Як читати Мерло-Понті, рецепти від Сема. #4

Продовження, попередні пости і наступний – тут: https://msvarnyk.wordpress.com/2014/06/29/як-читати-мерло-понті-рецепти-від-сема-5/

Про два (з гаком) англійські переклади.

Перший переклад Мерло-Понті виданий Рутледжем був поганий, ну , чи хай буде “слабенький”. Це в принципі не дивно – переклад був ранній – 62 рік, лише рік по смерті Мерло-Понті, текст складний, в перекладі багато глюків – перекладач (несвідомо?) намагається допомогти автору, замість того щоб перекладати буквально – доінтерпретовує, уточнює, і тд (взагалі, це відома хвороба перекладачів), відповідно, робить багато помилок. В процесі перевидань, видавництво вирішило поправити переклад, і змінило досить багато окремих слів, при тому залишивши структуру речень, рядків і сторінок, про що написано лише дуже невиразно і дрібним шрифтом, так що донедавна ми навіть не підозрювали, що читаємо різний текст. Коли Сем зачитував із своєї книжки щось інше, ніж те, що було в мене, я думала, що він просто на ходу “поправляє” переклад, аж поки він не почав користуватися доку-камерою з проектором, і тоді виявилося, що в нас дійсно різний текст в “тому самому” перекладі того самого видавництва. Це перше видання було жахливо незручно надруковане – поганим для читання шрифтом, з недостатніми полями і проміжками між рядками, – суцільний кошмар для тих, хто з текстом працює, а не лише на нього дивиться – я вперше зрозуміла, чого воно було таке шкарадне аж коли побачила французький оригінал. Вони намагалися зберегти “вірність оригіналу” таким несуттєвими чином – скопіювавши дизайн мабуть економного повоєнного видання (45 року), повністю знехтувавши зручністю для читача.

На вимогу часу кілька років тому Рутледж вирішив покращити своє видання Мерло-Понті (цікаво, чи не було це просто спробою скосити останній урожай бабок перед виходом в світ довгоочікуваного “академічного” видання), – вони змінили шрифт, можливо що поміняли ще якісь слова на інші, поміняли дизайн обкладинки (це видання можна впізнати за кольоровими бульбашками) і при тому вчинили найгірший гріх академічного перевидавництва – не зберегли нумерацію сторінок свого попереднього видання. Тобто, випустивши це нове видання вони нівелювали вагу всіх академічних посилань на своє попереднє видання (а ж могли легко хоч би на полях вказати сторінки попереднього видання). Тобто вони фактично самі ж і добили своє видання, в яке крім млявого термінологічного покажчика і слабкого перекладу фактично ніякої більше роботи і не вклали. Це значить, що всім, хто читає 50 років англомовної літератури про Мерло-Понті, так чи інакше потрібне те перше видання, а придбати його крім як в секонд-хенді нема де, бо ж друкують новіше, бульбашкове. Єдина радість, що нелегальна електронна копія бульбашкового видання шукабельна, тобто в принципі можна знайти посилання за його вмістом, якщо не за сторінкою.

Треба сзауважити, що перше англійське видання Гайдеґерового “Буття і Часу” цілковита протилежність до цього перекладу “Феноменології” в сенсі академічної добротності – в ньому дійсно ні до чого не придрешся, а окремі проколи перекладу цілком компенсуються прозорими посиланнями на оригінал, численними перекладацькими зносками, і детальним термінологічним покажчиком із словником в обидва боки – зразу видно грунтовний німецький підхід в порівнянні з французькою халявністю (сам Мерло-Понті був явно радше німцем, ніж французом за духом, стилем мислення і філософськими симпатіями).

Нарешті-нарешті, довгожданне академічне видання “Феноменології” з’явилося на початку січня 2012 (в тому ж Рутледжі!), в перший тиждень Семового курсу. Звіряти його було нíколи, тож Сем вирішив ризикнути і взяти для курсу це нове видання. На перший погляд воно виглядало незле – набагато красивіше і зручніше для читання, основні ляпи перекладу попереднього видання Сем звірив, і сказав, що вони перекладені краще. Аж потім, десь на середині чи навіть під кінець курсу, коли ми перейшли від “експериментальніших” частин до “вищих матерій” – розділів про мову, коґіто, свободу – Сем почав жахливо плюватися на цей переклад, і, фактично, заміняти на свій усний підрядковий переклад, особливо в ключових уривках. “Ти бачиш, вони цим перекладом роблять з Мерло-Понті ідеаліста – перекладають його власні нейтральні описи “with idealist bias”, тобто фактично переписують його мовою тих його опонентів, яких він критикує в другу чергу.” “А тамтой перший переклад?” – питаю. “Тамті робили з нього емпіриста, то теж було погано, але це набагато гірше.” Ну так, я розумію, чому це гірше. Сем пригрозив, що наступного року вернеться до старого просто поганого перекладу, замість цього “жахливого”. Не знаю, чи здійснив він цю погрозу – цього року вперше я не ходила до нього на курс, бо цей конфліктував із моїм робочим розкладом, а на другий, про Ніцше я не хотіла ходити, внаслідок розлюблення Ніцше. Тепер вже й не дізнаюся, хіба що спитаю когось із студентів, хто на нього ходив.

Отакі перекладацькі пригоди…

Про фріків наступного разу напишу, як вступ до теми травми і фантомного органа… (Щось я тих фріків щоразу відкладаю…)

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s