Про безлідерність

Після тяжкого бо нудного дня за перевірянням студентських робіт того покоління, яке патологічно не може, бо не хоче, виконувати інструкції, але разом з тим вимагає моделі для наслідування, і грубо передирає велику її частину, не розуміючи, що саме їхнє підпорядкування моделі – це набагато гірша наруга над їх особистістю і індивідуальністю, ніж інструкції без конкретної моделі, – ну це такий ліричний вступ був – кілька думок про лідерство.

І ще дисклеймер: я нічогісінько не розумію в державному будівництві – я філософ. Я навіть не суспільний філософ зовсім. Тому в принципі може таке бути, що все, що я тут написала – цілком неправильно. Або нереально, утопічно. Все одно, мені здається, важливо це сказати вголос.

Мені здається, тут існує деяке непорозуміння, знову, як це часто буває, спричинене схильністю до полярних, тобто різко-протилежних позицій. З одного боку такого радикального протиставлення – “сильний лідер”, tsar, як тут на заході кажуть, диктатор, щось таке. Інша полярність – анархія мать парядка, або радикальні якість ґрасрутс. І одне й інше – речі непрактичні, бо перше навіть за вдалих умов, геніального обдарування, харизматичності лідера – може й ефективне, але дуже тимчасове, а тому нестійке і ненадійне рішення – тобто навіть якщо би таке чудо сталося, і ми б діждалися Вашінгтона, як той казав, один Вашігтон в полі не воїн, чим видатніший Вашінгтон, тим він незамінніший, чим незамінніший – тим вразливіше система до його неминучої втрати. Друге, радикальні ґрасрутс, – навіть якщо надійне і стабільне, тоді жахливо повільне, треба звичайно поливати ту траву, і плекати її, але до британського газона можна й не дожити ніколи і нікому.

Що посередині – ніяка не Америка, звичайно. Посередині команда, спільнота однодумців але з різними якостями, група, в якій одне одного доповнюють, підтримують, група, сила якої в спільності. Група досить невелика, щоб могти задавати напрям, рухатися в ньому, при потребі швидко його міняти, тобто має бути спільна візія, але разом з тим теж спільна стратегія і динамічна тактика. Група досить велика і різно-якісна, щоб втрата однієї чи кількох ланок на той час поки вони не будуть замінені не паралізувала ефективної діяльності групи. Таких груп може бути багато, і вони можуть співпрацювати, можуть навіть підпорядковуватися якійсь основнішій групі, (виконувати якийсь окремий аспект роботи) і розростатися, розгалужуватися в якісь інші групи. Але це не трава, це дерево, або принаймні кущ. Це дійсно ніяка не Америка, таким чином працюють всякі різні суспільні структури, чому ця золота середина так тяжко дається українцям?

Може я вигадую серед ночі, і нічого не тяжко дається, звичайно, а все гаразд і правильно працює, просто мені не видно з-за океану:)

Ага, і ще згадала важливе – клей для групи, щоб вона нормально працювала – взаємна повага, взаємна довіра, і відповідальність кожного учасника (покладистість), без якої у функціональному сенсі не може бути ні довіри, ні поваги. Якщо це якась чільна група – має бути ефективна взаємодія, довіра, повага і відповідальність не лише всередині групи, але з підпорядкованими, розгалуженими групами. Може в нас просто з клеєм проблеми?

Дякую Кербасі за натхнення.

Originally posted by at Про безлідерність

Коли гомоніла помаранчева революція, спостерігачі, хто з гумором, а хто зневажливо казали, що її робить офісний планктон. Пройшло дев'ять років, словосполучення "офісний планктон" застаріло, і теперішню генерацію офісного люду, прото-середнього класу, прото-буржуазії називають офісними ховрахами. Кумедно, але щось у цьому дійсно є, бо обидва призвіська таки пасують до сукупного образа явищ на певний історичний момент.

Continue reading

Advertisements

бггг семесюк

тільки що сказав на майдані

це вже не агроельфи, це просто ельфи 🙂

перше в світі антижлобське повстання

це вже міське повстання, не сільське, не кріпацьке

звичайна, нормальна буржуазна національна революція

а вкінці каже, “семесюк, колишній жлобіст”, чи щось таке

осьо запис: http://www.ustream.tv/recorded/41610400