виправляти поетів

Часом так буває, що запам’ятаєш якусь фразу з вірша неправильно, і хоч ти трісни не можеш навернутися до того, як воно в оригіналі було. І думаєш собі, що це, мабуть, погано, але нічого не можеш з тим вдіяти, часом навіть здається, що свій варіант кращий, правильніший, ніж авторський.

От в мене таке є з одною фразою із Стусового вірша, про який я писала тут: https://msvarnyk.wordpress.com/2014/11/22/про-стуса-андруховича-і-вірш-або-як-по/

В Стуса там:
“Ти знаєш – не знаєш, коли накликаю,
коли забуваю, бо грубшає лід…”

А мені зараз дуже часто крутиться в голові “ти знаєш, не знаю, …” і чомусь здається, що саме така розмовна, буденно, але діалогічно, особисто висловлена непевність і неоднозначність свого відчуття і свого сприйняття, є правильною і природною в цьому вірші, в той час як авторський варіант взагалі не хоче звучати, і не звучить, і не піддається ні інтуїтивному спонтанному розумінню, ні активній інтерпретації.

Може я просто чогось не розумію, чи не відчуваю, а може просто маю слабість до розмовних фраз у віршах, люблю цю ілюзію, що поет, чи поетка, звертається до мене, а не бубонить щось собі під ніс, і що розмова ця нормальна, людська, хай навіть про біль, чи про страх, чи про відчай, але розмова, спільність, співжиття.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s