Nayana або ж по-нашому Нейна про практику медитації

Сьогодні в нас вихідний і вайфай знайшовся в молі в сусідньому районі (правда, повільний), ну то з тої нагоди порція медитаційних нотаток. Про побутові я не забула – але то треба з ілюстраціями, тому буде пізніше.

Тут в нашому медитаційному центрі, в перший ранок коли тебе зареєстрували, призначають тобі “доктора” :). Це умовно, звичайно, доктор, радше це щось типу консультанта чи порадника. Центр офіційно “оздоровчо-дослідницький”, але з того, що я бачу, людей із суттєвими медичними проблемами – відсотків може 20-30, або й менше, решта (і я також) приїжджають настроїти розстроєний інструмент, позбутися якоїсь частини притаманного всім нам хламу і набрати якогось запасу умовно кажучи “позитивної енергії”. Один наш англомовний йог порівнював це місце з кораблеремонтною майстернею – лінк довго шукати зараз, якщо раптом комусь цікаво, пізніше кину. Тому “доктори” в принципі мало коли виконують власне лікарську функцію, і для досягнення результату використовують методи які всі ми знаємо, і більше чи менше ними вдома користуємося, от тільки вдома все зазвичай трохи бігом (скільки там в будний день часу на медитацію, не кажучи вже про балансування) ну і самотужки розбираєшся, якщо є час і натхнення, чого тобі зараз треба. А тут тільки тим і займаєшся що медитуєш, балансуєшся, “чистишся”, їси і спиш, ну і ще трохи розмовляєш з людьми, в основному за їжею або чаєм. Мізки можна взагалі відключити, не паритися з “самодіагностикою” і тільки робити що тобі “доктор” кажуть…

Ну так от, крім всяких комбінацій індивідуальних і спільних медитацій і “трітментів”, між сніданком і обідом щодня крім неділі кожен зустрічається із своїм “доктором”, розмовляє про свої успіхи чи навпаки :), вдвох медитуємо, “доктор” проводить медитацію, додатково ще трохи помагає збалансуватися, і дає домашнє завдання до наступного дня. Ну і хоч доктора собі не вибираєш, але тут ніщо не випадково, зазвичай кожен від свого доктора тащиться, і коли в свого доктора вихідний і доводиться йти до “чужого”, нерідко проскакуть сентименти до “свого”. Он, сюди кілька днів тому пару дядьків з Татарстану приїхали, вже зразу на другий день в їхнього доктора (молоденький такий, і ніби трохи дівчакуватий, але енергія в нього ого – він десь два дні чи три минулого разу зі мною працював) був вихідний, то вони чужого відразу бабаєм прозвали і нарікали за обідом, що не хочуть до бабая, бо їхній доктор трохи по-російськи говорить, а бабай – ні гу-гу :).

Минулого разу мені дали тендітну дівчинку на кілька років молодшу за мене, з довгою косою, в окулярах і з грізним ім’ям “доктор Дурґа” :). Але зараз вона вагітна, тому з людьми не працює, хоч приходить майже щодня і виконує якусь свою іншу роботу. Так от, питає мене Дурґа, ну шо, хто твій доктор тепер? Та, кажу, Нейна, експерт з вестернерсів. Дурґа сміється: о, то вона буде говорити і говорити, а ти тільки слухай – в них прийнято так злегка одне про одного піджартовувати – багато сміються. Та, кажу, я не проти.

Нейна дійсно говорить більше ніж інші і дійсно в такій манері, що поки вона не скінчить, слова не вставиш, але говорить по суті і цікаво, ну і почуття гумору в неї дай боже, як і в усіх тут, з ким я мала справу. Я з нею трохи познайомилася ще минулого разу – коли треба було там щось перекласти росіянам, і вони мене підпрягли були – ну й інші теж розказували, що і як їм казала Нейна. То в мене тепер щодня зустріч з Нейною, а крім того у вівторок ввечері в нас замість перед-вечірньої колективної медитації типу групові питання-відповіді – всі кучкуються навколо свого доктора, і питають, що кого цікавить – часом індивідуально, а часом “в кружку” – залежить від людей і доктора мабуть. Ну а Нейна зазвичай, особливо якщо за тиждень хтось новий з’явився, веде “своїх” в кабінет, якщо він вільний (з чого інші теж мабуть піджартовують) і використовує той час для того, щоб прочитати лекцію про те як і чому медитували тут і зараз, щоб досягти максимального результату.

Дуже конденсований витяг з додатковою інтерпретацією:

Головне правило – мовчання, але мовчання не зовнішнє, а внутрішнє.
В нашого розуму є дві основні шкідливі звички, яких варто позбутися, якщо є мета досягнути глибошого і стабільнішого медитаційного стану.

Перша – це вести уявні діалоги, уявляти себе в минулих чи потенційно майбутніх ситуаціях і по сто разів переговорювати “а вона мені так сказала, а я б їй таке відповіла” – здається в когось навіть з френдів навіть якісь теги є на ілюстрацію того феномену. 🙂 Або просто згадувати що було чи фантазувати що може бути, вести якусь постійну внутрішню розмову. Оскільки до реальності ці уявні ситуації жодного стосунку не мають – це цілком безплідна і некорисна діяльність, порожнє заповнювання чи захламлювання свідомості. Мабуть сім мішків гречаної вовни – це власне щось таке і мало би бути.

Друга – реагувати. Цей термін в нас має специфічне значення, означає певний тип відповіді на ситуацію, чи річ, чи людину, який зазвичай включає позитивну або негативну оцінку, або ментальну інтерпретацію (яка в певному сенсі теж завжди є оцінкою). Тут переважно йдеться про реальну ситуацію в теперішньому часі, хоч особливі експерти з реагування можуть реагувати і на минулі чи уявні ситуації – от як кажуть “заводити себе”. Навіть коли ситуація реальна і теперішня, реакція (оцінка з можливою, і навіть ймовірною тирадою в додатку) насправді викидає нас із реальної ситуації в сферу того ж уявного, ілюзорного, сферу наповнену нашими правилами, звичками, цінностями, умовностями, і т.д. Протилежний стан до стану реагування називається “станом свідка” – коли бачиш: ось, це є, або так є, і просто спостерігаєш, але не дієш оцінки, не “втягуєшся”, ситуація тебе не зачіпає, нічого в тобі не збурює.

Так от, комбінації цих двох звичок становить мабуть 90, якщо не всі 100 відсотків нашої внутрішньої балаканини, якщо забрати, або, принаймні, зменшити оце триндіння – медитативний стан буде рости сам по собі. Якщо просто весь час нагадувати собі, що давай, краще помовч, – половину справи буде зроблено.

Нейна кілька разів повторила, що тут йдеться про мовчання внутрішнє, а не зовнішнє. Назовні навпаки бажано багато розмовляти, сміятися, жартувати, і часом (часто?) треба поводитися так наче реагуєш – відповідати відповідно у ситуаціях які потребують належної відповіді, називати речі своїми іменами, навіть обурюватися і проявляти гнів, але при тому всередині має бути тихо і спокійно, як хвилі на поверхні моря, які ніяких чином не применшують тиші і спокою його глибин, а може навпаки підкреслюють їх.

Ключових момент в зовнішній балаканині, чи навіть в повноцінному “театрі” (як в нас кажуть, драма), який за будь-якої нагоди так люблять влаштовувати індуси, і дійсно вони майстри цього діла – це спонтанність, плинність, повністю творчий підхід – те, що не можна наперед спланувати і розписати, бо воно тоді стає штучним і мертвим, а має бути цілком живим і справжнім. Разом з тим, тільки внутрішня тиша забезпечить справжність (і відповідність) того спонтанного моменту, бо власне завдяки цій внутрішній тиші справжність вільно і безперешкодно тече. Мерло-Понті, здається, досить близько підійшов до розуміння цього, коли казав щось про буття чи може “загальність”, яке “тече через нас”. Посилання не маю під рукою, але вдома десь є…

Спонтанність і вільний потік взагалі ключові для всієї цієї практики, sahaja в назві власне і означає спонтанність (дослівно – те, що вроджене), тобто і сама медитація, тобто тиша – теж спонтанна, теж забезпечується вільним потоком енергії. Щось таке також було в Сковороди в Еродії – про “не вчи яблуню яблуко родити, вже сама природа її навчила”, і щось про те що треба тільки пообрізати зайве, відвести сечу (???) яка лиється на коріння, і загородити від свині яка риє рилом (хороше мав почуття гумору, га?), і все буде класно :). Це далекий від тексту парафраз, як ви зрозуміли. То може власне тому наші йоги так Сковороду люблять…

Індикатор спонтанності, необхідний і достатній – глибока і разом з тим тиха радість. Є радість, значить все гаразд – насолоджуйся. Нема радості – значить щось не так. Пізніше колись може більше про це напишу. Про мої “формули” перебивання внутрішньої балаканини – теж може згодом, бо для того спочатку варто би було пояснити решту механізму, включно з тим, якому аспекту божественності ми поклоняємося. Я про це вже трохи писала раніше, але мабуть не надто виразно. Хоча, проста і універсальна формула “Ану, тихо будь!” теж часом працює :).

Ну і на закінчення про простоту. Хоч Нейна набагато більше за інших говорить, вона набагато менше робить, і домашнього завдання менше дає. В той час як інші “доктори” використовують “агресивніші” методи очищення, “сильніші” мантри і складніші комбінації мантр і дій, в Нейни все надзвичайно легко і просто. Коли вона проводить велику медитацію (це всі доктори по черзі роблять), то ще трохи може складніше і довше робить, а на індивідуальний медитації взагалі обмежується п’ятьма-шістьма майже завжди тими самими мантрами, і кількома найпростішими “афірмаціями” – це те, що в нас новачки вчаться на першому ж занятті при переході від зовсім вступного рівня до середнього. Тобто нічого особливого, для мене взагалі нічого нового. Зато вона пред кожною дією, перед кожним сказаним словом нагадує про те, де має бути увага. Принцип такий: якщо увага буде в правильному місці, все решта буде працювати автоматично, “спонтанно”, природно. І нехай “ефект” від цих простих дій і слів не такий феєричний як від якихось сильніших чи інтенсивніших методів, підхід її такий, що результат, досягнутий природно і з середини буде тривалішим (а може навіть постійним) ніж те, чого досягнуто під натиском і ззовні.

Те саме з домашнім завданням. Коли мене після минулого разу Деніс (вона якраз їздила переді мною і була тоді в Нейни) запитала, яке в мене було щоденне завдання, я дуже здивувалася, бо воно в мене щодня було різне. Бувало, звичайно, що Дурґа казала продовжувати далі частину того, що було на попередній день, але в межах чотирьох-п’яти днів десь три чверті домашнього завдання точно мінялося. В Нейни підхід протилежний. В перший же ж день вона почала з того, що кожен день основне домашнє завдання буде те саме, це ось прочитати на лівий канал, те на правий, це на центральний, і ще на принцип Ґуру, в комбінації з простими “трітнемтами”. Ну і потім строго так каже: “я очікую, що це все домашнє завдання буде зроблене вранці, перед нашою зустріччю” (ггг це треба Нейни зовсім не знати, щоб цю її строгість серйозно сприймати.) Потім ще кілька днів підряд мене перепитувала: домашнє зробила? що, все повністю зробила? – аякже, прийшла б я до неї не зробивши :). Хоче, одного якогось разу може треба було для жарту не зробити, або сказати, що не зробила, подивитися, що буде… Хоча, вона мабуть вже звикла і більше не питатиме… В будь якому випадку ця її серйозність – це суцільна гра, так, для форми вона входить в роль, для театру :). Можна підігравати, а можна навпаки пожартувати, і тоді стає очевидним що всі ці зовнішні формальності насправді для неї зовсім неважливі, важливо те, що відбувається всередині, те, як ти почуваєшся, і як ставишся до свого самопочуття, як тебе надихнути, підтримати, запевнити, що все працює нормально і правильно. Вкінці зустрічі вона ще дає невелике завдання на решту дня – це вже час від часу міняється залежно від того, що треба трохи більше підтримати власне в той день, але то дрібниці порівняно з тими горами домашнього які в мене були минулого разу після відвідин Дурґи, особливо в перші два тижні.

Отак битва триває, щодня, на скільки стає власної уваги. Про битву колись іншим разом запощу – занотувала пару речей, але там треба ще багато розписати, і вияснити контекст кількох термінів – бо я ніби дещо з минулого пам’ятаю, а дещо сама здогадалася, але треба перепитати, чи правильно здогадалася…