Як читати Мерло-Понті, рецепти від Сема. #3

Продовження… Попередні і наступні пости всі разом – тут: https://msvarnyk.wordpress.com/2014/06/29/як-читати-мерло-понті-рецепти-від-сема-5/

Мерло-Понті, на відміну від Гайдеґера, майже не розвивав своєї власної “технічної” термінології, натомість свідомо (?), ну, чи принаймні послідовно, писав “вільною” чи “звичайною” мовою – наскільки вона взагалі може бути звичайною в людини його часу, інтелектуального рівня, освіти і ерудиції. Тобто навіть терміни, які вважаються “його” термінами – як от flesh чи chiasm (вибачайте за англійський переклад), в різних місцях одного і того ж тексту, можуть означати “різні” поняття, чи різні аспекти того самого поняття. Що вже й казати про загально-вживаніші слова типу “тіло”, “загальність” (ця одне з ключових понять для мене, тому я звертала на нього увагу), “свідомість”, “есенція”, і тд. Натомість, запозичені терміни він вживає напрочуд точно, і часто користується ними (особливо німецькими). Він також щедро сипле психологічною термінологією, яку успадкував від свого професійного психологічного кола. Тобто розбиратися є з чим…

Разом з тим, настроєність на інтелектуальний розбір тексту при читання Мерло-Понті створює додаткові пастки, бо значну частину його тексту слід не розшифровувати, а сприймати буквально – власне оту частину, яка написана “звичайною”, чи, може краще було би сказати, “живою” мовою. Людина, звична до читання феноменологічного тексту легко впізнає ці місця, так схожі на феноменологічні описи в Гайдеґерових текстах, і навпаки, для того, хто звик читати лише типові аналітичні тексти, ці уривки здаватимуться дивними, незрозумілими, може навіть недоречними. Я зараз спробую пояснити, звідки вони беруться, і як їх сприймати.

Одне з найвідоміших і найцитованіших гасел феноменології – Гусерлеве “Назад до самих речей!” – Мерло-Понті також цитує його в передмові до “Феноменології”. Грубо кажучи, його можна пояснити так: замість того, щоб сприймати речі такими, якими вони є насправді, ми сприймаємо їх через призму нашарувань наших теорій (та ідеологій) сприйняття, свідомості, метафізики, і тд. – тобто спотворено. Спотворено тому, що теорії слабкі, не відповідають дійсності (ну, чи відповідають лише якомусь дуже вузькому і обмеженому сегментові дійсності. Для того, щоб почати сприймати краще, адекватніше, (і, в тому числі, задля покращення самих теорій теж), слід спробуватив першу чергу “редукувати” ці штучні теоретичні нашаруваня, і побачити речі якнайближче до того, якими вони є насправді.

Підхід до речей в такому випадку не теоретичний чи аналітичний, а описовий, дескриптивний – Мерло-Понті повторює це слово в передмову не раз і не два, і все одно його умудряються цілком пропускати читачі. Тобто на противагу “аналітичним” діалектикам, його власні погляди викладені у феноменологічних описах і підсумках таких поглядів. В якомусь сенсі, ці погляди не є його власними, радше це “вигляд самих речей”, і тут цей “вигляд” можна сприймати майже як “активну” дію чи позицію самих речей. В Мерло-Понті є відоме речення у “Феноменології”, де він майже що приписує щось типу “волі” чи “свідомості” (хоч для нього “свідомість” означає зовсім не те, що для нас) краплині олії чи нафти (англ.78), або не менш відоме в есе “Око і Дух”, де він говорить про воду з басейну чи ставка, яка “відвідує” вершки кипарисів (англ.182).

Мова цих феноменологічних описів дивна, майже поетична (саме тому навіть в перекладі її легко відрізнити від діалектик в звичайному “аналітичному” стилі, бо це мова – творча, чи спонтанна (народжена в момент власне для цього моменту, і ні для якого іншого, Мерло Понті називає її “originating speech” (“parole originaire”) на відміну від звичної побутової “вторинної” мови, яка лише повторює те, що вже було сказано раніше, і не каже нічого нового (це, між іншим, може бути запозиченя з Гайдеґера). Ось вам цитата:

“In the painter or the speaking subject, picture and utterance respectively do not illustrate a ready-made thought, but make that thought their own. This is why we have been led to distinguish between a secondary speech which renders a thought already acquired, and an originating speech which brings it into existence, in the first place for ourselves, and then for others. Now all words which have become mere signs for a univocal thought have been able to do so only because they have first of all functioned as originating words, and we can still remember with what richness they appeared to be endowed, and how they were like a landscape new to us, while we were engaged in ‘acquiring’ them, and while they still fulfilled the primordial function of expression.” (E389 (мій), F446)

А ось що про це пише мій Сем (і ще додаткове посилання, яке я сама відразу не знайшла була):

“Of course, only a small part of all the writing that we use to help sketch out the phenomena succeeds in bending itself so successfully to what it articulates. When that happens, the notions, phrases, grammar and concepts start stretching, bending and layering new sense into the old. It’s a case of what Merleau-Ponty calls “originary language” (PP footnotes to 178-179, F207-209) when something new has been said that has never quite been able to be said before even when using our accepted and habitual phrases and grammars. Such creative and original language happens especially in emotionally difficult conversations, or in poetic ones, like those about natural, artistic, or human beauty or tragedy. It is like magic because this new contour, flexibility, sinuous bend in the old terms and phrases is sensed immediately by other people as a variation and modification of the standard language to which they are accustomed. They can hear, think and feel the contour of the phenomenon, for it seems to have passed into the language like a wave and, with the help of the verbal description and much luck, found itself deposited there like a ripple that remains in the sand, like a new rhythm available for one’s passionate life with another, like an intriguing accent never before heard…”

(Ото я вже відірвалася!)

Власне тому в читачів є спокуса сприймати ці феноменологічні описи в Мерло-Понті як поетичні замальовки і метафори чи символи, але це неправильно. Феноменологічні описи слід розуміти буквально, такими, як вони є, і, якщо вони звучать дуже вже дивно, – сприймати їх як запрошення до того, щоб повернутися назад до самих речей, і описати їх самому і по-своєму, тобто так, як вони дійсно виглядають для нас, а не так, як нас навчили “думати”, чи, ще гірше, “вважати” в школі.

Гаразд, на цьому я поки що перервуся, в наступній і мабуть останній серії ще допишу до цієї теми про два англійські переклади, і потім мабуть – про використання прикладів всяких “фріків”.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s