Фіз-мат ліцей – 4, деталі

Більша частина цього поста лежала недописаною в нотатках з початку грудня (чекала закінчення революції?), але сьогодні під ранок приснився сон про ліцей, а під вечір ще одна асоціація сплила, тому по дорозі з роботи вирішила все-таки дописати і викласти.

Минулий пост з ліцейської серії був в якомусь сенсі відходом від теми – сентиментально-елегійною поетичною замальовкою – елегія про Тора і баскетбольне кільце, балада про поламаний автобус (і шлюбні черевики). Я обіцяла, що напишу про практичні деталі, тобто цей пост буде продовженням оцього ось. Про дух я вже там написала, тут напишу про літеру, тобто про ті практики, через які проявлявся дух.

Перший момент шоку після школи – звертання на “ви”. Може я б його навіть не згадала, а якщо б згадала, то не в першу чергу, але про це в своїх спогадах згадувала uka_didych, а також це було одним з моментів які згадав maksymus в стосунку до київської школи (тепер ліцею), то мабуть це таки важливо. Насправді важливим було не так саме звертання на “ви”, як ставлення, яке це звертання супроводжувало. В нас про “на ви” є родинна анекдотичного характеру історія – коли один з моїх дідів вчився в семінарії, ректором там був майбутній митрополит Сліпий, ну то він повчав семінаристів, які судячи з інших історій були … гм …, ну, хай буде, “жваві”, такими словами: “Мої дорогі, говоріть один з одним на “ви”, бо легше сказати “ти свиня”, ніж “ви свиня””. Так от, в ліцеї якраз це звертання на “ви” було не запобіжним як в семінарії кінця 1930х, а навпаки цілком природньо виражало те ставлення до нас як до дорослих (хоч ми не дуже поводилися як дорослі) якого не було і не могло бути в тоді ще радянській школі, і ту щиру і граничну повагу якої потім майже не було і в університеті. Треба сказати, що власне в нас в класі “на ви” було менше, бо вчителька фізики не називала нас на “ви” (хіба що може спочатку), Цар, про якого був минулий пост, теж говорив на “ти”. Математик Мар’янчик називав нас на “ви”, хіба зрідка, як дуже захоплювався, міг проговоритися, і випадково сказати “ти”, і це тоді для нас було великим досягненням – знаком якоїсь особливої … довіри, чи що?

Щоденників не було. Про це батькам казав директор після першого дзвоника (є на відео), а ще казав, щоб не сварили, якщо будуть погані оцінки, щоб пильнували, щоб діти висипалися, щоб тих, хто поселився гуртожиток хтось приїхав відвідати в перший тиждень. З відміною щоденників відмінялась і каральна складова радянської системи освіти, символом якої ті щоденники були в школі. Зате в нас з першої зимової сесії (здається, власне таке щось в нас було, хоч може я помиляюся, і сесія була лише влітку?) були університетські заліковки – ах, якими дорослими ми певно чулися з тими заліковками. Журнали були, але використовувалися вони мляво, в основному, здається, не-профільними вчителями. В математика нашого, Мар’янчика, була алергія на паперові формальності і записування в принципі :), зате була велика любов до математичних операцій “в умі” – як протест проти зловживання деяких з нас калькуляторами, він нам посеред котроїсь чверті влаштував вечірній “залік з усного числення” – писав на дошці завдання (наприклад чотиризначне число, з якого треба були добути квадратний корінь, чи якусь довгу формулу – це все з його голови, звичайно), хто перший правильно порахував (без ручки і паперу), отримував бал, хто набрав скількись балів, міг йти додому, всі решта лишалися по наступні бали – азартна була гра у формі страшного заліка :).

В самому навчанні з профільних предметів було багато сміху і жартів, легкість була, і не було страху. Якісь певні моменти напруги чи переживань може й були – в нас було багато всяких елементів підсумкового “контролю” – крім типових шкільних писаних контрольних були ще всякі усні чи напів-усні “колоквіуми” з теорії (чи з елементами теорії), ну і був такий трохи спортивний дух змагання, але при тому, принаймні в нашому класі, не було політики, образ, маніпуляцій якихось, натомість була солідарність (тут передаю вітання Хобзеєві :), але забула друге з трьох європейське “с”, балансу якого бракує в Росії). В нас того, хто “шарив” в чомусь найкраще називали “монстр”, і це була ні не образлива, ні не заздрісна кличка, а радше титул, медаль визнання і поваги, і стосувалося це не лише вузько-профільних предметів – Шкірляк, на приклад, був однозначним і непоборним монстром і з хімії, і з біології. Багато було всяких драм пов’язаних з непрофільними предметами і їх вчителями, але про це може колись іншим разом, якщо таки колись зважуся написати про негативи, тобто про другу сторону медалі. Я була монстром з діставання вчителів, але мені цього в очі ніхто не казав, і я поняття не мала про те, наскільки ця риса цінилася моїми однокласниками, аж поки кілька з них абсолютно несподівано не написали про це в моєму випускному альбомі. Аж десять років по тому, на курсах німецької в Йорку, я почала розуміти, наскільки важливою є роль клоуна в класі, і аж тоді, на пару з литовцем Миколасом і за мовчазної підтримки викладачки, ми шліфували методи скрашування нудних занять, розігруючи в класі ситуації з динамікою “good clown – bad clown” – за аналогією з “good cop – bad cop”, тільки тут я вже через свій поважніший вік і статус (grad student) була завжди “good clown”, а Миколас був “bad clown”, тобто символічно діставалося від викладачки йому, а не мені. Тепер я завжди ціню і плекаю клоунів серед своїх студентів, якщо вони мені попадаються (звичайно, це якщо вони не evil clown, бо тоді доводиться їм збивати его, а я цього дуже не люблю робити – хоч не виключено, що саме таким evil clown я бувала часом в ліцеї, ну чи так воно могло сприйматися збоку).

Ще про усні колоквіуми – “приймати” їх, особливо з фізики, часто приходили наші попередники – в той час вже студенти університету. В нас це називалося, що вони приходили нас “мучити”, але це, звичайно, був жарт. Дійсно, деякі з них були більш прискіпливі, ніж вчителі, і “мучили” більше, деякі – менше, але вкінці всі залишалися живими-здоровими. Вони, ці хлопці (чомусь тільки хлопці приходили, принаймні регулярно), були нашими легендами і героями, знаками з нашого майбутнього. Вони вже тепер дійсно були колегами наших вчителів, а ми ще все-таки були учнями, і було дуже важливо бачити ті їхні відносини, і знати, що в нас це все буде теж. В якійсь недавній розмові було сказано, що в ліцеї була демократія, але насправді це було не так, бо і демосу, в найгіршому значенні цього поняття, в ліцеї не було. Коронна фраза вчительки фізики “проголосуємо, чи подумаємо?” насправді тоді вже натякала на мінуси типової демократії, коли демос, м’яко кажучи, не дуже мудрий – мінуси, з наслідками яких нам тепер доводиться жити на рівні країни, суспільства, світу, але яких ми всяко уникаємо створюючи і плекаючи свої власні вузькі кола, які забезпечують нам ціннісний (в т.ч. моральний), інтелектуальний і загалом світоглядний прихисток для розвитку, комфорту, а часом і виживання. Насправді те, що панувало в ліцеї (принаймні те, що я бачила між профільними вчителями і нами, чи всередині нашого класу) можна би було назвати логократією з елементами меритократії – в першу чергу важив розум, ну і ширше – здібності і обдарування, але не самі по собі, а коли була воля і дисципліна їх втілювати і розвивати – коли вони давали результат. “Монстр” носив свій почесний титул, поки його не перемонстрював якийсь інший монстр, а таке досить часто траплялося. Я не знаю, чи в нас в класі хтось особливо болісно сприймав свої “рейтинги” і оцінки, і обов’язкову крах в ліцейських умовах синдрому шкільного відмінника – публічних інцидентів якихось я не пригадую, мене особисто цілком влаштовувало моє приблизне місце в рейтингу, про решту однозначно нічого сказати не можу.

Якщо буде наступний пост про ліцей, тоді там мабуть буде про мої особисті стосунки з ліцеєм – те, що я зрозуміла і навчилася про себе, через призму тих людей і подій, які там були. А може й ні :).

Advertisements

3 thoughts on “Фіз-мат ліцей – 4, деталі

    1. Може скластися враження, що я цим хвалюся, чи пишаюся – насправді це не так, bully залишається bully, навіть якщо це принципове п’ятнадцятирічне дівчисько в костюмі Робіна Гуда. Майже 20 років зайняло, щоб почати розуміти оце:
      https://msvarnyk.wordpress.com/2011/12/12/%d0%bd%d0%b5-%d1%81%d1%82%d1%80%d1%96%d0%bb%d1%8f%d0%b9%d1%82%d0%b5-%d0%b2-%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%86%d1%8e%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%82%d0%b0/

      Офтопік – до одної з попередніх розмов, – ти бачив це ось: http://argumentua.com/stati/reinkhard-proksh-otmyvaet-dengi-yanukovichei-klyuevykh-azarovykh-i-ko
      Не знаю, чи воно чогось варте, бо сам знаєш, я в цьому всьому не шарю нічого взагалі.

      Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s