Король Мацюсь Перший – 1

Кілька тижнів тому провела чергову акцію в рамках програми уникання дисера, і занурилася в дитинство – перечитала обидві книжки про короля Мацюся. Занурилася в дитинство не лише тому, що книжка дитяча, а ще й тому, що ця книжка десь на переході між пізнім дитинством і ранньою підлітковістю справила на мене дуже сильне враження. Причому друга книжка про Мацюся на безлюдному острові появилася в мене раніше ніж перша, відповідно власне її я прочитала більше разів, і власне вона запам’яталася цілісно, бо була густо вималювана мною в уяві, і прожита в деталях не один раз. Тоді я читала її російською, перекладачка з досі незрозумілих мені причин повністю проігнорувала димінютив в імені (точніше спроектувала димінютивне значення на не-димінютивне звучання), вперто називала короля “Матіушем”. (Втім, англійський перекладач теж не надто добре дав собі раду з іменем – переклав його як скорочено-спрощене “Matt”, але випустив власне ніжно-дитячу коннотацію, яка би могла краще відчуватися в чомусь на зразок “Mattу”.) Добре, що я читала в основному другу книжку, де ця доросла інтерпретація імені не так сильно нівелювала контраст між невинною ніжністю в атмосфері Мацюся і дорослими проблемами, які він мусить навчитися вирішувати, що є одною з основних тем власне першої книжки.

Цього разу я вирішила читати в оригіналі, і відповідно це стало першою дочитаною до кінця польською книжкою в моєму житті. Десь в тому ж ранньому підлітковому віці тато порадив мені, для того щоб навчитися читати по-польськи, просто взяти якусь польську книжку і прочитати. І чомусь першою книжкою, яку я спробувала, був польський переклад “Чужого” Камю (!!!). Я осилила парканадцять сторінок спеки і похорону, навчилася читати по-польськи, і плюнула на решту “чужого”. Потім ще пробувала читати Фойхтванґера “Єфте і єґо цурка” (бо того ж таки Фойхтванґера “Бєзобразная ґєрцоґіня Маргаріта Маульташ” теж справила була на мене враження, і теж в схожому, хоч і ще депресивнішому ніж Мацюсь контексті), але теж здається недалеко дочитала. Крім того мама моя кохалася в депресивній скандинавській прозі, і тої лектури по-польськи в нас були десятки томів – мабуть вся серія, але то теж був не надто надихаючий досвід для підлітка, тому нєх жиє нарешті в 35 років по-польськи прочитаний Мацюсь, віват!

В дорослому віці книжка, звичайно, сприймається трохи інакше, ніж в дитинстві, я спробую тут розписати ті аспекти, які, без сумніву, впливали на дитяче емоційне (і цілісне) сприйняття цієї історії, але не були виразно усвідомлені.

Перше, що мене здивувало цього разу, це те, що я пам’ятала зворушливий і серйозний аспект історії про Мацюся, але зовсім забула ненав’язливо-комічний стиль подання серйозних тем, проблем і явищ, який би можна було охарактеризувати як “істина вустами дитини” – коли штучність і напученість дій дорослих і їх сприйняття/викривлення реальності описується комічно-спрощеними, але від того не менш влучними фразами “дитячого” сприйняття/інтерпретації. Втім, цих комічних моментів менше в другій книжці, яку я читала більше, і не виключено, що невимушений специфічно-польський гумор був теж частково втрачений в російському перекладі.

Далі, в дитинстві я так виразно не усвідомлювала, що перша книжка – про Мацюся короля, хоч там він ще і дитина, а друга – про Мацюся філософа, хоч там він вже підліток. Перша якість Мацюся, на яку Корчак наголошує не один раз, – це те, що Мацюсь був “справедливий”. Про це говориться в контексті, коли Мацюсеві доводиться визнавати слушність своїх критиків і опонентів, часто настільки неприємну, що на його місці навіть більшість дорослих не схотіли би дивитися правді в обличчя так відверто і відважно, як це вдається цій дитині. Він в першу чергу король, але не аби-який король, а “добрий” король, кращий за всіх інших королів і королев, він щиро і рішуче працює над собою, щоб ставати щораз кращим королем. Він має всього лиш кілька років королівського виховання, має приклади предків, як сильні, так і сумнівні, має країну під постійною загрозою внутрішніх криз і зовнішніх нападів, має мало добрих порадників, і ще менше добрих друзів, але в нього є вроджене почуття королівської гідності, обов’язку і прагнення до досконалості. І він напрочуд швидко вчиться, що значить бути королем – від принца Мацюся, який, випадково підслухавши, що міністри глумляться з нього, думає “от я вам покажу”, до короля Мацюся, який ставить інтереси своєї країни і своїх підданих понад свої особисті інтереси, образи чи бажання – всього лиш кілька місяців, чи може навіть тижнів.

Цього разу коли я читала ці дві книжки, мені кинулася в очі паралель з королівським обов’язком Шрі Рами (насправді навіть дивно, що він так часто з’являється в цьому блозі). Найконтроверсійніший мабуть момент в історії Шрі Рами наступає невдовзі після того як він вбиває Равану, повертає собі свою викрадену Раваною дружину, чим закінчується його заслання, і повертається додому на правління. За деякими версіями, коронація Шрі Рами відбулася якраз на Дівалі, що цього року випадає якраз цього тижня, через кілька днів. Так от, не зважаючи на те, що Шрі Сіта довела свою чистоту пройшовши через священний вогонь, чи щось таке, люди все одно не хотіли її приймати, їм просто ніяк не вміщалося в голові, як королевою може бути жінка, яка жила з Раваною. Тоді Шрі Рама відмовився від своєї дружини і відіслав її жити в ашрам мудрець і провидцем Вальмікі – не тому, що не любив її, чи сумнівався в її чистоті, чи боявся за свою корону або свій авторитет, а тому, що він був в першу чергу королем, королівська гідність і королівський обов’язок були важливішими за особисті бажання, почуття і навіть обов’язки.

Мацюсеві не доводиться вирішувати дорослі дилеми між особистим і суспільним, приватним і публічним – він до цього просто не доживає, але Корчак часто звертає увагу на те, що вони би були, і на “суспільну думку” про Мацюсеве потенційне одруження з африканською принцесою Клю-Клю. Я в дитинстві якось не особливо звертала увагу на той момент, а зараз кинулося в очі, не в останню чергу тому, що в англійській вікіпедійній статті про цю книжку кажуть, що Мацюсь був закоханий в Клю-Клю (між іншим, польська вікіпедійна стаття дуже скупа, російська не набагато краща, а української нема взагалі, крім тих трьох є ще французька та іврит(?) ). Мене вразила ця ось доросла зіпсованість, фройдівська фіксація на “романтичній” (навіть якщо не еротичній) інтерпретації відносин, бо в самій книжці я не бачу жодних підстав для такої інтерпретації. Так, Клю-Клю одна з найближчих Мацюсевих людей, але насправді не він її вибрав, а вона його – спочатку в Африці, а потім приїхавши до нього в столицю в клітці з мавпами. Так, варіант одруження з нею існує, як потенційний, десь в далекому майбутньому, так, він думає про неї так само як і про своїх батьків, про Фелька і про сумного короля, коли його ведуть на страту, чи коли він живе на безлюдному острові. Так, вони разом готові боротися на смерть у війні, коли всі інші вже здалися, і так, вони приходять одне одному на допомогу в біді не вагаючись, і не зволікаючи. Але все це ніяк не свідчить про романтичні відносини, і цілком може пояснюватися нормальною людською дружбою. Навіть якщо Мацюсь і розглядав варіант одруження з Клю-Клю, то зовсім не факт, що це було з якихось пристрасний чи романтичних мотивів, а не з мотивів монархічної доцільності підкріпленої повагою, довірою і приязню. Навіть в самому кінці книжки, коли Мацюсь недоговореним натяком “благословляє” Клю-Клю і Фелька, це теж робиться з міркувань, що “так буде краще”, а не з міркувань романтики і закоханості. Таке собі дитяче поняття “arranged marriage” – ну і наскільки я пригадую, власне якось так поняття одруження і шлюбу і сприймалося мною в дитячі часи неперенасичені романтично-еротичними змістами і впливами.

На самому початку свого правління, розуміючи, що міністри не дадуть йому бути не те що бойовим, а навіть символічним (ми колись говорили були про поняття політичних фігур як маскотів) чи кабінетним королем підчас війни, Мацюсь втікає на фронт, натхнений мабуть в першу чергу героїчними історіями, казками і оповідками про своїх предків, але разом з тим і власним внутрішнім відчуттям королівського обов’язку. Там він вперше стикається з буденністю війни, із справжнім невідцензурованим ставленням своїх підданих, але замість розчаруватися і здатися, через свою витривалість і може навіть затятість, стає улюбленцем старших товаришів, і навіть героєм. Постійна напруга між видимістю (appearance, Schein) і справжністю є іншою основною темою історії Мацюся – може саме тому Мацюсь так часто опиняється incognito – я думаю, що це не лише тому, що йому доводиться переховуватися від ворогів, а ще й тому, що лише прикидаючись звичайним хлопцем, тим, ким він якраз ніяк не є, він може побачити і провідчувати справжність – не лише справжність життя своїх підданих, але і свою власну справжність – випробувати, чого він сам вартий як людина, без регалій і титулів, з якого тіста він насправді зліплений, і чи вартий він того, щоб бути королем. Разом з тим, Мацюсь дуже рано, майже від самого початку свого королівства, починає розуміти і суть власне королівського “прикиду” – від етикету до проявів влади, і вчиться при потребі досить вдало ним користуватися, але при тому завжди дбає про те, щоб зберегти свою королівську, та й людську, гідність – те справжнє, що криється у справжній ролі короля, як особи достойної, благородної. Разом з тим, Корчак багато і густо висміює схильність людей, особливо дорослих, вестися на видимість і робити на основі тої видимості гучні заяви і твердження, хоч справжність прямо в них під носом, досить було б тільки “роззути очі”. Через Мацюсеву надмірну довірливість, мабуть спричинену проектуванням на оточення власного благородства, і брак дорослого досвіду, ворожому агентові під виглядом журналіста вдається зманіпулювати самим Мацюсем, і також використати слабкий характер Фелька, що приводить до фіаско Мацюсевого королювання, яким закінчується перша книжка.

У моїх дитячих прочитанням мені більше запам’яталися помилки і невдачі Мацюся, може теж тому, що друга книжка, яку я більше читала, все-таки депресивніша, і написана з точки зору Мацюсевої власної оцінки свого королювання, а він є ідеалістом і перфекціоністом в сприйнятті себе і результатів своїх дій, до певної міри гіпер-відповідальним самоїдом (не виключено, що саме тому він настільки близький мені). Перемоги і здобутки Мацюся, те, що йому вдалося і те, як йому щастило, чомусь затерлося і поблякло, натомість переважили в моїй пам’яті розчарування і втрати, і трагічність Мацюсевого самотнього до тоскності життя – ну, чи так якось воно виглядало з моєї точки зору.

Друга книжка – про Мацюся-філософа, про це напишу згодом, а тим часом,

ось піратська копія першої книжки: http://www.sp3.webfabryka.pl/lektury/macius.pdf

ось другої: http://s10249.chomikuj.pl/File.aspx?e=7h5y1tsKajEmPxovfTGzLLWUYiBhrvbuv2DeKywWul-f0IyoRQW68YUfAqUyHRUbjqx6D3jfwvCSV6yEbjPqdohLFnNBHZPRkK_k6BMzrJjhQoKWxIwwYRDnJPkw0_Pi-Gy_CccrrIYEBiOkAv4pSp877GmhSGhT7mXQrqMDQ9qL4tIYk_ghIojwjUqCdSrj8M5qDlsZcOchp5oYrtq0P4Y1_QiGcCerDpNw0lPSWXk&pv=2

або пишіть свою адресу, я поділюся, якщо лінки не працюватимуть.

Там якісь диспути були з копірайтом з одного боку через те, що точна дата смерті Корчака невідома, і тому легально вважається датою смерті дата закінчення війни, чи щось таке, хоч фактична дата смерті – серпень 1942, разом з тим цього року в Польщі був рік Корчака, і тому вони обіцяють до кінця року зробити вільний доступ в інтернеті до деяких його творів, в тч книжок про Мацюся з освітньою метою – то хай це буде моя освітня мета.

Або якщо не хочете по-польськи читати – купіть українське абабагаламагівське видання – там в одній книжці і називається “Пригоди короля Мацюся”: http://ababahalamaha.com.ua/uk/Пригоди_короля_Мацюся

Український переклад радянських часів “Мацюсеві пригоди” був скорочений, його здається перевидало фоліо – то його не купуйте :).

Upd: Продовження тут:

Король Мацюсь Перший – 2

Король Мацюсь Перший – 3 – розчарування і зради