звірі арканзасу

Щемко, і складно, як завжди…

оксана максимчук

ВУДЧАК

зі всіх сусідів
найдопитливіший бабак
он він нишпорить поміж купок хмизу
що сам їх позводив у нашім запущенім царстві

он гримить ланцюгами
хрумкає хребтом молодої ялини
і лапкою в свіжій сажі
вказує: отам, за кущем жасмину,
скупаймо її, тонку,
в застояному струмку!

якщо спливе, то відьма, а потоне, то так,
звичайне дерево

м’який інквізитор, пухкий пустун
все сортує свої знаряддя
на залитій місяцем галявині:
цвяшки, шпильки, нитки,
зашкарублі серпочки кігтів,
синій жар світляків

ні, не спинений в русі
залитий цементом
в спіненій норі

 

ОЛЕНІ

Бач, ось їхні сліди між деревами.
Вказує, і я схиляюсь
над відбитками (панських? чортівських?) ратиць.

Ще не бачила, а вже знаю
що хряпнуло тайський базилік, а на дрібному таймі –
подалось назад у кущі гортензії, сполохане
чи то скрипом дуба, чи то чвірканням запальнички.

В себе я їх відстрілюю і роблю стейк!
Наче між іншим, вимальовує на газоні
криве ґрафітті, значачи високовольтну лінію.

Нігті…

View original post 753 more words

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s