Ґуру Пурніма – свято повного місяця, коли поклоняються принципові Ґуру (або втіленню того принципа, якщо в когось є Ґуру) зазвичай припадає приблизно на липень, цього року це буде 12 липня.
Приблизний переклад перекладу:
Ти втілення Омкари, ти Сат-Ґуру, здатний навчити доброго знання,
Батько і захисник сиріт, я кланяюся тобі.
Кланяюсь тобі, як батькові, ти володієш скарбом милосердя і добра
Ти звільняєш мене від ярма ілюзії і спокус.
Хто врятує мене від моїх слабостей,
Як не ти, мій співчутливий Сат-Ґуру,
Кланяюся тобі.
Мій Сат-Ґуру, ти – океан радості,
Ти – фундамент трьох світів.
Мій володар, мій Ґуру – втілення світла
В порівнянні з тобою сонце і місяць тьмяніють,
Ти сам є сонцем, місяцем,
Ти світло Вед.
Кланяюся тобі.
Екнат каже: мій Ґуру, ти справді Парабрамга
Твоє ім’я весь час на моїх устах.
Кланяюся тобі.
1 дгін – 2 дгін – 3 дгаґе – 4 тіракіта – 5 ту – 6 на
7 кат – 8 та – 9 дгаґе – 10 тіракіта – 11 дгін – 12 на
Але швидкість в цій пісні десь близько 270 ударів в хвилину, якщо це комусь щось каже. Ну, щоб уявити краще, на один рядок пісні “Омкара сварупа сат-ґуру самартха” припадає два ритмічні цикли, тобто 24 удари. При такій швидкості цей екталь навіть почути нормально складно, навіть якщо його не ускладнювати, а вони ще в часом приспіві і інструментальних програшах грають не основний ритм, а якусь варіацію. Єдине, що допомагає зорієнтуватися, де ти є в ритмічному циклі – те що тут в пісні манджіра, дзенькало, дзенькає на перший удар циклу. (Якщо раптом комусь цікаво почути, що таке екталь, кажіть, я покажу.)
Це маратська абганґа, це слово я вперше почула від свого вчителя музики, в стосунку до одної з моїх згодом най-найулюбленіших пісень, правда він тоді не пояснив, чим абганґа відрізняється від інших пісенних форм, він взагалі багато що не пояснював, а мені не завжди вистарчало наглості питати. Добре, що Вікіпедія тепер набагато обізнаніша, хоч і не завжди адекватно, тепер вона знає таке слово, і каже, що це специфічний вид маратських devotional – як це правильно перекласти – побожних? чи духовних? пісень з традиції поклоніння Богові Вітталі. Шрі Віттала, або Віттоба – одна з форм Крінши, або Вішну, що, втім, майже те саме. Автор слів – маратський святий Екнат, вважається, що він жив в другій і третій третинах 16ст, я тут кільком людям (якщо вони ще тут), показувала колись пісню Дзоґава – вона теж на його слова.
Про святого Екната є багато цікавих історій, може колись пізніше розкажу, на приклад, про те як він святу воду з Ґанґи віслюкові віддав. Він є другою ланкою в маратській традиції святих поетів, які сильно вплинули на культуру і історію цього регіону. Так щоб в одному реченні – народився в родині багатих брамінів, рано осиротів і виховувався дідом з бабою, ще дитиною втік з дому щоб служити своєму ґуру (який, до речі, був поклонником Даттатреї, тобто Аді Ґуру – первісного Ґуру, – можливо ця абганґа якраз і є своєрідний homage), через 12 років з наказу свого ґуру повернувся додому, одружився, потім до нього почали приходити учні вчитися, є навіть така легенда, що ніби-то сам Шрі Крішна прийшов до нього і прикидався його учнем теж 12 років, не виключено що для того, щоб захищати його від нападок “добрих сусідів”. Сусіди його переслідували, бо він відмовлявся визнавати і дотримуватися кастового поділу, ходив в гості до недоторканих і приймав їх в себе вдома, їв з ними. Ну, така от анти-клерикальність, спрямованість на внутрішню суть, радше ніж зовнішні ознаки була одною з рис цієї маратської традиції святих поетів. Деякі з них були цілком простими людьми, є одна історія про як один святий, який був шевцем, прийшов до іншого, який був гончаром, і привітаю його якоюсь високо-філософською, а разом з тим поетичною фразою про Бога-Творця. Ще хтось був незаконно-народженим. Вони писали свої пісні і трактати народною мовою, перекладали на мараті (чи переповідали) з санскриту важливі традиційні тексти.
Ну, цю тему я теж відкладу поки що, бо замість одного речення вже вийшло шість, але не виключено, що згодом колись продовжу, бо мені самій це страшенно цікаво, тим більше що для того щоб щось про це написати мені доводиться підчитувати і дошуковувати, бо часто я лише чула якісь уривки, і ще щось прослухала, а щось забула. Якщо це комусь ще цікаво – коментуйте, щоб я знала, що цікаво…
О, для мене це так і залишилось недосяжною височінню!
LikeLike
Що саме – Омкара Сварупа? та я теж ще не осилила поки що, і не знати, чи осилю – одна справа підспівувати, а співати – зовсім інша, не кажучи про те, щоб більш-менш нормально співати 🙂
LikeLike
Так, вона сама.
LikeLike
Ага, я вчора теж почала сумніватися, чи осилю :). Від гармоніки точно доведеться відмовитися :).
LikeLike
Дуже-дуже красиво! І цікаво, звісно. До цього часу я був знайомий лише з каввалі (муз. традиція індійських суфіїв) і захоплювався нею (пост про це був: http://goo.gl/0an61D ). Звісно, я здогадувався, що Індостан має прірву цікавих муз. традицій, але не натрапляв на інші автентичні записи…
Розкажіть, будь ласка, що таке «екталь» в даному контексті! Бо гуглиться це слово (і кирилицею і латинкою) якось… дивно.
LikeLike
Ага, я бачила про кавалі той пост (я переважно ретельно, щоб не сказати дотошно, ставлюся до фолофлення 🙂 ), в мене теж минулого літа був в жж пост про одну товаришку, яка кавалі співає, ось він: https://msvarnyk.wordpress.com/2013/07/10/суфійське-спеціально-для-костя/
Про екталь, ось вікіпедійна стаття, але вона скупенька дуже, фіг там мабуть щось зрозумієш: http://en.wikipedia.org/wiki/Ektal
Екталь – це просто ритмовий розмір, от як на заході 3/4 – це вальс, раз-два-три/раз-два-три/раз-два-три/раз-два-три/раз-два-три/раз-два-три/ А тут не від одного до трьох повторюється патерн, а від одного до дванадцяти, ну і відповідно внутрішня структура такого ритму складніша ніж раз-два-три/
Ось як він звучить при нормальній швидкості, (це електронна табла, несправжня, і прошу поблажливо ставитися до мого проговорювання, будемо сподіватися, що жодний табліст сюди не завітає – бо вони дуже хворобливо ставляться до того, як саме треба ритм вокалізувати, і дуже пишаються цим процесом – справжній табліст має так його вміти проговорити, щоб воно майже так добре прозвучало, як коли його програти), тут шість циклів – два сама табла, два зі “словами”, і ще два сама табла: https://soundcloud.com/msvarnyk/ektaal-slow-m4a
А ось так він звучить приблизно на тій швидкості, що в Омкара Сварупа, тут я зовсім за ним не встигаю, навіть не зважаючи на те, що “тіракіта” скорочена до “трака” 🙂 – три цикли сама лише табла, потім три з проговоренням, і ще один без: https://soundcloud.com/msvarnyk/ektaal-fast-m4a
Тут ось ще є якась типу відео-демонстрація індуса якогось, але щось в нього не дуже добре мікрофон налаштований – погано чути: http://youtu.be/cLLhedNFZZ0
Мабуть можна би було щось і по-російськи нагуглити якщо написати через оборотне е і без м’якого знака, можливо теж через подвійне а, але я пас туди лазити, особливо тепер 🙂
Питайте ще, якщо – бо я собі трохи невиразно уявляю, наскільки це може бути зрозуміло чи не зрозуміло…
LikeLike
Все як раз уповні зрозуміло (у всякому разі моїх 6 років в музичному класі вистачає, щоб вхопити суть). У Суреша Вадкара все виглядає так природньо, що я не одразу збагнув, як непросто досягнути подібного звучання…
Взагалі, якесь таке дивне відчуття у мене після цих музичних індійськіх «послухань і почитушок»… Індостанські культури, не дивлячись на очевидну екзотичність, здаються якимись невловимо близькими… От я люблю культури Китаю, почав ними цікавитися навіть раніше за культури Індії, але там, не дивлячись на так би мовити концептуальну симпатію, не виникало такого відчуття близькості.
Дякую за щойно відкриту ще одну сторінку чарівного Субконтиненту (чув, як англійці кажуть ‘The Subcontinent’ і всім стає зрозуміло, що мається на увазі).
LikeLike
Щось таке подібне колись Кость казав про відчуття рідності до індійської музики, в мене такого нема зовсім :). Якщо сподобалося, гляньте ще лінки в цьому пості: https://msvarnyk.wordpress.com/2013/06/06/про-братів-і-онлайн-радіо-індійської-м/
LikeLike