Медитація в умовах війни

Про це мабуть слід було почати писати десь в грудні, але обставини склалися так, що банально не було часу, та й настрій був трохи не той, так що може якраз зараз і є вчасно… Я спробую написати серію how-to постів – про те як можна практично спробувати медитувати, крок за кроком.

Зразу дисклеймер, що все, що я казатиму, стосується лише одного-єдиного виду, чи методу медитації, який називається sahaja yoga або sahaja meditation. Більшість сучасних популярних на Заході медитаційних технік (крім, можливо, до якоїсь міри дзен-буддизму), суттєво відрізняються від цього виду, і щодо деяких з них ця різниця підтверджується результатами наукових досліджень, хоч, поки що, не дуже численних.

Ви може спитаєте, до чого тут війна?

Один чувак (російського походження, але останні роки працював на заході – в Америці і Італії) досліджував динаміку патернів мозкових хвиль (чи як це по-українськи називається?) при проходженні кількох стадій власне цієї медитації, і в одному з його досліджень він показував медитуючим потенційно-травматичні картинки, чи відео. Виявилося, що люди, які вже якийсь час практикували регулярну медитацію за цим методом, мали кращу ніж інші відпорність до впливів цих травматичних стимулів в першу чергу, а також швидше відновлювали свій нормальний стан, тобто позбувалися впливів травматичних стимулів. Ну, це все обмежений науковий експеримент, залежний від передумов і інтерпретацій, чому саме медитація “працює” – інше питання, на нього поки що наукової відповіді ніхто не дав, і невідомо, чи колись дасть. Тому це так, всього лише цікавий факт :).

Але безвідносно до того, що може, чи не може наука, людський досвід ніхто не відміняв. Тому ці пости я писатиму власне з точки зору свого власного досвіду, а також враховуючи досвід людей, з якими мені доводилося медитувати за останні вісім років (для багатьох з них це був перший досвід медитації). Так от, з точки зору людського досвіду, медитація в умовах війни – це в першу чергу захист, в другу чергу мабуть – здатність адекватної дії.

Чому захист – зрозуміло, бо війна – це напад. Захист тут, в першу чергу, психологічний, як от в тому експерименті із страшними картинками, який я вище згадувала (хоч і не лише психологічний, але про це може колись іншим разом 🙂 ). Але це не пасивний дитячий захист, як от, заховатися під в шафі, чи за фіранкою, чи чи просто міцно заплющити очі – як в прямому сенсі, так і в метафоричному. Цей захист “живий”, він створюється потоком нашої власної внутрішньої енергії, чим краще, сильніше вона “тече”, тим ефективніше працює цей захист в першу чергу, і тим легше його відновити, якщо “ворожим елементам” все-так вдалося десь пробити в ньому діру. Медитація потрібна для того, щоб в першу чергу встановився правильний потік цієї енергії, ну і потім з часом щоб він посилювався.

Про адекватну дію – тут мабуть щонайменше два аспекти – в першу чергу завдяки медитації виразнішим стає усвідомлення чи розуміння того, що насправді відбувається, як в всередині нас, так і ззовні. Другий аспект – чіткіше відчуття того, що саме потрібно і правильно робити в цій конкретній ситуації. Я пишу “відчуття”, тому що це свого роду інтуїція, радше ніж раціональні міркування, хоча є й інші, конкретніші способи визначення правильної дії, але про них колись пізніше.

Колись одному з моїх віртуальних друзів дуже сподобалася написана мною фраза про те, що на відміну від типового сприйняття медитації, ця техніка не продукує “медитуючі мішки з картоплею”, вона не надто підходить переконаним вегетаріанцям, ідейним пацифістам і тим, хто не вірить і існування зла. Навпаки, тут йдеться про вишкіл воїнів “армії світла”, призначення яких – виявляти і поборювати зло, в першу чергу в собі, а згодом також і ззовні. Хоч ця боротьба ведеться нетиповими і не завжди видимими способами, але вона йде весь час, в цьому сенсі медитація – це постійний вишкіл воїна, а також гартування воїнського щита і меча, тобто адекватного захисту з одного боку, і адекватної дії з іншого.

Краса цього виду медитації в тому, що якщо все відбувається правильно – тоді воно відбувається легко, природно, спонтанно. Для того щоб наша внутрішня енергія почала діяти, потрібне в першу наше чисте бажання, в другу чергу – трошки дисципліни, всі решта “складники” вже є просто в силу того, що ми живемо в цей час, коли працюють такі енергії, які раніше не проявлялися. Я розкажу наступного разу детально, як можна спробувати медитувати, але для тих, хто дочитав до кінця, якщо дуже нетерпиться – можете спробувати зараз спрощений експрес-метод :). Він мабуть не для всіх спрацює, але чи спрацює для вас, чи ні – не знатимете, якщо не спробуєте, це 5 хвилин часу займе,  дивіться.

Медитація, ну чи перша її стадія – це стан без думок.

1. Сядьте зручно, розслабтеся, відкрийте обидві долоні. Спрямуйте всю увагу на цю ось картинку, але не напружуйте її (увагу).

2. Добре, тепер ліва рука залишається далі з відкритою долонею (не робіть ніяких хитрих комбінацій з пальцями як в кіно показують, просто тримайте долоню розслабленою і відкритою). Праву руку покладіть донею донизу на тім’яну кістку, тобто на верх голови, можете трохи притиснутий, або навіть порухати шкіру голови, зробивши круговий “масаж” цього місця, бажано за годинниковою стрілкою.

meditation

3. Тепер треба сформулювати своє чисте бажання – тут можна просто сказати: “я хочу відчути стан медитації“. Або, якщо хочете, можете звернутися до своєї внутрішньої енергії: “будь-ласка, дай мені відчути стан медитації“. Це можна повторити кілька разів, а можна і не повторювати.

4. Тоді покладіть праву руку назад, щоб вона була відкрита, як і ліва, і посидьте кілька хвилин в тиші. Якщо хочете, можете закрити очі.

5. Через якийсь час подивіться, чи змінився ваш стан – чи сповільнилися думки, чи може вони взагалі зникли, чи змінився емоційний стан, чи розслабилися м’язи. Зверніть увагу, чи може раптом ви відчуваєте потік енегрії в долонях, на пучках пальців, чи над головою.

Якщо ви нічого не відчули – не розстроюйтеся, експрес-метод не для всіх відразу працюватиме, якщо вам цікаво – я згодом розпишу детальніший процес, який може виявитися ефективнішим для вас.

Ну що? 🙂

Advertisements

Короткий інфо-мультик про Блейка

Тема Блейка знову сплила кілька днів тому, коли знайома дівчина з Сінґапуру запостила його Єрусалим, який я постила восени, і ось знову, на цей раз – коротка анімація, симпатично зроблена, продовження проситься 🙂

 

Тече весна – ода про львівського даїшника 30-х років… :)

Дуже люблю перший “куплет” цього Антоничевого вірша, і хоч нема ні полісменів в білих рукавичках з сонцем, ні сажотрусів, а все-таки щовесни мені звучать ці слова, так само як щозими – Стусова оскліла вулиця.

Весна

Тече весна, й бадьорі сажотруси,
мов щиглі, на дахах і мла зелена.
Дівчина, що кохає полісмена,
співа на площі, де їй серце вкрав,
а капельмайстер кучерявих авт
тримає в білих рукавичках кусень
сонця.

Тече весна, й балончики зелені,
немов букети перших мрій хлоп’ячих,
колишуться й виплигують із жмені
хлопчини,
що за ними тихо плаче.

Бояться діти чорних сажотрусів,
за гудзики тримаються завзято,
і день зелені тіні в серце трусить,
і клоняться йому кущі півоній
в червоних латах.

Не іскри пелехаті і не квіти
з рожевих пін, розхлюпаних ногою,
метелики, мов пил, спливають роєм
в калюжі сонця, де купають крила,
аж сажа золота усіх прикрила.
Від них, як від веселки іскор, світить
зелений кіш весни.

За десять сотиків рябий балончик,
мов юна мрія, смілий і яскравий,
втекти забаг із щиглями на сонце,
крилату мудрість вітру барвно славить.

Дівчина з оберемком мокрих рож
співає, мов зозуля, тужно й палко,
й над каруселями летючих площ,
мов синє срібло, полісменська палка.

Санкоч – про мертві, і живі (і ненароджені) формальності

Цей пост вже давно сидів недописаний в моїх нотатках, очевидно чекав нагоди, і от нагода прийшла. Кілька годин тому почався дев’ятий день місячного календаря цього місяця, цей день в році називається Шрі Рама Навамі, бо це – день народження короля Рами. Цей день завершує цикл весняних Наваратрі (дев’яти ночей), починається цикл після амавасьї, (безмісячного дня, я вже давно грожуся щось про амавасью написати, але все ніяк руки не доходять), а перший день цього ж місяця, і початок цих весняних Наваратрі називається Ґуді Падва, і святкується особливо в Магараштрі. Один з древніх королів, Шалівагана, сучасник Христа, встановив цей день як перший день року. Може я про нього вам теж ще колись розповім. Але я відволікаюся від основної теми – народження Шрі Рами, і його якості, яка називається санкоч.

Зразу додам ще дисклеймер, що Рамаяни я не читала (вона в мене в списку літератури на життя після дисера – навіть мені друзі книжку подарували), тому як мінімум десь 90% всього, що я знаю про Раму – з розповідей моєї Ґуру – засновниці нашої медитаційної практики, а решта процентів 10, чи й менше – з інших джерел, теж в основному усних. Бонус такого засвоєння історій в тому, що до них відразу ще й додається інтерпретація, причому не яка-будь, а інтерпретація для західної людини. Навряд чи “санкоч” як поняття, зустрівся б мені в англійському перекладі Рамаяни.

Санкоч – це якість людини, яка вміє так делікатно сказати і зробити, щоб нікого при тому не образити, не принизити, нікому нічого не нав’язувати. Це шляхетність, але така шляхетність, від зустрічі з якою шляхетніє все навколо, це така гідність, яка примножує своєю гідністю гідність інших людей, підносить їх, допомагає їм знайти себе і розвинути, щось таке. Тобто зрозуміло тепер, чому формальність тут дуже погано перекладає це поняття, бо санкоч – це не мертва формальність, і не зовнішня, не звичка, чи ритуал, чи результат самообмеження, чи нав’язана ззовні дисципліна чи відповідальність. Санкоч це така шляхетна доброзичливість, яка сама, природно і невимушено тече з відкритого і щедрого, бо повного серця.

Один з прикладів цієї якості – епізод з перевізником десь, я так розумію, на початку екзилю. Рама з Сітою в своїх мандрах прибули на берег річки, і їм треба було дістатися на другий берег. Перевізник був переживав, що ось, перед ним сам Шрі Рама, а він не одягнений достойно (чи щось таке), як мав би бути одягнений в присутності принца, майбутнього короля. На що Шрі Рама йому відповів: дивись, я у вигнанні, і я сам не одягнений як принц, і я зовсім не вмію керувати човном. А ти – майстер навігації, і робиш таку важливу роботу – не варто тобі засмучуватися через таку несуттєву річ як вбрання.

Інша історія, одна з моїх улюблених (не виключено, що вона одна з улюблених власне тому, що мені з неї треба ще багато і довго вчитися) – історія однозубої бабки, яка подарувала Шрі Рамі жменю власнозубно перепробуваних ягід (я про це вже писала під кінець ось цього поста: http://wp.me/p2MLMI-as ), і мораль історії в тому, щоб дивитися в серце, в суть, а не реагувати на зовнішні ознаки, правила і приписи.

Колись пізніше я вам ще розповім про ті аспекти Санкоча Шрі Рами, які стосувалися його дружини, і живої формальності його почуттів до неї. А зараз на закінчення – ще розкажу про одну народну традицію, сама її не бачила, бо ніколи не була в Індії в це свято, але чула від товаришка, яка виросла в Делі. Так от, чи то в котрийсь переддень цього свята, чи може власне в той день, малі дівчатка (8-12 років) ходять “від хати до хати” типу як в нас “щедрували”, тільки їм нічого не треба на казати, ні робити, вони просто заходять в ті хати, де відчинені спеціально для них двері, їх там вітають, вшановують (роблять аарті), пригощають солодким, дають їм гроші – це все, щоб вшанувати богиню Лакшмі, яка, в подобі цих дівчаток приходить до людей в гості. Це особливий день, бо взагалі, як ми знаємо, в Індії до дівчаток, м’яко кажучи, на надто захоплене ставлення, але хоч би раз в році…

Про імена і ніки, про богинь

Розмова про імена і ніки на ФБ з Mink Slaughter:

Mink Slaughter
Stealing Milady DeWinter’s question. Are you comfortable with your given name? Would you change it if it was easy and free to do so? What name would you pick?
I’d pick Natasha.. Margaret Ann Resin wanted to call me Natasha, but my dad obstinately fought her on the choice.

Mar’yana Svarnyk Yea, never liked my name… Wouldn’t like “Natasha” for obvious (for any Ukrainian-speaking Ukrainian) reasons. Іut i could pick out a nice “ukrainian” name for you :))). By the way, the Ukrainian colloquial version of that N-name is “Natalka”. It doesn’t particularly suit you though…

Mink Slaughter What name would you pick for yourself Mar’yana Svarnyk?

Mar’yana Svarnyk I have an indian nick-name I’ve used for years now for blogging – candrika (phonetically speaking in English chandrika would make more sense but i refuse to anglify sanskrit transliteration). I’ve also used Persephone for a while, but that’s a character, rather than just a name. What normal name would you call me, since you are dishing out?

Mink Slaughter Minerva.

Mar’yana Svarnyk No, really? How do you even pronounce that in English? :)))

Mink Slaughter I don’t know enough Indian names, but that was the first place my mind went. Then it settled on Minerva. I thought of Athena first, but settled on the former. But that’s only because I confused it with the Greek over the Roman, so I’m actually going to have to go with Athena, my first choice.

Mar’yana Svarnyk I could easily live with Athena, but, you are right, Minerva in the original Latin pronunciation sounds better. Still having trouble with the English version though… :)))

Mink Slaughter Actually, no, I got confused and second-guessed myself. I thought Athena first, but picked Minerva because I decided that was the Greek. But my first choice, Athena, is what I want to go with. It sounds more kick ass anyway.

Mar’yana Svarnyk It’s the other side of Persephone, you know?

Mink Slaughter Demeter is the other side of Persephone … at least in my mind.

Mar’yana Svarnyk no, Demeter is the mother-character. Both Persephone and Athena are “daughter” characters, both were sort of separated from their mother, same father. Athena is light, Persephone is darkness, at least symbolically, for a third of the year. Both extremely dignified and powerful. Both childless.

Цікаво, що на одному феміністському сайті http://earlywomenmasters.net/demeter/ який знайшов Кербасі, де є гімн до Деметри в оригіналі і з англійський перекладом, і багато всяких картинок, улюблена Семова Пеплофорос проінтерпретована як Персефона. Вона стоїть на Акрополі, в храмі Афіни, але, в якомусь сенсі, (так вважав Сем), хоч і приносить Афіні жертву, чи дар, чи данину, але робить це субверсивно, на відміну від інших скульптур, лівою рукою, а не правою – вказуючи таким чином на землю, архаїку, темряву, і т.д., тобто нагадуючи про до-класичні, до-Афінівські “цінності”. Може згодом запощу уривок з Семової книжки.