Подорожній дибр

Почну з літака – швейцарські авіалінії виправдали себе :).

В перельоті Монреаль-Цюріх літак був набитий битком, стюардеси метушилися, але без надриву, всі оголошення французькою, німецькою і англійською (часом зі зміною порядку), я завжди дивуюся, як вони з першого разу запам’ятовують, з ким якою мовою розмовляти. Одна німецькомовна, точніше швітцердюч-мовна стюардеса розносила на початку польоту якісь газети, і явно насолоджувалася повторюванням звука х з переходом в р – щось там таке було в назві газети, і якось то в неї так моторошно виходило, що я собі подумала, навряд чи та мова набула б для мене такого сентиментального значення, якби я її від тої стюардеси вперше почула. Стюардеса ця була не моя, моя була спокійно-нейтральна. Подивилася нарешті лайф оф пай і джанґо. Перший досить добре пішов, може колись навіть подивлюся на нормальному екрані, другий – так собі, захоплених відгуків не поділяю, з віком, так виглядає, все більше втрачаю смак на тарантінівщину.

Цюріхський аеропорт неприємно здивував жмотистим вайфаєм, зато потішив ранковою тишею, краєвидом і нормальною кавою. Літак до Мумбая був на дві третини порожнім – не дуже зрозуміло, навіщо такий великий літак ганяти… Може в них менших нема. Чи може він назад повний полетів? Неясно, зато ясно тепер, чого квиток був такий дешевий. З оголошень прибрали французьку, зато додали на карті польоту версію на хінді, що й не дивно – три чверті пасажирів – індуси. Тут вже всі були розслаблені і задоволені, гіпер-чемні, я правда, ніяк особливо тою чемністю не скористалися, бо продрихла весь політ.

Додатковий плюс малої кількості пасажирів – швидко віддали багаж, навіть не зважаючи на те, що “митник” мені попався жахливо балакучий і страшно довго (порівняно з іншими) морозив мою чергу, пройти іміграцію, переодягнутися, забрати багаж і поміняти гроші зайняло менше ніж пів години. На питання “Where is the main exit?” отримала типово-індійську своєю інформативністю відповідь “The main exit is outside” – добре, що махнув рукою, в якому напрямку. Не звернула увагу, чи був на тому виході традиційний охоронець з автоматом – мабуть що був… В Інндії в аеропорт не пускають нікого крім відлітаючих і якихось типів з особливими дозволами – охоронці з автоматами дбають про дотримання цього правила (не знаю, чи беруть вони хабарі при потребі), тому зустрічаючі зустрічають надворі, де нема кондиціонера. Здивувала величезна кількість дорогих (на вигляд) машин в аеропорту – в грудні я летіла через Делі, відповідно прибула в домашній, а не міжнародний термінал, то там все було посполитіше, та й в міжнародному терміналі в Делі – не так як тут. Мене, правда, забрали на дешевому “джіпі”, бо ми ж зо села, та й навіть селом на українські мірки це не назвеш.

Дві години нічного добирання, і я вдома. Лякали, що буде дуже жарко – в принципі, цілком терпимо, ввечері і вранці навіть свіжо (градусів двадцять), – от вже сьома, а я все ще цілком комфортно сиджу на даху, куди після ранкової медитації прийшла дивитися захід місяця і схід сонця. Вдень, звичайно, жарко, але для того існує сієста і фен в кімнаті… Ми, правда, як в тому анегдоті про морг, ще не доїхали – кажуть, в травні буде гірше, тим більше в Мумбаї, але тут в Вайтарні зараз цілком комфортно навіть як на західні мірки – якщо пити багато води і не сильно перейматися тим, що вдень після душу зіпріти встигаєш швидше ніж одягнутися, ну але ж то Індія – тут таким ніхто не переймається.

Далі буде. Поки я писала, пропав телефонний зв’язок, відповідно і інтернет, ну і ще й електрика вирубалася на додаток, ну то доведеться вам почекати. Електрику мабуть скоро включать, бо день без фена то був би мабуть трохи екстрім :), а от з телефоном, сказали, що залежить, де проблема, якщо в дальшому містечку, тоді за кілька годин мабуть буде, а якщо в ближчому селищі, то може й кілька днів потривати, якщо “майстер десь спить” – так і сказали :).

Ну і спеціально для тут мали бути цуцики, але не вдалося приклеїти фото. Якщо дуже цікаво, можна подивитися тут.

21 thoughts on “Подорожній дибр

  1. Дякую за допис! Мені дуже цікаво, особливо, тому, що намальовується перспектива контактів з індійцями. Мені особливо цікаві власне людсбкі транскультурні спостереження.
    Бідні ув’язнені цуцики!)

    Like

    1. Ага, дякую, тепер виразніше, що саме цікаво – в мене такого добра (людських транскультурних спостережень) навалом :), я, правда, до багатьох речей настільки звикла, що вони мене вже не надто дивують. 🙂 А з якими саме індійцями намальовуються контакти – бо тут тих Індій багато різних – чи то загалом невизначені поки що індійці?
      Про цуциків я ще напишу нове транскультурне спостереження :).

      Like

      1. З такими, як я – з транснаціональними.)
        А дивують мене вже давно тільки співвітчизники, бо я все ще за якоюсь дивною інерцією мислення вважаю себе серед них “своїм”.

        Like

        1. Я ото якраз сьогодні про це міркувала – яким чином індуси взагалі можуть вписуватися в релігійно- і культурно-нейтральну корпоративну політику :). Треба спитати подругу – вона працювала аудитором в нестле, в тому числі тут бувала раз чи два…

          Like

          1. Вони не тільки самі добре інтегруються в корпоративне середовище, але й схоже, що й західними колегами сприймаються більш своїми, ніж вихідці з колишніх соцкраїн і з екс-СРСР і поготів.

            Like

            1. Можливо, інтегруватися помагає британське колоніальне минуле?

              В індусів є культ “прогресивнсті”. Вони страшно люблять все нове і “модне” – не тільки в примітивному сенсі. Просто моляться на наукові досягнення, технічнологічні нововедення, в них є величезна і щира повага до форінерс – тобі дійсно дадуть все найкраще і всяко тебе прийматимуть, і то не просто бо так прийнято, а тому що вони дійсно вважатимуть, що в тебе є, щось таке, чого в них нема, і від тебе треба якнайбільше навчитися.

              Попри всю цю їхню традиційність, в них нема жодних сентиментів до “старовини”, як такої, до всякого старого хламу, поняття “антикваріату” для них абсурдне. Навіть чула одну анегдотичну історію, де обігрувалися і висміювалися західні сентименти до антикварного. Ціниться те, що зручне і ефективне (або ж ефектне :), хоч це далеко не те саме, проте у випадку індуса тяжко передбачити, що саме переможе – ефективність, чи ефектність) а не те, що старе. Кіч, звичайно, теж люблять – але може і то данина моді і любові до нового і інакшого. Якраз минолої зими говорили про індусів в ставленні до текстилю – в багатьох з них, особливо не надто освідчених практично відсутнє поняття “натуральності” тканини – ну от хто би купував таке, що мнеться, якщо можна купити таке, що не мнеться, та ще й дешевше, навіть якщо доведеться паритися в ньому при цій погоді 🙂

              Я не знаю, чи це ознака лише певного прошарку, з яким я частіше стикаюся, ніж з іншими, але я таке новаторство і певну анти-традиційність досить часто помічаю, як те, що сильно відрізняє їх від “наших” людей, і особливо “моїх” галичан.

              Like

        2. Ггг, співвітчизників я просто зазвичай уникаю в реалі – крім “йогів”, які за визначенням транс-національні, і родичів, яких не вибирають. Та й у віртуалі коло настільки вузьке, що “мої” френди мене дев’ять з десяти разів дивують приємно :). Ну а той один раз – то з ким не буває. Але мінус такої вибірковості в теперішніх жж умовах – порожня стрічка, доводиться часом чужу стрічку почитати, вжахнутися, і вернутись назад до своєї :).

          Like

          1. У мене френд-стрічка більш-менш поміркована, але ті ж самі особи у дискусіях часом втрачають контроль. В принципі. у реалі подібно: в спокійних ситуаціях люди поводяться пристойно, а у напружених – вже кожного несе, наскільки двигунів вистачає)

            Like

            1. В нас з вами різний поріг терплячості 🙂 – я часом вашу стрічку переглядаю, і втікаю назад до своєї – оце хтось після цього називатиме вас снобом – то для мене тоді і слова відповідного не придумаєш.. Хіба може в вас якісь фільтри стоять, тоді інша справа.

              Like

                1. Коли ви взагалі спите? 🙂

                  Я розумію, мені не спалося, бо в кімнаті жарко було, а ніч була як море, гріх було не вийти на траву прихолодитися, заодно і коментарі понаписувати, бо тут останні кілька днів зранку вирубується телефон, то потім не напишеш, але ж мені на роботу не ходити… Тут сьогодні взагалі всі дрихнуть ніби тиждень не спали – зазвичай о шостій вже починають репетувати свої гами, а нині благодать, можна насолоджуватися звуками джунглів 🙂

                  Я дещо почищене в вас помітила, аж цікаво стало, кому з двох нарешті терпець увірвався :), але зрештою все одно для мене ваша стрічка трохи overwhelming…

                  Like

                  1. Зустрічав людину в аеропорту, а літак дуже сильно запізнився, а потім не хотілося спати, а на каналі Меццо цікавий бенд латіно-джаз показували. От і результат.

                    Я десь з десяток видалив з френдів. І забанив кількох, хоч і небагато, але більше, ніж за чотири попередні роки. 🙂 У мене там з активних флеймових щоденників одна американська докторка медична. Вона дуже цікаво пише, з пристрастю, але на неї часто наїжджають хвилі тролів та просто покидьків.

                    Like

                    1. Мене самі флейми не турбують взагалі – я в них беру участь рівно настільки, наскільки самій є охота потролити, а на якісь істини в результаті флеймів в мене нема надій – досвід показує, що єдина користь від флеймів – визначати больові точки противника, якщо є таке бажання чи потреба, ну і практикуватися в гостроязикості чи дотепності – теж якщо є в когось така потреба. Щось комусь доводити у флеймі безнадійно.

                      Мене більше турбує контент основних постів – коли ставиш собі за завдання якимось чином підтримувати чистоту своєї уваги, але ще не досягнув такого рівня, коли її вже ніщо не може забруднити – дуже легко набратися зайвого хламу, а позбуватися його не дуже легко :).

                      Якщо можна – юзернейм докторки, чи лінк якийсь? Я би подивилася… Хоч якщо сама ще не додала, то мабуть мала якісь причини, але гляну ще раз, якщо ви рекомендуєте.

                      Like

                    2. Юзер-нейм- тандем-байк.

                      ЖЖ для мене, на щастя, не чинник, що може вплинути на чистоту моєї уваги. Інколи деякі індивіди можуть мене розлютити, але це короткотермінове. Знаєте, не варто зважати на цуцика, який хоче вкусити, якщо знаходишся у зоні землетрусу балів в 10. От ЖЖ хами це для мене десь той цуцик.

                      Like

                    3. Ні-ні, я не про конкретних людей, я про такі речі як візуальні образи, мовні речі (типу надмірного матюччя), концептуальні речі і асоціації з ними пов’язані – на це ніби особливо не звертаєш уваги, поки поруч весь час живеш – воно все ніби здається нормальним, а коли починаєш спостерігати за своєю увагою, і визначаєш, що саме заваджає медитації, тоді бачиш що деякі речі, які досі здавалися нормальними, виявляється, не дуже корисні для якості уваги. Перепрошую, якщо я заплутано висловлююся – ясність не є однією з моїх сильних сторін :).

                      Дякую за рекомендацію – я заходила колись, але не розпробувала, ну і неможливість коментувати нормально (в мене письмова російська повністю атрофована) теж не сприяла – додала, побачу як піде. В мене є дуже близькі друзі-румуни, які неонатологи в Калґарі, то я підчас своїх візитів маю нагоду спостерігати за життям канадського лікаря – лікарська тема завжди цікава.

                      Like

        1. Ну, тут і людей місцевих ніяк товстими не назвеш, тому за собаками побиватися якось трохи було б негуманно :).

          Like

Leave a reply to msvarnyk Cancel reply