Чернобил і песто – розмова в ліфті недільного підвечірка

Місяць на новій квартирі, потрохи починаю знайомитися з сусідами. Їду в ліфті на свій сьомий поверх з торбою продуктів, на четвертому поверсі заходить індус, питає:
– Догори? – І сам собі відповідає, – Ну нічого, поїду догори, як в тебе справи? На мене тут напало нестримне бажання приготувати песто, то я йду в магазин купити деякі складники. Таке бажання щось зготувати нападає на мене дуже рідко, десь раз в місяць, то коли воно вже приходить, я стараюся його задовільнити, хоч час від часу зробити щось добре для себе. Слухай, що я тобі скажу: Я учюс разгаварівать па рускі.
– Та я українка, то в мене російська дуже слабка, – сміюся.
– Ну, я впевнений, що ти все прекрасно зрозуміла, я колись дуже хотів до вас приїхати в Чернобил, але мені не дали візи, але я дуже хотів в Чернобил побувати.
– Та ти шо, чого?!!
– Заради фотографії. Я дуже цікавився цим, і багато книжок прочитав про Кіев [привіт ] і Чернобил, і взагалі про Україну.
– А ти звідки? – питаю.
– З Індії.
– Ага, – кажу, – а звідки саме?
– З півночі, з Панджабу.
Подумки визнаю, що він правильно оцінив, що я нічого про Панджаб не знаю, але неправильно оцінив, що я нічого не знаю про Індію.
– Ну, я хіба що таке ось можу, – і показую йому індійське “га”, про яке вже раніше писала. Якби він був мараті, я б йому сказала самі знаєте що (якщо ви уважні читачі), і він би тоді впав прямо там в ліфті, але і “га” справляє на нього враження, він сміється і схвально дає мені “high five”.

На той час ми вже під’їхали до мого поверха, і я стою в коридорі, одною ногою блокуючи двері ліфта, кажу:
– Хочеш зайти глянути на вид? (Минулого тижня, коли я його зустріла в ліфті разом з якоюсь його індускою він жалівся, що з їхнього четвертого поверха води майже не видно, і сказав, що був би не проти колись подивитися, що видно з мого сьомого).
– Ні, – каже, – не сьогодні, песто чекає.
– Ну, – кажу, – any time, і минулого разу коли я це казала, I really meant it.

Індус розчулюється, дякує торкаючись мого плеча (з цього, власне кажучи, роблю висновок, що розчулився), ну і на тому ми прощаємося, бо ліфт вже давно пищить і намагається переїхати мою ногу.

Аж вдома, міркуючи про цю розмову до мене доходить, що попередньої зустрічі в ліфті, ми розмовляли лише про вид, і зовсім не розмовляли про те, що я з України, отже це той самий індус якого я зустріла була в ліфті ще в перший тиждень свого життя тут, майже місяць тому, коли він їхав по своє прання і пояснив мені, як тут працює пральна система, і очевидно він відтоді ще пам’ятав, що я з України. З моєю жахливою пам’яттю на обличчя я чомусь думала, що то був якийсь інший індус, але ж дійсно, скільки індусів може жити в одному будинку в цьому українсько-російсько-польському районі, куди мене раптом занесло після десяти з гаком років уникання “дорогих співвітчизників і їм подібних”.

Знимки славного виду з балкона викладу скоро. Новий тег завела.