Мій Ванкувер

Вже більше тижня як повернулася із своїх перших відвідин Ванкувера, а щойно тепер якось викристалізувалося його для мене значення. Я знала, що буде класно, ну бо інакше бути не може, але уявити собі не могла, наскільки все-таки буде особливо. Ще в літаку по дорозі назад десь над Монтаною, чи де, я написала нашим hosts – як це назвати по українськи – ті, що приймають гостей – господарям??? – вдячного листа і там спробувала сформулювати, що було для мене найціннішим досвідом їхніх якостей, їхньої манери буття і стилю гостинності. Але той лист був з одного боку дуже формальний, а з іншого – дуже приватний, з алюзіями внутрішніми, зрозумілими і рідними нам, а тому не надто публічними, і він був все-таки про наших господарів і про досвіди нашого спільного прожиття майже двох тижнів. Щоб написати про це тут, треба було вичекати дозрівання інших метафор, інших символів, іншої манери висловлювання. Як завжди, мій Ванкувер (як і моя Індія, Європа, чи Америка) не має, здається, майже нічого спільного з Ванкувером реальним – він існує в якійсь паралельний площині, і є до великої міри антиподом того реального Ванкувера, хоч в якомусь іншому сенсі проростає власне з нього, на його основі чи грунті.

Ванкувер, це в першу чергу дім, той особливий будинок, який колись відчув на собі доторк святої руки, і якому якимось невимовний чином вдається той доторк в собі утримувати. На всю Канаду це єдиний дім, який вибрала і купила для нас наша Ґуру – засновниця нашої медитаційної практики, і єдиний справжній ашрам – тобто заодно і центр спільноти, куди приходять медитувати, і місце, де реально хтось мешкає. В нас ще є кілька таких будинків в Америці, але в Канаді він один (є кілька просто медитаційних центрів, але там ніхто не живе), ну і завдяки його історії він завжди залишатиметься особливим.

В цьому домі чуєшся цілком і абсолютно вдома. Там дуже легко медитувати, там добре і смачно спиться. А коли прокидаєшся, то відчуваєш, що дім позбавив тебе значної кількості внутрішнього хламу. Величезна кухня, де хочеться готувати їсти, мити посуд, чи просто сидіти й теревенити. Ну і майже завжди можна знайти місце, де можна побути в тиші, як не в самому домі, тоді хоч би під деревом в саду, навіть в ті дні до і після самого семінару, коли тільки нас гостей там було чоловік сорок, а ще місцеві йоги приходили весь час, фактично тільки спати додому ходили. Ну і в кожній кімнаті є щось таке, що весь час нагадує про те, нащо ти тут, і рятує таким чином від розпорошення уваги на неважливе. Разом з тим, там нема ніякої штучної побожності, чи надмірної пасіонарності. Ніхто ніким не командує, ніхто нікого не вчить, ніхто нікому не розказує, що і як робити, ніхто нікому нічого не забороняє. Там хочеться бути і бути, насолоджуватися ніби такими простими і буденними речима, які, однак, втрачають нав’язливу важкість буденності, натомість стають приємними, і навіть, не побоюся цього слова, цілющими.

Подібні враження в мене були кілька років тому від мого Калґарі, і не дивно, що я туди по кілька разів на рік шастала. Тоді мені моє Калґарі асоціювалося з Толкіновим Рівенделом, який в старому українському перекладі Гобіта називався “останній затишний дім”. Тодішня ситуація, тодішні клопоти і виклики тепер здаються дещо наївними, радше казковими ніж епічними. Місце, яке в Гобіті ближче до середини подорожі, у Володарі Перстенів є самим лише початком, навіть на тому першому відтинку гобітівські тролі виглядають кумедно порівняно із жахливо-нюхаючими чорними вершниками – ситуація змінилася, зараз ми вже на якомусь наступному етапі. Тому мій Ванкувер не є Рівенделом, це радше Лорієн. Туди прибуваємо, втративши близьких, тих з ким подорожували досі, і преребування там пронизане з одного боку цими недавніми втратами, а з іншого – майбутніми битвами. Війна вже почалася, і тут мені йдеться не про фактичну війну, яку Росія почала в Україні (хоч не виключено, що і ця фактична війна є одним з аспектів тої великої війни, про яку йдеться мені). Велика війна – війна в сфері духа, із кожною битвою вона стає відчайдушнішою. Неможливо передбачити, ні скільки вона потриває (бо і триває вона в не зовсім нашому часі), ні хто з нас її вистоїть, ні якими будуть втрати в кінці кінців. Але надія є, і вона набагато живіша, ніж була в той момент в Лорієні – наша “магія” має набагато потужніше джерело, ніж мала магія леді Ґаладрієль, треба тільки знайти її в собі.

Тим часом дякуємо за Лорієн, де можна відпочити, загоїти рани, і підготуватися до наступних битв. Сем каже Фродові про Лорієн: “It’s like being at home and on a holiday at the same time, if you understand me. I don’t want to leave.” І власне таким було моє відчуття цього разу у Ванкувері. Про ельфів може колись іншим разом розповім.
J.R.R._Tolkien_-_The_Forest_of_Lothlorien_in_Spring

Advertisements

11 thoughts on “Мій Ванкувер

    1. Дякую, Анюш! 🙂
      Але мушу наголосити ще раз, що до реальних місць ці описи майже ніякого стосунку не мають. За два роки я провела в Калґарі всього десь мабуть зо три місяці, і за весь цей час ні разу не була пішки в даунтайні – лише раз чи два проїздом машиною. Тобто це моє Калґарі – воно в якомусь сенсі і не Калґарі зовсім 🙂

      Like

          1. Я теж про це багато думаю. Про сприйняття, про те, як воно мені тут. Бо так і не розберешся.

            Like

            1. мені теж цікаво читати про твої відчуття від Канади – вони в тебе якісь відкритіші, і водночас зріліші набагато, ніж в мене були на початку. А зараз вже настільки звичне все тут, і настільки далеке те, що вдома було, що і не порівняєш вже.

              Like

              1. Це брак часу: нема можливості розвозити все довго, тому, мабуть, виходить цілісніше.
                У мене погана пам”ять, якщо не запишу чи не сфотографую, то ніби й не було нічого.
                А скільки тобі було, коли ти приїхала?

                Like

                    1. та власне, тому мені так цікаво твої читати, бо свої тоді адекватно не перетравилися, а потім вже змазалися 🙂

                      Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s