Король Мацюсь Перший – 1

DSC_3670 (877x1280)
Кілька тижнів тому провела чергову акцію в рамках програми уникання дисера, і занурилася в дитинство – перечитала обидві книжки про короля Мацюся. Занурилася в дитинство не лише тому, що книжка дитяча, а ще й тому, що ця книжка десь на переході між пізнім дитинством і ранньою підлітковістю справила на мене дуже сильне враження. Причому друга книжка про Мацюся на безлюдному острові появилася в мене раніше ніж перша, відповідно власне її я прочитала більше разів, і власне вона запам’яталася цілісно, бо була густо вималювана мною в уяві, і прожита в деталях не один раз. Тоді я читала її російською, перекладачка з досі незрозумілих мені причин повністю проігнорувала димінютив в імені (точніше спроектувала димінютивне значення на не-димінютивне звучання), вперто називала короля “Матіушем”. (Втім, англійський перекладач теж не надто добре дав собі раду з іменем – переклав його як скорочено-спрощене “Matt”, але випустив власне ніжно-дитячу коннотацію, яка би могла краще відчуватися в чомусь на зразок “Mattу”.) Добре, що я читала в основному другу книжку, де ця доросла інтерпретація імені не так сильно нівелювала контраст між невинною ніжністю в атмосфері Мацюся і дорослими проблемами, які він мусить навчитися вирішувати, що є одною з основних тем власне першої книжки.

Цього разу я вирішила читати в оригіналі, і відповідно це стало першою дочитаною до кінця польською книжкою в моєму житті. Десь в тому ж ранньому підлітковому віці тато порадив мені, для того щоб навчитися читати по-польськи, просто взяти якусь польську книжку і прочитати. І чомусь першою книжкою, яку я спробувала, був польський переклад “Чужого” Камю (!!!). Я осилила парканадцять сторінок спеки і похорону, навчилася читати по-польськи, і плюнула на решту “чужого”. Потім ще пробувала читати Фойхтванґера “Єфте і єґо цурка” (бо того ж таки Фойхтванґера “Бєзобразная ґєрцоґіня Маргаріта Маульташ” теж справила була на мене враження, і теж в схожому, хоч і ще депресивнішому ніж Мацюсь контексті), але теж здається недалеко дочитала. Крім того мама моя кохалася в депресивній скандинавській прозі, і тої лектури по-польськи в нас були десятки томів – мабуть вся серія, але то теж був не надто надихаючий досвід для підлітка, тому нєх жиє нарешті в 35 років по-польськи прочитаний Мацюсь, віват!

В дорослому віці книжка, звичайно, сприймається трохи інакше, ніж в дитинстві, я спробую тут розписати ті аспекти, які, без сумніву, впливали на дитяче емоційне (і цілісне) сприйняття цієї історії, але не були виразно усвідомлені.

Перше, що мене здивувало цього разу, це те, що я пам’ятала зворушливий і серйозний аспект історії про Мацюся, але зовсім забула ненав’язливо-комічний стиль подання серйозних тем, проблем і явищ, який би можна було охарактеризувати як “істина вустами дитини” – коли штучність і напученість дій дорослих і їх сприйняття/викривлення реальності описується комічно-спрощеними, але від того не менш влучними фразами “дитячого” сприйняття/інтерпретації. Втім, цих комічних моментів менше в другій книжці, яку я читала більше, і не виключено, що невимушений специфічно-польський гумор був теж частково втрачений в російському перекладі.

Далі, в дитинстві я так виразно не усвідомлювала, що перша книжка – про Мацюся короля, хоч там він ще і дитина, а друга – про Мацюся філософа, хоч там він вже підліток. Перша якість Мацюся, на яку Корчак наголошує не один раз, – це те, що Мацюсь був “справедливий”. Про це говориться в контексті, коли Мацюсеві доводиться визнавати слушність своїх критиків і опонентів, часто настільки неприємну, що на його місці навіть більшість дорослих не схотіли би дивитися правді в обличчя так відверто і відважно, як це вдається цій дитині. Він в першу чергу король, але не аби-який король, а “добрий” король, кращий за всіх інших королів і королев, він щиро і рішуче працює над собою, щоб ставати щораз кращим королем. Він має всього лиш кілька років королівського виховання, має приклади предків, як сильні, так і сумнівні, має країну під постійною загрозою внутрішніх криз і зовнішніх нападів, має мало добрих порадників, і ще менше добрих друзів, але в нього є вроджене почуття королівської гідності, обов’язку і прагнення до досконалості. І він напрочуд швидко вчиться, що значить бути королем – від принца Мацюся, який, випадково підслухавши, що міністри глумляться з нього, думає “от я вам покажу”, до короля Мацюся, який ставить інтереси своєї країни і своїх підданих понад свої особисті інтереси, образи чи бажання – всього лиш кілька місяців, чи може навіть тижнів. Continue reading

Утилітаристичний підхід до існування Бога – Pascal’s wager нумер два

Прислали сьогодні запрошення на філософську лекцію про існування Бога (див. нижче), і щось є в цьому підході настільки хворе і богохульне, що характеризує всю цю західну аналітичну традицію, що навіть пояснювати це важко. Це як підтверджена роками досвіду мого факультету істина, що найслабше поняття про етичні чи моральні дії мають професори які спеціалізуються на етиці. Так само і тут – найменше поняття про Бога мають ті, хто про Бога теоретизують.

Title: Why ‘There is a God’ is Good News

Speaker: Richard Swinburne , Emeritus Nolloth Professor of the Philosophy of the Christian Religion, Oxford University.

Abstract: Humans have good lives in so far as they have true beliefs about moral and cosmic matters, and appropriate emotions; have others who love and influence them, and have power to choose freely how to influence themselves and others, and use it for good. Contrary to the writings of “New Atheists”, if there is a God, our life on earth would be richer in all these ways. We would be able to acquire better understanding of moral truths, and to have more appropriate emotions (including gratitude to God our creator), we would be loved and influenced by God, and have the power to please God and to influence ourselves and others in new important ways ; and if we use this power well, our lives will be much better than they would be without God. Given that God gives us life after death, we would also have the opportunity to choose to have an everlasting growth of relation to God in all these ways, and the enormous power to refuse to have this; and, if we make the right choice, our lives would be very much better than they would be without God.

Пророк Халіля Джібрана

badb4f8970a91e92ce911f45324066b3

Сходила в кіно, і не просто так в кіно, а вперше пішла на фільм Торонтонського міжнародного кінофестивалю, те ще й більше того, на той сам фільм сходила двічі. Одною з причин, чого я за ним слідкувала, і таки пішла на нього було те, що знайома дівчинка, яка подивилася його на якомусь попередньому показі десь в Лос-Анджелесі, чи де, сказала, що це найкрасивіший фільм, який вона взагалі коли-небудь бачила – краси хотілося, ну і душевного чогось також. Я б не сказала, що так вже найкрасивіший, мабуть що для мене – ні, ну і це мультик, в моєму сприйнятті мультик вже на самому старті програє “справжньому” живому фільмові, втім, може це таке упередження мого покоління. Але в будь-якому разі, подивитися його варто, коли/якщо він з’явиться (вже є піратські спроби викладення власне цього фільму в мережу, але якісь не надто вдалі – не плутайте з іншими версіями попередніх років).

Другою причиною, чого я таки пішла на той фільм було те, що я багато чула про цю книжку, і навіть не один раз тримала її в руках, хоч повністю не читала ніколи – вона була (та й досі є) в моєму списку літератури на “після дисера”. Книжка написана як серія духовно-філософських (але не релігійних) проповідей, написаних поетичною (дещо архаїчною) прозою, пов’язаних мінімальним сюжетом, що відбувається в нелокалізованому в часі і просторі старому мабуть все-таки східному (хоч може просто південному) місті. Джібрана можна порівнювати з багатьма іншими постатями, і порівнюють, хоча я би воліла не зловживати порівняннями, а радше сприймати і оцінювати його незалежно від інших. Він був поетом, художником, книжковим ілюстратором. Народився в теперішньому Лівані 1883, більшість життя прожив в Америці. Писав по-арабськи і по-англійськи, “Пророка” написав по-англійськи. Власної сім’ї не мав, помер відносно рано – в 48 років. Вікіпедія називає його третім найпродаванішим автором всіх часів після Шекспіра і Лао-Цзі, може бреше, не знаю :).

Тепер про фільм. Що вони зробили: розвинули і конкретизували сюжетну лінію, як я вже казала, в книжці вона практично неіснуюча, у фільмі вона є, і виразна, і мабуть можна її трактувати як художню інтерпретацію, бо деякі аспекти творчо змінені. Основна сюжетна лінія намальована в радше голівудівському стилі із східним присмаком (вище кадр звідти). В принципі мені більш-менш сподобалося, як, хоч і не вразило. Тоді взяли більші чи менші уривки тексту книжки на різні теми, і вплели їх в основний сюжет – як те, що говорить “пророк”. Деякі з них просто кількома реченнями в основному сюжеті, а довші або просто прочитали цілком, або з деяких зробили пісні. І тут власне почалося найцікавіше, бо ті от довші уривки вони роздали різним аніматорам і кожен з них намалював свій уривок у своєму власному стилі і у власній інтерпретації. Власне це мабуть і є одним із найцінніших аспектів цього фільму, що в той час як “контент” фільму є однорідним, за формою він нагадує касетку (так в нас вдома називалося те, що інші називають “шкатулкою”) відкриваючи яку, знаходиш там цілком різні “скарби” чи речі. Якісь з них подобаються тобі більше, хочеться їх розглядати ще і ще раз. Інші не дуже подобаються, їх відкладаєш в сторону, якщо при перегляді була би функція “skip”, тоді певно би пропускав. Сам по собі текст афористичний і багато-тематичний, так що в різний час життя і в різних ситуаціях резонуватимуть різні його аспекти.

Чисто з естетичної та інтерпретаційної точки зору, мені найбільше сподобалися “про працю”, “про любов”, “про добро і зло”, були ще окремо анімовані уривки “про дітей”, “про свободу”, “про подружжя”, “про їждження і пиття”, “про смерть”, анімація яких мені трохи або й зовсім не сподобалася. Це мабуть з категорії “на колір і смак…”, бо батькам моїм сподобалося приблизно те ж, що і мені, а товаришці з якою я другий раз дивилася – навпаки. Сподобалося те, як різні аніматори притримуватися символічної тяглості – щедро здобрювали свої уривки алюзіями на образи з інших уривків, і з тих частин книжки, які до фільму не попали.

Бонусом перегляду фестивальної прем’єри було те, що там були присутні причетні до фільму, вони трошки розповіли про те, як робився фільм, і деякі окремі його частини. Головний якийсь дядько сказав був, що одна з фраз пророка, якою вони всі надихалися в процесі створення фільму – “work is love made visible”. Мені ж в момент перегляду найбільше прорезонувала фраза з “проповіді” про дружбу, яку на жаль чи навпаки на щастя окремо вони не анімували, лише дали кілька речень в іншому контексті. Ось він повністю:

On Friendship

Your friend is your needs answered.
He is your field which you sow with love and reap with thanksgiving.
And he is your board and your fireside.
For you come to him with your hunger, and you seek him for peace.

When your friend speaks his mind you fear not the “nay” in your own mind, nor do you withhold the “ay.”
And when he is silent your heart ceases not to listen to his heart;
For without words, in friendship, all thoughts, all desires, all expectations are born and shared, with joy that is unacclaimed.
When you part from your friend, you grieve not;
For that which you love most in him may be clearer in his absence, as the mountain to the climber is clearer from the plain.
And let there be no purpose in friendship save the deepening of the spirit.
For love that seeks aught but the disclosure of its own mystery is not love but a net cast forth: and only the unprofitable is caught.

And let your best be for your friend.
If he must know the ebb of your tide, let him know its flood also.
For what is your friend that you should seek him with hours to kill?
Seek him always with hours to live.
For it is his to fill your need, but not your emptiness.
And in the sweetness of friendship let there be laughter, and sharing of pleasures.
For in the dew of little things the heart finds its morning and is refreshed.

Тим часом до мого списку літератури на після дисера додалося ще дві позиції – два збірники листування Джібрана з двома різними жінками. Ну і щоб радість була повною – ось одна з його картин, яка мені зараз сподобалася, “Тиша”:
Khalil Gibran Silence
Отут, між іншим, моє рев’ю на фільм англійською (зараз воно друге з двох): http://www.imdb.com/title/tt1640718/reviews?ref_=tt_ov_rt