Знову про читання філософського тексту, і про різницю між “нашими” і “їхніми”

Дотично до мого допису про те, як читати Мерло-Понті і решту феноменологів, надибала випадково в Декарта подібне у вступі до “Принципів Філософії”. Ось:

“I should also have here added a word of advice as regards the method of reading this book, which is that I should desire that it may first be run through in its entirety like a novel, without forcing the attention unduly upon it, or stopping at difficulties which may be met with, so that a general knowledge may be arrived at of the matters of which I have treated; and after that, if it is found that they deserve to be examined more carefully, and if the reader has the curiosity to inquire about their causes, it may be read a second time in order to notice a sequence of my reasoning. But though the reader cannot follow he argument throughout, or understand the whole of its bearing, he must not therefore immediately cast it aside. It is only necessary to mark with a pen the places where difficulty is found, and continue to read without interruption to the end. Then if the book is taken up for a third time, I venture to say that he will discover the solution of the greater part of the difficulties which have formerly been marked, and that if certain still remain, their solution will be discovered on a further perusal.”

Аж дивно, що Декарт з його clear and distinct ideas пропонує спосіб прочитання тексту, який би здавалося більше підходив для тексту темного, туманного і заплутаного (якими часто вважають власне тексти феноменологічні, а не “аналітичні”).

Принципова різниця між Декартом і Семом – що Декарт пропонує читати його текст багато разів, для того, щоб вкінці повністю і вичерпно його зрозуміти. Сем радить читати феноменологічний текст багато разів, навпаки, тому, що повністю його зрозуміти і вичерпати майже неможливо (це коли йдеться про опус рівня і розміру Гайдеґерового “Буття і Часу”, або Мерло-Понтівської (чи Геґелівської) “Фенеменології”) – ці тексти, як і світ, який вони описують чи відображають – завжди ховають в собі множини рівнів і аспектів, які так просто не вловиш і не розкладеш, які не розпишеш раз і назавжди – Сем любив розмовляти з ними, як живими, через їх тексти: “Eh, Heidegger?” – часто писав він, для нього Гайдеґер, невичерпний, бо живий і справжній був присутній в своїх текстах.

Пригадую, після чергового застрягання в якійсь книгарні, де я натрапила на том якихось Гайдеґерових листів – мабуть що листування з Арендт, чи може з Ясперсом, я довго не могла відійти від шоку, і принагідно спитала Сема риторично так: “Як він взагалі жив, як розмовляв з ними всіма, лекції читав? – його ж ніхто з них не розумів, йому ж насправді нІзким було поговорити про важливе і справжнє!” Сем відповів, що Гайдеґер розмовляв з Кантом і з Арістотелем, з Ніцше і Гераклітом.

Дивно спостерігати, як багато Декарт розмовляє з Платоном – не знаю, свідомо, чи несвідомо – аж складається враження, що Платонова печера увійшла до кожного навіть найтупішого сучасного вступного курсу з філософії власне завдяки Декартові. Мерло-Понті розмовляв з багатьма (я вже писала про діалектичність його стилю), але можливо що найбільше – власне з Декартом – мабуть воював з ним, і намагався зрозуміти, і любив його – аж настільки, що помер досить ще молодим від інсульту, сидячи за столом над томом Декарта – виглядає, що ті clear and distinct ideas, не були аж такими clear and distinct, як здавалося Декартові, якщо вони добили такого генія і майстра думки як Мерло-Понті.

Advertisements

10 thoughts on “Знову про читання філософського тексту, і про різницю між “нашими” і “їхніми”

  1. тут лайкати нема чим – але тут є чим твітити! тому я це твітнув, а це, щоб ти знала, все одно, що лайкнув! ^^ хоча, звичайно, він не від читання Декарта помер, а просто назбиралося за життя болячок…

    Like

    1. ггг, Костику, виявляється, твій твітер читають!!! 🙂

      Ось мені вже поставили діагноз (і не один!): http://ldsh.livejournal.com/968.html – я думаю, що це може бути хтось із твоїх потерчат, бо іншого жодного каналу зв’язку не знайшла 🙂

      Ти думаєш, це випадково, що він помер від крововиливу в мозку (а не десь інде!), читаючи церебрального Декарта?

      UPD: то не твій твітер, а твій фейсбук – бо друга “цитата”, яка не з мого тексту, – з коментаря до твого ФБ поста про цей мій пост. А то я не могла допертрати, звідки взагалі воно взялося, коли я такого взагалі не казала… Каюсь за наклеп на потерчат 🙂

      Like

      1. та ти шо, мої твіттерята – святі люде, вони нездатні коментарі писати, а тим більше – пости про філософа, якого не читали; у нас максимальний обсяг тексту – 140 символів з пробілами, а більше – то від лукавого! 😉 я в Келії, завершую осінні роботи по господарству і блукаю золотими Holzwege…

        Like

        1. я так і подумала, що ти вирвався на волю, і того мовчиш 🙂

          так-так, я забула спочатку, що твітерчата короткослівні

          це хтось із твоїх півтори тисячі найчюдєйснєйших фейсбук-френдів, за якими не вслідкуєш, бо ж многа єсть чюдєс на свєтє :)))

          Like

          1. не чудєс, ні, незатишності, бездомності, uncanny врешті! 😉
            а я тут мобільну версію жж знайшов, вона значно проворніша за “дорослу” 🙂 тож тепер коментуватиму тобі все вряд, ти вже й сама нерада будеш моїй активності 😉
            у нас усе заросло грибами, земля розламується, жодного року перед цим стільки не було…

            Like

            1. Ура-ура!!! Мені, чесно кажучи, не дуже те ФБ коментування до душі було – дійсно якось дуже в тебе там незатишно… Тому я тільки рада :). Лишилося тільки Оксанку назад присадити на жж 🙂

              Ну ми ж вже знаємо, що комусь незатишність і бездомність, а комусь всьо чюдєсно, і все про той самий дейнон 😉

              Like

              1. таке враження, ніби та розмова про Антігону на велелюдній площі була, хоч ніхто ні слова не докинув. А в мене вроджена агорафобія, я лісова і снігова людина 😉
                так, Оксанку треба заманити, тим більше, що вона свого кота на дроті не видаляла 🙂 правда, в неї тепер купа роботи з лінивими і вредними студіками – але ж у тебе теж! тут спокійніше якось.

                Like

                1. Так-так, хоч майже ніхто нічого не сказав, але ж залайкали (залапали?) оригінальний той пост півсотні люда, а скільки ще просто слухали – тяжко уявити 🙂

                  Ти ще з таким успіхом жж заведеш знову :)))

                  Ох не віриться насправді – така твоя жж прихильність раптом – нічого доброго не віщує – мабуть знов щось повбиваєш або якийсь інший блюмбер заведеш 🙂

                  Like

                  1. та ні, скіки можна їх заводити і вбивати потім, шо я, садист якийсь, хай бог милує 🙂 твіттер, вордпрес і фб, а до тебе – в гості ходитиму, просторими краєвидами думки милуватися, я ж теж індус, як-не-як, ти ж у курсі, що той куток села, де келія стоїть, споконвіку Індією називається 😉

                    Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s