Про безлідерність

Після тяжкого бо нудного дня за перевірянням студентських робіт того покоління, яке патологічно не може, бо не хоче, виконувати інструкції, але разом з тим вимагає моделі для наслідування, і грубо передирає велику її частину, не розуміючи, що саме їхнє підпорядкування моделі – це набагато гірша наруга над їх особистістю і індивідуальністю, ніж інструкції без конкретної моделі, – ну це такий ліричний вступ був – кілька думок про лідерство.

І ще дисклеймер: я нічогісінько не розумію в державному будівництві – я філософ. Я навіть не суспільний філософ зовсім. Тому в принципі може таке бути, що все, що я тут написала – цілком неправильно. Або нереально, утопічно. Все одно, мені здається, важливо це сказати вголос.

Мені здається, тут існує деяке непорозуміння, знову, як це часто буває, спричинене схильністю до полярних, тобто різко-протилежних позицій. З одного боку такого радикального протиставлення – “сильний лідер”, tsar, як тут на заході кажуть, диктатор, щось таке. Інша полярність – анархія мать парядка, або радикальні якість ґрасрутс. І одне й інше – речі непрактичні, бо перше навіть за вдалих умов, геніального обдарування, харизматичності лідера – може й ефективне, але дуже тимчасове, а тому нестійке і ненадійне рішення – тобто навіть якщо би таке чудо сталося, і ми б діждалися Вашінгтона, як той казав, один Вашігтон в полі не воїн, чим видатніший Вашінгтон, тим він незамінніший, чим незамінніший – тим вразливіше система до його неминучої втрати. Друге, радикальні ґрасрутс, – навіть якщо надійне і стабільне, тоді жахливо повільне, треба звичайно поливати ту траву, і плекати її, але до британського газона можна й не дожити ніколи і нікому.

Що посередині – ніяка не Америка, звичайно. Посередині команда, спільнота однодумців але з різними якостями, група, в якій одне одного доповнюють, підтримують, група, сила якої в спільності. Група досить невелика, щоб могти задавати напрям, рухатися в ньому, при потребі швидко його міняти, тобто має бути спільна візія, але разом з тим теж спільна стратегія і динамічна тактика. Група досить велика і різно-якісна, щоб втрата однієї чи кількох ланок на той час поки вони не будуть замінені не паралізувала ефективної діяльності групи. Таких груп може бути багато, і вони можуть співпрацювати, можуть навіть підпорядковуватися якійсь основнішій групі, (виконувати якийсь окремий аспект роботи) і розростатися, розгалужуватися в якісь інші групи. Але це не трава, це дерево, або принаймні кущ. Це дійсно ніяка не Америка, таким чином працюють всякі різні суспільні структури, чому ця золота середина так тяжко дається українцям?

Може я вигадую серед ночі, і нічого не тяжко дається, звичайно, а все гаразд і правильно працює, просто мені не видно з-за океану:)

Ага, і ще згадала важливе – клей для групи, щоб вона нормально працювала – взаємна повага, взаємна довіра, і відповідальність кожного учасника (покладистість), без якої у функціональному сенсі не може бути ні довіри, ні поваги. Якщо це якась чільна група – має бути ефективна взаємодія, довіра, повага і відповідальність не лише всередині групи, але з підпорядкованими, розгалуженими групами. Може в нас просто з клеєм проблеми?

Дякую Кербасі за натхнення.

Originally posted by at Про безлідерність

Коли гомоніла помаранчева революція, спостерігачі, хто з гумором, а хто зневажливо казали, що її робить офісний планктон. Пройшло дев'ять років, словосполучення "офісний планктон" застаріло, і теперішню генерацію офісного люду, прото-середнього класу, прото-буржуазії називають офісними ховрахами. Кумедно, але щось у цьому дійсно є, бо обидва призвіська таки пасують до сукупного образа явищ на певний історичний момент.

Отже, покоління планктону змінилося поколінням ховрашків. Особливістю ховрашків є те, що вони абсолютно не сприймають лідерів. Звідси майдани без політиків, проекти без лідерів або з багатьма лідерами, навіть слово таке з'явилося в програмах: багатолідерність.

В останні роки СРСР, а потім вже в перші роки незалежності часто можна було спостерігати таку картину: створювалися фірми, кооперативи у складі чи не повної студентської групи. Навіть дорослі люди залучали до своїх бізнес-ініціатив цілі взводи однодумців. Тоді це пояснювали комсомольською рисою збиратися активом та триматися своїх. Це не дуже походило на правду, бо саме "комсомольська" стилістика більш була притаманна для значно старших поколінь, нє расстанусь с камсамолам, буду вєчна маладим – це про них писалося. Пояснення бізнес-масовок просте: серед всього свого кола підприємець почувався комфортніше і впевненіше. У новому, чужому, неприязному середовищі люди так і роблять: знаходять інших людей, з якими кооперуватися в повсякденних справах, навіть у найдрібніших, проводити разом вільний час або хоча б разом посидіти покурити. Так буває в армії серед новобранців, так ведуть себе ув'язнені – спогадів мільйон. На початку діяльності такі піонери бізнесу й ходили натовпом по всіх завданнях від регулюючих держорганів до клієнтів.

Згодом все прийшло в норму: започаткований одним-двома підприємцями бізнес розвивався саме завдяки ним, решта масовки або просто кудись розчинялася або робила внесок найманого працівника або разового підрядника, за який не варто тримати такого партнера у складі засновників в дoлі.

Майбутнє тих бізнесів развивалося за наступними сценаріями:

1. Бізнес накрився мідним тазом. Так через три гетьмани на одного працівника, через витягування грошей за свій "цінний" внесок тоді, коли слід було їх пустити на розвиток, через чвари та обрАзи.

2. Лідер бізнесу таки всіх зайвих розігнав, і його вже двадцять років лають на вечорах зустрічі однокурсників.

3. Бізнес якимось дивом зберігся у формі товариства з мажоритаріями (основні власники) і натовпом міноритаріїв, які з'являються тільки по дивіденди (у кращому разі) або вимагають собі посад (у гіршому разі). Це просто знахідка для консультантів з корпоративного управління та для юристів з корпоративних суперечок.

Принципи управління не можливо скасувати. Якщо це не стане загальною аксіомою, то покоління планктону, ховрашків, черепашків, ігуанчиків і так далі нічого по собі не залишать, крім забутих анекдотів, як про бізнес 90-х. Бог сучасних людей  – інтернет дійсно не має центрального серверу, але його таким формували для військових потреб, для живучості системи обміну даними під час тотальної війни. Користувач – жорстко ієрархічна армія. "Безлідерський" інтернет – це один з засобів забезпечення  вирішення завдань, а не вирішення само по собі, не зброя і не оперативна одиниця.

Я розумію, що в таких питаннях ніколи й нікого не можна переконати, оскільки переконати можна людину, коли вона веде дискусію як індивід. Особливість суспільних питань у тому, що в більшості випадків люди ведуть дискусії від імені усередненого, стереотипованого представника групи, з якою вони себе асоціюють. Отже, я це пишу більше для себе та однодумців, ніж для громадськи збентежених ховрахів.