About Merleau-Ponty’s phenomenology vs. empiricist or idealist take

And here, as the continuation of the hand-written passage in the previous post is Sam’s (original) take on what I was trying to say in Ukrainian in this post (totally forgot about this passage in the book, this stuff has been lived through so many times, that the book seems to be just an episode among all those courses with him, before and after the book, a very useful and nostalgic episode nevertheless). Sam:

Yet, this phenomenology must be demonstrated repeatedly because our culture’s theories flat-out deny it. Merleau-Ponty routinely goes over dialectically the materialist and idealist, or empiricist and rationalist, epistemologies and psychologies to try to break us out of our fundamental “prejudice in favour of the [objective] world” (51, F62 and 53, F65). It makes the body an object like any other, locking it into the kind of relationships that only objects have, relating to each other blindly, causally, meaninglessly, by sheer material power or pure rational theoretical construction. It invents “sensation” to hide “sensing”, to substitute causal explanation for phenomenal experience, which is the ways we have of being knowingly and consciously in touch with reality through our senses and in a sensuous way. We have to follow these demonstrations by Merleau-Ponty to learn to bracket and put out of action these cognitive objectivist prejudices, which we have been taught to take up habitually as soon as we come to reflect on our bodiliness. He will teach us how to access our bodiliness again, reflect sensuously on our senses, learn how we are “right at grips”, “held”, and seized by the perceptual world itself. His extraordinarily thorough phenomenologies of perception will teach us most of all how the body has modes of knowledge and consciousness that are not only different from cognitive-linguistic knowledge, but in many ways are more important to life, to what we know and must know. After all, the main purpose in Part I is to introduce us to the phenomenological body so that we can access it and start to find out how it understands phenomena.

Our purpose is to gain familiarity with the phenomenological body, here its region of perceptual consciousness, by means of presenting Merleau-Ponty’s descriptions of it, for no one has come close to such a contribution to a phenomenology of perception. It is not our purpose to reargue his position, nor argue against our age’s thoroughly dominant cognitivist theories that turn sensing into sensation and perceiving into representation. So let’s re-describe Merleau-Ponty’s descriptions and put them in our context of learning about the phenomenological body in order to help us learn how to do a body phenomenology.

It’s a matter of seeing how sensing or perceiving is a mode of knowing the world without that knowledge being due to “mind” or the cognitive-linguistic region. It is almost an unshakeable theoretical prejudice that any knowledge of things, others or the world or even ourselves that we get through the senses is due entirely to mental processes (“syntheses” or “constructions” said the rationalists, “associations” said the empiricists). The senses with their sensations were then taken to be mere “data”, “sense-data” or “impressions”, blind impacts that were caused physically by the outside world. The senses were indeed taken to belong to a body, but a body that was defined as an object among other objects. The ‘consciousness’, ‘understanding’, ‘knowledge’ that Merleau-Ponty, Heidegger and Nietzsche found as a real part of bodily life itself, from emotions to practical action and now perception, was always attributed to mind, to mind somehow mixing itself up with the body or using it as an instrument like any other tool. Of course, this Cartesian dualism produced the key epistemological, metaphysical and ethical bias for philosophy for the next 500 years: How is it conceivable that totally distinctive spiritual/mind/soul substance and “pure subjectivity” can interact or even relate itself to sheer material substance like the bodies of things or humans? One of the most attractive aspects about phenomenology even in its early idealist phases like Husserl’s was that it started to show ways to overcome this subject-object split and mind-body dualism, through just describing the way we are. These descriptions show repeatedly that this dualism is indeed some kind of theoretical prejudice although almost inescapable for our historical period. Rather, our life smoothly integrates mind and body. Bodily intuition, sensitivity and know-how are often more knowledgeable and acutely conscious of the world than our ‘reason’ or ‘mind’ could ever be. Thus it is so important for us to bring home to ourselves, learn to see, following Merleau-Ponty’s lead, how perceptual bodily consciousness is a non-cognitive mode of knowing, one that has its own distinctive logos and reflexivity and its own ways of opening up and disclosing the world and itself.

(BOMM 77-9, digital)

Advertisements

6 thoughts on “About Merleau-Ponty’s phenomenology vs. empiricist or idealist take

  1. Добре введення! Цікаво, що було б, якби цивілізацію “переписати” через феноменологію сприйняття, як вона зараз “написана” системною теорією в науці та раціоналістично-позитивістськими концепціями в панівних напрямках думки управлінського класу. Ось чим не заряджують буддизм та даосизм, що якщо за їхніми методами подолати суб’єктно-об’єктну діхотомію, то людство просто зникне: всі перелітять до Персикового саду Цариці Заходу або перейдуть у нірвану – і все. Такий собі позитивний апокаліпсіс…

    Like

    1. Можеш розписати трохи детальніше, що саме ти маєш на увазі під “”переписати” цивілізацію”? Змінити “теорію”, чи, точніше “філософію” (систему понять) за допомогою якої пояснюється “світ”? Змінити практики? Чи щось інше?

      Like

      1. Не розумію, яким чином система обирає, з якого з моїх блогів мене залогінити. Ну ти ж зрозуміла, що Імпровізус це Кербасі))

        Концепція перманентного поступу, лінійний погляд на час, позитивізм – маємо науково-технічно просунутий, комфортний для мас умовний Захід (умовний, тому що ті ж Японія, Китай, Індія тепер так само поводяться).
        Концепція природних циклів, погляд на них, як на деградацію порівняно з безчасовим “світом, що був до”, містицизм – маємо технологічно відсталі країни, де на комфорт мас начхать, одноманітне мистецтво, що орієнтується виключно на зразки минулого, елітаризм і т.д. Окремі досягнення окремих індивідів безперечні, але ніхто не переймається, щоб їх було більше, щоб вони якось впливали на життя непросунутих мас.
        Ось і питання, які були б наслідки прийняття феноменології сприйняття як базової ідеї. Не хотілося, щоб це лише привело к пануванню в еліті “сенсорного типу”, який би впав в ескапістський містицизм нового штибу при ігноруванні суспільних функцій.

        Like

        1. — Не розумію, яким чином система обирає, з якого з моїх блогів мене залогінити. Ну ти ж зрозуміла, що Імпровізус це Кербасі))

          Так в тебе ж тут на ВП і не було “кербасі”, хіба що юзерпік був, а так був імпровізус. Якщо клікати на тебе – веде на основний блог – мінерва. Там здається можна виставити, який блог вважати основним – принаймні я колись виставляла, коли в мене був другий напів-публічний блог. ВП, здається не дозволяє множинних юзерпіків, то коли ти його змінив для чистописання, мабуть він автоматично змінився всюди, бо твого капітана граватар зараз взагалі не показує.

          — Ось і питання, які були б наслідки прийняття феноменології сприйняття як базової ідеї. Не хотілося, щоб це лише привело к пануванню в еліті “сенсорного типу”, який би впав в ескапістський містицизм нового штибу при ігноруванні суспільних функцій.

          Сенсорика – лише один з аспектів “тіла”, є ще й інші, у “Феноменології” (книжці) є розділи про spatiality and motility, sexuality (яка для нього тісно пов’язана з емоційністю і міжлюдськими стосунками – в нього невиправдано (як на мене) широке поняття “сексуальності”, мабуть через впливи Фройда), expression and speech, “other selves and human world”, і в самому кінця три розділи cogito, temporeality, freedom. Тобто хто-хто, а Мерло-Понті ніяк не був зацикленим лише на сенсориці, хоч без сумніву, це для нього центральний аспект. Не виключено, що він для нього центральний не в останню чергу тому, що він єдиний з феноменологів свого часу взагалі над цим працював, бо, в якомусь сенсі, зрозуміти і описати сенсорику як вона є, набагато складніше, ніж, на приклад, емоційне чи суспільне сприйняття чи praxis. Навіть Гайдеґер, здається, не розрізняв особливо сенсорику і когнітивне сприйняття, тобто це був його, Мерло-Понті, прорив.

          Феноменологія – це не так ідея, як метод, підхід. Звичайно, він не позбавлений власної “теорії”, чи навіть “ідеології”, але по суті це tool – знаряддя пізнання і розуміння, це практична річ, радше ніж ідейна конструкція. Основна відмінність така: теорія чи ідея – завжди сплощення, чи звуження, зведення до абстрактного, дистиляція реальності. Феноменологія – відкидання теоретизації, а тоді спроба описати реальність наскільки це можливо такою, якою вона є, з тим щоб якнайбільше вберегти і втримати багатовимірність, часто недовизначеність, часом парадоксальність того, що описується.

          Цей метод по суті своїй анти-гегемонічний, принаймні у виконанні Мерло-Понті і Сема. Ще Гайдеґерові можна би було якусь однобокість закинути, але цим – дуже складно.

          Я здається не зовсім відповідаю на твоє питання про застосування – в Сема в його магістрантсько-докторантських курсах завжди було чи не найбільше з тих що я бачила міждисциплінарне різноманіття студентів – пам’ятаю, в одному з останніх курсів власне про метод були різні власне гуманітарні гаврики – філософія, політологія, “суспільно-політичне”, соціологія, але разом з тим urban planning, всяке різне мистецтво, звичайно, фемінізм, а в undergrad курсах взагалі кого тільки не було. Управління, про яке ти згадуєш, і еліти – складна штука, не в останню чергу тому, що воно переважно зацікавлене в дуже нелюдських факторах, і несправжніх взагалі – profit, на приклад, чи те саме гасло “ефективність понад усе”, і т.д. Цей підхід тоді їм в принципі зовсім не підходить – не лише тому, що їх це не цікавить, а й тому що воно складно і енергозатратно, і його неможливо streamline.

          Якщо я кудись не в той бік відповідаю – кажи :).

          Like

          1. Як людина, зіпсута совітською вищою освітою, я звик до того, що, наприклад, марксистсько-ленінська філософія претендувала на те, що вона філософія в layman’s usage, а правильніше її назвати методологією, таким собі методом методів. Я зараз погуглив англійською methodology і переконався, що в англійській це слово вживається до менш загальних речей, наприклад, методологія науки, а не як гіперметод на основі Великої Істини. Я ж для себе своїм layman’s mind вивів модель, за якою в основі всього є ідея, в моєму розумінні це абстрактна думка в якомусь напрямку, з неї прозростає філософія – рефлексування з усіх боків навколо ідеї, з цих рефлексувань упорядковується певна теорія – тобто доволі повний концептуальний опис зі сформульованими припущеннями-аксіомами та виведеними та доведеними на їх основі законами, а вже потім викристализовується метод, як засіб наближення до всього того, що не було наявним та відомим на момент створення теорії. Тобто в моїй моделі це власне метод є сплощенням теорії. Ну це моя власна гносеологічна побудова, призначена для суто внутрішнього ужитку, захищати її я не буду, і з радістю засвою іншу заради того, щоб розібратися в цікавих речах.

            Ти власне відповідаєш на моє питання. Я тепер маю, з чим розібратися для продовження.

            Еліти зацикленими на ефективності стали тільки в новітню добу. А це якихось 100-300 років в залежності від країни/культури. Не факт, що це триватиме наступні 300 років. Навіть в такій наскрізь прагматичній(читай корумпованій) системі, як в Україні, я остерігся би казати, що саме бізнес-еліта складає основу правлячої верстви. Все ж таки там домінують люди думки, просто думки в них на рівні їхньої освіти, причому рівня трієчників: інженери з механізації сільського господарства, інженери з автоматизації сталеливарного виробництва, історики КПРС та інша порость провинційних та галузевих вишів

            Like

            1. Я там вчора виклала відео, де Гайдеґер каже про несовіцьку систему освіти, щось типу, що вона не дає людям мислити. 🙂

              Феноменологія як підхід має основну “ідею”, її мабуть можна охарактеризувати Гусерлевим лозунгом “назад до самих речей”. Я про це трохи згадувала ось тут: https://msvarnyk.wordpress.com/2013/09/09/як-читати-мерло-понті-рецепти-від-сема-3/
              Ідея ця анти-теоретична, суть в тому, щоб замість того щоб дивитися на речі і світ через призму наших хибних теорій сприйняття, навпаки спробувати ці нашарування теорії редукувати, позбутися їх, і натомість дивитися на світ і описувати його таким яким він є, наживо.

              Разом з тим, оскільки це метод, то його можна використовувати по-різному і з різною метою, і в поєднанні з різними іншими “основними ідеями”, якщо вони не сильно суперечать.

              На приклад, Гусерль хотів розвинути щось типу “логіки” світу, раціональної системи, обмеженої до когнітивної сфери. Не знаю, як було б правильно сформулювати його “філософську” на відміну від методологічної ідею.

              Натомість для Мерло-Понті, можна би було сказати, що основна ідея, на приклад, “я є тіло”, хоч можна би було мабуть ще кілька інших тез викласти – наприклад щось типу “ambiguity of existence” чи “indeterminacy”, а пізніше – chiasm.

              Гайдеґера тіло аж настільки не цікавило, як Мерло-Понті, тому він цю тему мало тематизував взагалі, але його цікавило щось що би можна було назвати “the history of being”, і взагалі питання буття як відмінного від сутностей, різниця між буттям і сутностями, і відповідно форма можливих відносин між людиною і буттям, чи буттям і людиною. Під кінець – щось типу історичної долі, причому не обов’язково в особистому чи вузько-національному сенсі, а в сенсі світу…

              Тобто тут феноменологічний метод – це початок. Ну, чи початок самостійної роботи на відміну від наслідування попередників і використання їхніх теорій. Береш цей “метод”, і спрямовуєш його на сферу свого інтересу. Когось цікавить тіло, когось почуття і емоції, когось цінності, когось політика, когось сімейне життя, когось суспільні групи, когось природа, когось мистецтво, когось містика. Значить спостерігаєш і описуєш, але при тому весь час вважаєш на те, щоб описувати так як воно є, а не пояснювати за допомогою теорій. В цьому процесі починаєш виробляти якісь свої поняття, які добре підходять для опису – тобто адекватні, починаєш розуміти якісь взаємозв’язки, і тд, тобто вибудовується якесь розуміння, але воно побудоване на тому як речі виглядають і працюють наживо, а не на абстрактних теоріях.

              Я ще запостила уривок з Сема – але не знаю, наскільки воно помічне буде.

              Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s