сезонне

В нас сьогодні вперше цього року падає сніг. Дрібний і нетривкий, а все ж сніг. І це доречно, бо сьогодні в мене закінчується термін одної внутрішньої слабкості. Відзавтра двері зачиняться, так що сьогодні я символічно прощаюся. Сезонність як епохальність, зміна міні-епох, продиктованих небом (і тут би можна було послатися на поки що останній із запощених мною кавалків дисера, але таке само-цитування було б трохи надто пост-модерним). Я прощаюся, хоч вже не вперше, та й невідомо, чи таки востаннє, здається що все-таки так. Прощання моє німе, якийсь поет міг би сказати, що воно без’язике, але я не поет. Інший поет міг би назвати його полохливим, і таки назвав був, уже тоді, оповесні. Але воно не полохливе – не той стан, чи не той вік, чи не ті часи – перевелися ніжні лані, яких можна було б називати полохливими, так щоб це не прозвучало дрібно. Зазвичай мої слабості тривають десь по два роки, часом не дотягують до двох, якщо інтенсивні, ця якось так приблизно і прожила. Що ж, була якась така фраза в котрійсь гаївці, чи не тій, про “угорськую землю” – коли всі разом відповідали “най іде”, і це звучало, спокійно-рішуче (це я шукала переклад до слова “resolute”). От хотілося би, щоб моє внутрішнє прощання прозвучало якось приблизно так, а все решта хай покриє сніг.

Advertisements

2 thoughts on “сезонне

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s