Вже кілька днів переслідують мене рядки цього Стусового вірша:
То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тільки згадка
минулих літ. Через мости
віків блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобі
своїм надсадним загасанням,
яке ти тільки звеш стражданням.
Ці роки, збавлені в ганьбі,—
то так судилося…
Може хай цього разу без наслідків преслідують? Ну добре, я згідна на символічні наслідки…
