Тотнауберзька трава

Перевернула коробку зі старим “мотлохом” – ну, мабуть не дуже мотлохом, в мене всього лиш дві коробки старих речей залишилося – фоток, записників, щоденників, листівок, інших пам’яток – це я при останньому переїзді з чотирьох чи п’ятьох до двох звела, тому власне мотлоху там мабуть вже не залишилося. Я хотіла написати пост навіяний Костевою піснею про Святого Франціска, і шукала там одну стару листівку – фактично найдавнішу мою особисту згадку про нього. Ну, не знайшла, – мабуть викинула, але зате знайшла щось набагато цінніше, що марно шукала в пошті минулого року – “публічний” лист який я написала була Семові з нагоди його виходу на пенсію, який йому на тій імпрезі від мого імені зачитали. Написаний в траві  в Тотнауберґу – біля Гайдеґерової хижки. Осьо: First of all, I would like tо thank Claudio for an opportunity to say a few words, even though I am not here… Thank you, Claudio! Hi, Sam! I am sitting in grass here in Todtnauberg, just above Heidegger’s hut – this place is a special place indeed. It is calm, and somehow very humble – I thought it would be a good place to put on paper what I wanted to say. I remember the letter you wrote to Henry, your supervisor, and I remember thinking at that time – I wish I had an opportunity sometime to write a letter to you. I hope I will still have more than one chance to do that – perhaps when I am more mature, when I have more behind my back, more to say and more to give. Still, I would like to take this chance as well… And so I want to thank you First of all to those classes – when the language ceases being ordinary, when the bodies – yes, bodies indeed, are captured out of their habituality into the moment, when the thought dances like Zarathustra descending from the mountains, when after stretching and struggling you are suddenly stroken by the simple beauty of the evident. I want to thank you for teaching the discipline – of thinking, of studying, of writing. For not spoiling us with easy grades, for demanding more. Perhaps it was not fun at the time, but it is only thanks to that, that I have learned to see, how much more can one do in a paper, how much further can one go, and not to be satisfied with the little. They say Heidegger used to bring his students over here, to the hut, and teach them to ski – straight down from the hill. This is the person-Heidegger, that Heidegger, whom we have almost no chance of meeting – he tried so hard to keep this “personal” out of his writings… Perhaps it would be so much easier to understand Heidegger with all his choices and attitudes – were we to have a glimpse of this Heidegger, outside of his “ex cathedra” mood. I want to thank you for chance to know Sam-the-person – for those conversations after AGO until the ferry goes, for the shift, for the “dissertation group” and for the mug of wine with its fourfold right here in Granos… Thank you. Granos – це італійський ресторан, де власне відбувалося все це дійство Семового виходу на пенсію, яке я пропустила, бо була в той час в Німеччині – Сем водив нас туди попереднього року на закінчення курсу про пізнього Гайдеґера – я здається навіть мала там робити презентацію – вже не пригадую, робила чи ні, треба би туди сходити, якщо воно ще існує – може якраз не Семів день народження в квітні… Ха, а от листівку з Granos я якраз не викинула, ось вона (треба було примусити Сема щось на ній написати – як я так протупила, тепер вже точно пізно). image

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s