичні ігри всередині академії, а мені і так діставалося від його основного конкурента і опонента, і з головою того вистарчало, ну і я не люблю політики в сферах, які, як на мене мають бути неполітичними. Довелося йому (моєму вчителеві) раз чи два відмовити, він поображався трохи, а потім змирився з роллю неазійського вчителя :). В будь-якому випадку, він би мене і так “зрадив”, як тільки приїхали молоді талановиті професійні співачки вчитися, то кому таке азійство треба :).

      (Це, звичайно, якщо я правильно розумію, що приблизно ви маєте на увазі, коли говорите про “азійського” вчителя – тут ще деякі пам’ятають таке вчительство, де учень поселявся у вчителя вдома і фактично ставав членом сім’ї. Ну і такі аспекти як повний послух, всякі випробування, побутові послуги, і тд. Але в музичному сенсі зараз вже мабуть такого не існує навіть тут. В духовному – можливо ще десь існує, але знайти справжнього духовного вчителя серед всього цього guru shopping – велика рідкість, та й часи вже не ті зараз.)

      В мене схоже учнівське ставлення до мого керівника дисеру, правда цей геній не тільки у вчительському (як тамтой), але й у професійному, ну і він наскрізь західний, що суттєво полегшує відносини. Бо оце традиційне вчительство – це така складна і заплутана річ…

      Like

      1. Майбутнє за інтеграцією традиційного вчительства та сучасного. От сьогодні на Яху! промайнуло у стрічці новин, що якесь дослідження показало, що найкращі менеджери це не екстраверти, як вважалося раніше. Мене завжди дратував весь діловий антураж у стилістиці ентузіастичних, позитивних, інтровертних холериків. А тут виходить, що ніяк вони об*єктивно не ефективніші за нас, більш швидких розумом, ніж рухом та більш інтраспективних, ніж “душ компанії”. Отже, умовно назвемо Захід вже починає сумніватися у своїх кліше. Це добрий знак.

        Like

        1. Там в третьому речення мали бути екстравертні, так? Комсомольці :).

          Добра новина – значить мені можна продовжувати бути похмурим циніком, який рідко бреше студентам і не влаштовує театру в класі? 🙂 Є певний типаж студентів, яким така манера подобається і підходить, зате іншим ніяк не йде – їм треба комсомольства :).

          Я не дуже розумію тоді, чим саме для вас визначається традиційне і сучасне вчительство, бо в мене воно далеко не завжди накладається однозначно на “темперамент”. Навіть навпаки – цей мій індійський вчитель якраз і був таким-от екстравертом-холериком, і йому не подобалася моя анти-експресивність :). Він вважав себе великим актором, постійно влаштовував якісь розіграші і драми. От дійсно ця індійська “надлишковість”, – де доброго вчителя має бути багато, тобто в якомусь сенсі повна протилежність до популярного парафразу Лао-Цзе, що “хто знає, той не говорить, хто говорить – той не знає”. Але, разом з тим, оця його манера зовсім не заваджала йому слухати, і досить точно сприймати почути і побачене (тобто йому була не притаманна вада типових “експресіоністів”, які самі створюють стільки галасу, що за ним нічого крім себе почути не здатні.)

          Разом з тим мій “західний” вчитель, керівник дисеру – типовий інтровертний флегматик, який воліє пересісти в інший вагон метро, якщо йому шось не подобається, уникає конфронтації поки це можливо, а коли вже доходить до війни – веде її холодно і з розрахунком трьох ходів наперед, живе на острові і завжди має при собі книжку, щоб могли в неї втупитися підчас переїзду на паромі і таким чином уникнути розмов із настирними сусідами. Разом з тим він може легко захопити аудиторію, тим більше якщо в нього добрий настрій і свіже самопочуття, і дві години утримувати увагу студентів на настільки складних і тонких традиційно-абстрактних поняттях, що після заняття вони злегка отетеріло кліпають очима, так і не розуміючи, що це було, і як вони туди попали (ну і тим більше, як туди вернутися). І це для мене сучасне вчительство, а не “традиційне”…

          Тобто є потреба в уточненні дефініцій :).

          Like

          1. Традиційне це без системного навчання, а створенням умов, щоб учень сам досяг мети навчання, при чому і сама мета і шляхи навчання описуються дуже неконкретно, метафорично, часто навіть плутано і з протиріччями. Якщо учень навчиться за кілька років – молодець, витратить все життя і не навчиться – також молодець. Результат кожного окремого індивіда не має значення, часові рамки – також.

            Like

            1. Ви мислите традиційне глибше, ніж я мала на увазі. В індійський музичній освіті система є, і дуже виразна. Там в музиці (принаймні північно-індійській) поєднується надзвичайно строга форма з неймовірною здатністю в межах тої форми імпровізувати так, що аж дух захоплює. Але імпровізувати, та й навіть вчити складніші форми ніхто тобі не дасть, поки досконало не опанувати простіші форми, причому one at a time. Там виразно розписано, що за чим, принаймні поки не досягнеш певного рівня. Ну, в нас, звичайно поправки на західних короткочасних студентів – багато з правил традиційної музичної освіти оминають з практичних (не мистецьких) міркувань.

              В духовний освіті – так, був такий підхід, як ви описуєте. Там в тій статті на вікіпедії про Вайтарну було посилання на одного такого традиційного ґуру, але він своїх учнів міг і побити, і відмовлятися давати їм певні знання. Але я вже казала – не знаю, чи такі динозаври ще десь залишилися, а в ньюейджівських багатьох “ґуру” було специфічне поняття духовності – бабки косити, наркотики продавати, секс із учнями, всяке таке.

              Ну то в такому випадку мій західний вчитель філософії набагато ближчий до такого поняття традиційного навчання, ніж був цей індійський вчитель музики. Починаючи з його “Call me Sam”, і закінчуючи Гайдеґерівським Gelassenheit в дії. Чи навпаки, починаючи з Gelassenheit і закінчуючи відмовою від формалізму. 🙂

              Like

              1. Саме томув Індії немає буддизму (крім такого ж новоприбулого, як на Заході), хоча він виник саме в Індії, а йоги десь на периферії духовного обрію, ба більше – нещодавно чув по одному англомовному радіо програму про підприємливу цьоцю, яка вдало привчає індійців до … йоги. Для цього їй довелося вивчати йогу в … США!

                Чи це вплив колонізаторів, чи розвиток притаманних самій Індії “матриць”, я не знаю.

                Like

                1. Може це зовсім неправильно, що я зараз скажу, але мені здається, що буддизм надто “простий” для Індії – я не маю нічого поганого на увазі під “простим”. Просто буддизм – релігія “гірська” – аскетична і “синґулярна”, якщо можна так сказати, внутрішня – релігія інтровертів :). Індія просто надто велика і надто різноманітна для буддизму, знову ж таки, ця “надлишковість”, до якої знову повертаємося – вона не випадкова, навпаки, вона для Індії сутнісна, тут зовнішній релігійний прояв складає як мінімум 50, а часто і всі 95 відсотків релігійного досвіду. Звідси – ритуалізм, плюралізм, і все решта. Я тут була серед найглибшої зими, і навіть в той час тут квітло як мінімум 10 різних кущів – як в такому місці можуть поклонятися єдиному божеству, та ще й безтілесному? Кому ті квітки в жертву приносити?

                  Ну і плюс мабуть якісь історичні обставини, які все-таки підтримали частково, на приклад, мусульманство, але не склалися для буддизму.

                  Може це в мене якийсь примітивний ландшафний есенціалізм :), але, мені здається, він все-таки до великої міри формує мейнстрім.

                  Like

          1. 4. Don’t worry, be happy.
            Actually, being a glass-half-empty kind of person may keep you kicking longer. In a study published in Psychology and Aging, 65- to 96-year-olds who thought life would get worse outlived those who anticipated better days ahead. “Our findings revealed that being overly optimistic was associated with a greater risk of disability and death within the following decade,” says lead author Frieder R. Lang, PhD, of the University of Erlangen-Nuremberg in Germany. “Pessimism about the future may encourage people to take health and safety precautions.”
            http://shine.yahoo.com/healthy-living/9-tips-longer-life-shouldn-8217-t-following-144900883.html

            Здається “наші” переходять у наступ! О, Небо! Я чекав цієї миті чотири десятки років! 🙂

            Like

            1. Ггг 🙂 вітаю! 🙂 але послідовність повинна не дозволити вам бачити в цій ситуації якусь надію на краще, навпаки, як тільки ваги почнуть переважувати, зявиться повно перебіжчиків, які будуть прикидатися песимістами, щоб оптимістично перебувати в темі, і, як завжди, все спопсять 🙂

              Я взагалі мабуть не належу ні до одних, ні до інших – зорі схиляють до пестмізму, але мені в житті завжди неймовірно щастило, ну і я особа підвладна місяцю, тому флуктую залежно від фази і обставин :).

              Між іншим, ви помітили, який правильний паперовий пакет – серйозний весь, без попсових смайликів – навіть там десь в нетрях закуліс жж є принаймні один ваш агент 😉

              Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s