Провела соціальний експеримент

про особливості коментування в україномовній і англомовній аудиторіях.

Взагалі, звичайно, не навмисно його проводила, а так само по собі вийшло.

Був щедрий вечір, і якось так було несвятково, я про це тут писала, що я вирішила записати улюблену щедрівку. Взагалі це друга і остання пісня з нашого родинного “репертуару”, яка не загальновідома, а дійсно чимось особлива, і тому власне варта записування, навіть коли умови для записування не дуже сприятливі. Тому більше мабуть таких власне екпериментів в моєму виконанні не буде, от хіба що може наступного року ще запишу щедрівку про воїна, якщо буде таке відчуття, що треба.

Фейсбук зараз вимкнутий, тому розіслала пісню поштою серед “своїх”. А оскільки “свої” в мене є як англомовні, так і україномовні, а сама щедрівка монотонна, аж до мелодичної вбогості, то для англомовних зробила переклад і опис контексту англійською. Я ніколи не розсилаю поштою спам, дуже рідко розсилаю якісь загальні меседжі, які не потребують відповіді, і взагалі, акуратно фільтрую, що висилаю кому, щоб не засмічувати людські скриньки тим, що їм нецікаво. Тому, коли я вже щось комусь вислала, тим більше коли це стосується власноручно зробленого, я розраховую на відповідь. Минуло десять днів, думаю що можна вважати експеримент завершеним, хто нє успєл тот апаздал.

Про тих, хто не відповів ніяк – їх було мало, що приємно, і в деяких випадках такий ігнор був передбачуваним, а в інших близьким до шоку. Першими відповіли найближчі і найнадійніші, навіть якщо з деякими з них не спілкуємося регулярно і не бачилися роками. Наприклад, є двоє людей, крім родичів і “йогів”, яким я завжди дзвоню коли приїжджаю до Львова, і намагаюся зустрітися. Експеримент підтвердив, що правильно роблю :). Підказав, кому ще варто буде подзвонити і зустрітися, коли буду в Україні наступного разу. З трьох людей які залишили публічний коментар тут на вордпресі, не було жодної україномовної людини, жодного вордпрес-юзера, і одна людина з них взагалі не належить до моїх “своїх”, я їй цього лінка не висилала, побачила його вона, очевидно, на фейсбуку мого тата.

Тепер найцікавіше: про контент відповідей. Я була вражена тим, скільки англомовних людей не просто послухали монотонну чужинську пісню на чотири ноти, і прочитали довгий нудний текст, а ще й прислали мені (в основному поштою) цілком внятні коментарі про те, чим саме вона їм сподобалася (здебільшого це були коментарі радше феноменологічні, про те “how did it make them feel”, трохи було коментарів про зміст пісні, і кілька про контекст, в т.ч. мій особистий). Ще були висловлені побажання про переклад блогу на англійську :). Зате від україномовних отримати щось змістовніше ніж вербальний еквівалент кнопки лайк виявилося практично неможливим. Крім одного чи двох рідкісних винятків, які прокоментували щось по суті пісні і запису, всі решта спромоглися на максимум щось типу “гарно!” або “дякую!”. Значна частина, хоч мабуть не більшість, взагалі ніяк не прокоментували щедрівку, а просто використали нагоду щоб сказати “Привіт, як справи?” Ну, і на тім спасибі :).

Взагалі, те що я тут пишу – не критика, і не нарікання, а радше спостереження про те, що в україномовному віртуальному (а може і реальному) середовищі практично відсутні культура і досвід коментування по суті. Від сили працює рефлекторне “клас” або “фігня”, але розписати чому саме таке враження і така оцінка – це вже переважно понад силу. Мені на це давніше звернув був увагу мій віртуальний знайомий, який колись писав під ніком kerbasi, але я тоді не мала особливо з чим порівнювати – крім фейсбуку, де поверховість як повідомлення, так і коментарів закладена в саму систему, всі інші платформи віртуального спілкування в мене були виключно україномовними, та й більшість з них були дуже нетиповими. Звичайно, що “моє” коло саме по собі теж є нетиповим, але воно в мене однаково нетипове і приблизно того ж інтелектуально-культурного рівня що в Україні, що тут.

Ця проблема нездатності коментувати по суті, як я її бачу, має щонайменше три аспекти. Перший – це недиференційованість самих відчуттів. Застосовуючи грубу психологічну модель (і, звичайно, трохи спрощуючи та загострюючи заради риторичного ефекту), людина рефлекторно реагує на бінарно протиставлені стимули, pain or pleasure. Звичайно, не в грубому фізіологічному сенсі, а в загальнішому, включно з емоційним, когнітивним і навіть інтуїтивним, але суть в тому що враження і відповідь на нього формулюються в спрощеному так/ні, “хочу”/”не хочу”, “моє”/”не моє”, “клас”/”фігня”. Другий аспект – відсутність звички і досвіду артикулювати свої відчуття вербально. Насправді, ці два аспекти взаємопов’язані – вербальна артикуляція відчуттів сприяє їх диференціації, і навпаки, диференціація на стадії сприйняття полегшує вербальну артикуляцію (інтенціональна арка). Третій аспект стоїть трохи окреміше, це – відсутність (чи слабкість) суспільної відповідальності і суспільної участі. Грубо кажучи, коли хтось інший щось робить в публічній сфері – свідомо і цілеспрямовано висловлювати схвалення чи несхвалення, особливо там, де воно нас стосується. На відміну від поширеного в нас міфу про “тупих американців”, низько-культурність західних суспільств і “фальшиві усмішки”, виходить так, що при порівнянні, люди тут мають ширше коло того, що їх стосується і виразнішу волю послідовно впливати на свій світ, в тому числі вербально.

Звичайно, можна би було сказати, що це емоційно-складна і затягнута ситуація в Україні з цією війною створює додаткове відчуження, депресивність і виснаження, і мабуть до якомусь сенсі так воно і є, але спостереження про цю байдужість і слабку здатність до коментування були висловлені ще до війни, тобто війна могла їх загострити, але не вона їх створила.

Якими будуть конкретні наслідки екперимента для цього блогу, я ще поки що не вирішила. Мене в принципі мало цікавить монологічно-герметична писанина без діалогу. Тому очевидно, що якщо цей блог дійсно продовжуватиме якось існувати, а не піде в гібернацію на невизначений термін, то тенденція буде до збільшення англомовних постів і зменшення україномовних. В мене ще є незакінчена серія про короля Мацюся, закінчу її, а далі буде видно. Не виключено, що дійсно перекладатиму на англійську якісь свої старі пости, які вважатиму потенційно цікавими для англомовних читачів.

Дякую за увагу.
Advertisements

2 thoughts on “Провела соціальний експеримент

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s