Про сезонність

Сем, в продовження попередніх двох постів під тегом notebook, продовжує після методологічної перерви:
“July’s attitude: Here everything is best attuned and also best inter-oriented. Here, then, I too find my best in-re-de-volvements, am best able to summon my half dependence to intercede on my behalf. Nature becomes so strong and complimentary to the living, including human life that it is easy to depend less on socicity & all its shelters in shelters in shelters, guarantees of security and supposed contentment but always at a price, necessity of “making a contribution”. In the winter, the machine must be kept go-ing for heat & light & nourishment in the city while in the countryside on the farms, its a time for peace & meditation while the summery days also gather towards this 6 months of inside life (earth indeed). My life is different than either but only in shading & degree nonetheless, for I think & feel out what we humans are in these seasons.”

Advertisements

6 thoughts on “Про сезонність

  1. “а по весні надходить гоже літо, як хилиться і наливає жито, і спокій сходить з темно-синіх бань; тоді працюй без крику і зупинок, хай осторонь від бур і хвилювань скиртами твій підноситься ужинок” (Зеров)

особисто мені взимку краще думається і працюється у місті; тут, у селі в цей час усе, що природа, поринає в безпробудну сплячку, а все, що людина – в так само безпробудне пияцтво, бо більше нема чого робити; і та природна сплячка наганяє сон розуму і на тебе; я люблю читати про зимові медитації у Гайдеґґера, коли ялини гнуться від ударів сніжної бурі і настає вищий час для філософії, ну, ти пам’ятаєш, але насправді про це тільки читати добре, тоді з’являється купа побутових незручностей і т. д.; у селі найпродуктивніша осінь, довгі медові фермати, як писав твій улюбленець Ніцше, западання, падіння, falling – листя, списаних сторінок, дазайну, фермати передзим’я, передсмертя…

    Like

    1. дякую, Костику…

      бачиш, в нього чомусь все-таки літо було

      він останні кілька років дуже глибоко ці ритми досліджував, там десь в іншому місці є більше розписано, щось типу того, що аж в липні вдається насправді сповільнитися настільки, щоб занурюватися достатньо глибоко – ну, для нього достатньо – це дуже глибоко 🙂 – тобто нехай до середини чи кінця травня він ще закінчує семестр, цілий червень виходить йде на те, щоб перестроїтися з викладання на заглиблення.

      Восени і на початку зими він любив кудить виїхати далі (і де тепліше), якщо вдавалося (ну, це відтоді коли вийшов на пенсію і скоротив викладання з двох семестрів в рік до одного), а працював за гроші власне в зимово-весняний семестр – від січня до кінця квітня, бо власне цей вважав найменше продуктивним для своєї роботи – тобто дійсно, як ти і кажеш, сплячка.

      Осінь мабуть трохи ускладнювалася тим, що треба було починати готуватися до викладання, тобто вже не та свобода як влітку.

      Крім того я набрела була на один його лист старий – я послала була йому цитату Г. про весняне рівнодення, і він прокоментував був, що в канаді такий опис не спрацьовує – дійсно, у Фрайбурзі набагато м’якший клімат…

      Про ялини – не пригадую, звідки це – “чому ми залишаємося в провінції”, чи “разгавор на прасьолачнай” чи що? я в ці нефілософські есе не вчитувалася…

      Передсмертя цей семів липневий зошит минулого року повний по вінця, в тому числі якісь ніцшеподібні моменти – типу опівнічної сутички з павуком завбільшки з долоню – а тут в нас є два види смертельних павуків – ну і просто старість, і герменевтика часу і старіння – про це в тому довгому записі було, але, думаю, він був надто довгим, того й почала постити ці уривки довжиною в абзац.

      Like

      1. так, павук – це ніцшевське («…und ebenso diese Spinne und dieses Mondlicht
zwischen den Bäumen, und ebenso dieser Augenblick und ich selber…»), побачити його на власні очі, хм… може, Сем теж одразу пригадав цю цитату з «Веселої науки» і питання демона, яке потім так гарно розписав і витлумачив Гайдеґґер.

у мене щороку розум устатковується на початку серпня, тому так люблю цю пору ранньої осені – коли все прозоре, ясне і безгомінне; коли вщухає гін, започаткований весняним пробудженням, солодкими муками росту і цвітіння, натужним зав’язуванням у плоди – і ось усе нарешті позаду, усе вродило; тоді з’являється чистота і пустота, вільний далекий подих, безмежні далі, жодним горизонтом не усічені; і все це прозорішає, непомітно переходячи у Високу Осінь, коли найкраще читається Майстер Екхарт і той-таки Гайдеґґер.

про ялини – так, з того радіовиступу «чому ми залишаємось у провінції»; я колись пробував перекладати його для себе, тому так врізалося в пам’ять – це схоже на виконання музичного твору: ти можеш скільки завгодно слухати його, знати напам’ять, ну, як улюблену сонату Бетховена, але тільки інтерпретуючи її власноручно починаєш направду знати; це зовсім інше знання-розуміння, коли вона – в твоїх пальцях, засвоєна, частина твоєї свідомості і, одночасно, тіла; так і з цими перекладами…

        Like

        1. я тут в себе на новій хаті з павуками воюю але якось не дуже вдало покищо – навіть вчора була в мене думка що може варто купити маленький ручний порохотяг і влаштувати їм геноцид, бо руками їх ловити по одному вже набридло 🙂

          як знайду знову про семового павука – то кину сюди

          Костику, ти цими коментарями в цій темі вже двічі made my day, а то мене щось знову дістала остання чверть

          вчора мало не зробила собі дірку в носі (давно вже збираюся), але індійки знайомі слушно зауважили, що зараз це би було not auspicious, порадили почекати до початку наваратрі, в них виявляється навіть цілі якісь ритуали є до цього діла – треба буде розпитати (просто так, з цікавості, дірку в носі я і без ритуалу зроблю)

          Like

          1. маєш рацію, остання чверть як завжди старається, паскудить, уже третю добу відчуваю, але мене ліси рятують – і Бетховен, цієї осені слухаю майже виключно його.

про павуків навіть не знаю, тут у келії їх кілька є, живуть собі по кутках, але вони тихі створіння (на відміну від моїх запеклих ворогів – мух і комарів, які гідні негайної смерті за одне тільки ненависне дзижчання 🙂 ) – тому я їх колошкаю тільки двічі-тричі на місяць, коли влаштовую тут прибирання; єдина їхня звичка (чи то розвага?), яка викликає в мене питання – це те, що вони часом люблять серед ночі пробігтися по обличчю 🙂 а так вони нормальні, а під мікроскопом – взагалі красені, у кожного по 8 очей :)



            Like

            1. В мене тут багато всяких дрібних комарів і мушок, а павуки ще не звикли, що то моя квартира, а не їхня, то вони тут всі вікна позавішували були гірляндами дохлих комах, і лазять помоїх вазонках, ну і взагалі… 🙂
              2-3 рази на місяць – це набагато частіше ніж в мене, я поки що лише на одну протипавучу спецоперацію спромоглася, того й думаю, як би той процес оптимізувати 🙂

              Може завести якусь тварину яка їсть павуків? Ящірку якусь? А миші їх їдять? В мене була думка завести мишу…

              Знайшла в Сема той запис про павука, десь може завтра (якщо візьму його записник з собою в уні), або як ні то в п’ятницю поставлю сюди.

              Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s