тільки що сказав на майдані
це вже не агроельфи, це просто ельфи 🙂
перше в світі антижлобське повстання
це вже міське повстання, не сільське, не кріпацьке
звичайна, нормальна буржуазна національна революція
а вкінці каже, “семесюк, колишній жлобіст”, чи щось таке
осьо запис: http://www.ustream.tv/recorded/41610400
thinking and thoughtlessness 
Я хотів у себе у жж прокоментувати, а потім забув. Я також бачу відмінності між цим Майданом і помаранчевим саме у тому, що цей іделогічно городський, хоча це ніяк не підкреслюється. І фольклорні зразки на ньому займають своє належне місце, як допоміжні засоби естетичної самоідентифікації, без народницької гіпертрофованості, як дев’ять років тому.
От з чим я б посперечався, так це з протиставленням жлобства і буржуазності. Жлоб насправді це недобуржуа. Тому слід не революційно повставати проти нього, а витягувати його в буржуазність, привчати митися, користуватися якісним комфортом, а не його замінниками і т.д.
LikeLike
Бачиш, я взагалі не відчуваю цього поняття жлоб – це ваше якесь, центрально-південно-східне, і я вже сто разів читала, що саме воно значить, і все одно воно для мене порожнє.
Тема міста теж мені особисто гостро не стоїть, хоч я розумію, чому вона стоїть вам. В нас села ніколи не було, і хоч предки всі “з села”, але і то нетипові – всі четверо з моїх дідів-бабусь з вищою освітою, тобто фактично оміщені, прадіди – один розкуркулений куркуль, другий з чумаків, третій машиніст чи механік якийсь поїздів, четвертий – священик. Село мені чуже. Але і місто не надто рідне. Тобто рідне, але буденно якось. А не буденно рідні – природні якісь несільські місця – гори, океан, – дискретні місця, самітницькі до якоїсь міри.
Мені що сподобалося в тому, що семесюк сказав – це зміна його тону. Сем завжди казав про особливість сучасного мистецтва – що воно авто-критичне, тобто що воно критикує сучасний йому світ через загострене зображення рис цього світу, але при тому виглядає, що ніби-то воно саме теж є носієм цих рис і цінностей. Тобто це іронічність з переходом в сарказм. Мені власне це в сучасному мистецтві дуже ріже вухо/око – тобто я головою розумію, а серце не лежить.
Уявився семесюк, який нарешті може вишивати не-реакційно, не-політично, не-критично… 🙂 я навіть в пориві слабості його зафрендила – подивимося, чи надовго… Хоч мабуть це в нього тимчасовий такий настрій…
LikeLike
Гострота мистецтва потрібна в таких болючих суспільних процесах, що відбуваються в Україні. Але не менш потрібна актуальність., а не щастрягання в модному. Він сьогодні десь про це й написав. Час викриття жлобізму, витягування до уваги громадськості минув. Час чого прийшов? Ну почекаємо, що нам Семесюк далі запропонує.)
LikeLike
Тут здається ще інша є межа тонка – між актуальністю і ars longa. Я колись писала пейпер про один коротенький вірш Стуса, і там мені звідкись написалося само, не знаю, звідки прийшло, що в одному місці в тому вірші йдеться вже не про минуле, чи теперішнє, а про ever-present чи ever-presencing. В санскриті є таке поняття kalatit – поза часом. Оця от якість мистетства, проявляти те, що поза часом, що завжди є, – вона підпадає під загрозу зникнення, коли мистецтво занадто дбає про те, щоб бути актуальним. Воно, звичайно, все одно мусить бути актуальним, бо ж від свого часу не втечеш ніяк, але якщо є layers, і паралельно з актуальністю занурюєшся теж в те, що калятіт – це воно. А модність – це так, дешевка, пластмаса, це взагалі для мистецтва не категорія. Ми тут про Блейка паралельно говоримо – цілком був не модний в свій час :).
Так, щось я тут розфілософствувалась в другій ночі :). З понеділка міняю графік сну :).
Поста про Дзоґаву не буде – дуже слабий запис на коліні – не було можливості нормально записати, ну і сира вона ще трохи безвідносно до якості запису, але якщо цікаво, можу тобі вислати послухати – як на 4 репетиції, та ще й розділені на 4-5 різних пісень – цілком незле вона прозвучала.
LikeLike
Ну цей жлоб-арт точно не поза часом. Сподіваюся, що через років двадцять його вже ніхто не розумітиме без пояснень він сивих стариків. Хіба що якісь окремі твори через аукціони зростуть у вартості суто через ринкові процеси. Це мистецтво це своєрідний плакат. Тим він і корисний у поточний момент.
—
Присилай, звісно))
LikeLike
ну, теоретично, мистецтво, якщо воно дійсно мистецтво, передає “істину” не-когнітивним і невербальним чином, когнітивні підказки, які дають митці – це лише підказки (своєрідне просвітництво), а суть феномену (настрою, ставлення, і тд) – вона, на приклад, в цих шкляних і порожніх, але разом з тим одержимих очах (це я про цього останнього, якого він запостив), в гнило-зелених колах навколо очей, в оскалі, поставі, і тд, а теоретично ще й в мазку, лінії, шарах фарби, контрастах текстури, і тд, але цього вже на фотці не видно, треба дивитися оригінал…
жлоби чи якісь жлобоподібні типи існуватимуть завжди, може, якщо повезе, в суттєво меншій кількості і концентрації, і навіть якщо їх стане дуже мало, чи майже не стане, все одно, якщо мистенцтво справжнє, тоді суть цієї людської (хоч трохи недолюдської, звичайно) форми існування, буде впізнаватися в мистецькому творі, може не настільки гостро як зараз, і все ж…
LikeLike