Король Мацюсь Перший – 3 – розчарування і зради

(Ілюстрація з абабагаламагівського видання, купуйте його тут: http://ababahalamaha.com.ua/uk/Пригоди_короля_Мацюся)

Продовження. Попередні два пости – тут:

Король Мацюсь Перший – 1

Король Мацюсь Перший – 2

Короткий підсумок двох попередніх серій :).
Мацюсь починає своє самостійне життя з того, що намагається стати якнайкращим королем, його країна – це його спадок, він любить її і чується відповідальним за неї, це його дім врешті решт. Мацюсь є ентузіастом від природи, він любить випробування, і має талант до знаходження оригінальних, нетипових способів виходу із складних ситуацій. Йому подобається розв’язувати завдання і проблеми, як зовнішні, так і внутрішні. Найскладнішим, мабуть, випробуванням його життя стає втрата ентузіазму, екзистенційна криза, яка застає його набагато раніше в житті, ніж звичайних людей, і яка спричинена цілою низкою розчарувань (і зрад). Про це і поговоримо сьогодні.

Першим сильним ударом по Мацюсеві є неадекватність дитячого парламенту. Це його проект, хоч і підшептаний ворожим агентом, і в цьому проекті Мацюся ображає не так те, що на нього нападають особисто, як те, що самі парламентарі (чи та їх частина, яку більше видно і чути) не варті тої влади, яку вони отримують через дитячий парламент – вони поводяться безвідповідально, егоїстично і негідно. Взагалі, це не дивно – дітям потрібний досвід, вони би мабуть з часом навчилися на своїх помилках, однак Мацюсеві, якому невідомі егоїзм чи злий намір, і який від природи (і через взяту на себе роль монарха) в першу чергу дбає про інших, а не про себе, провал перших засідань добряче відбиває охоту мати до діла з таким парламентом.

Зрада Фелька, як не дивно, ніби-то не вражає Мацюся, принаймні автор не дає підстав робити про це висновки. Можливо справа в тому, що коли Фелєк приходить до Мацюся і розповідає йому всю правду, ситуація стає настільки екстремальною, треба рятувати країну і не час ображатися, Мацюсь відкладає “розборки” на пізніше, і так ніколи до них не повертається. А може справа в тому, що Фелькова “деградація” поступова, Мацюсь бачить її знаки, і не схвалює їх, але не хоче вступати в конфлікт, а тому воліє уникати Фелька. Взагалі, Мацюсеві відносини з Фельком особливі, може Мацюсь вибачає Фелькові, тому що той є Мацюсевим першим в житті другом, і Мацюсь вдячний йому за це. Саме завдяки Фелькові і їхній спільній втечі на війну, Мацюсь став справжнім дієвим королем, а не маскотом і лялькою для публічного огляду без жодної реальної участі в державних справах. Фелєк був першим, хто трактував Мацюся як короля, хай навіть лише позірно, і хто відкрив для Мацюся перспективу, тобто точку зору на справжній світ, а не той, який був обмежений палацом і королівським садом. А може Мацюсь поблажливіше ставиться до Фелька, ніж би ставився до себе, бо знає про Фельків травматичний дитячий досвід, про батька-пияка, який б’є своїх дітей, і від якого Фелєк власне і втікає на війну. В Мацюся нема батьків, але є тепла і світла пам’ять про них, у Фелька ж є батьки, але такі, що може краще б їх не було.

Зрада міської шляхти, яка передчасно здає столицю ворогові, коли битва за неї, завдяки стратегічним хитрощам Мацюся і Клю-Клю, якраз могла би бути виграна, теж здається не надто зачіпає Мацюся. Мабуть ще у першій своїй виграній війні Мацюсь бачить, що воєнний успіх до великої міри є справою випадку та індивідуального героїзму, і тому він в першу чергу робить те, що залежить від нього, і не особливо розраховує на надійність інших. Він, мабуть, розчарований тим, що сумний король, не зрозумів чи не впізнав Мацюся до кінця, якщо повірив сфальшованому зверненню буцім-то Мацюся до дітей світу, і демонструє це сумному королеві при зустрічі, хоч пізніше певно все-таки вибачає йому. Взагалі в цих двох цікаві відносини – Мацюсь багато чого вчиться в сумного короля, і дійсно симпатизує йому, але протилежний до сумного короля за духом. Сумний король того і сумний, що він в принципі не хоче бути королем, він депресивний, і в нього нема харизми. Він віддає владу своїм громадянам, є лише номінальним конституційним монархом, і, так виглядає, не має реального впливу на державні рішення, хоч не до кінця зрозуміло, чи в такій ситуації він опинився, бо не хоче бути “лідером”, чи тому, що не може. Мацюсь навпаки має харизму і запал, його важко знеохотити, і навіть найглибші його розчарування і кризи не тривають довго. Він натхненно і послідовно працює над досягненням своїх цілей, вкінці йому майже завжди вдається те, що він задумав. Але під кінець своєї королівської пригоди, описаної нижче, перед остаточним виїздом на острів, Мацюсь перетворюється на депресивного сумного короля, а сумний король навпаки, намагається переконати Мацюся не здаватися і зраджувати собі, своєму ентузіазму і своїй реформаторській природі.

Перша книжка закінчується тим, що Мацюсь, після того як міська бізнес-верхівка столиці вивісила білий прапор і таким чином битву за столицю було програно, забарикадовується в якомусь будинку разом з Фельком і Клю-Клю, збирається відстрілюватися до смерті, але король-герой ворогам не потрібний, вони використовують якісь хімічні транквілізатори, і захоплюють їх в полон. Засуджують Мацюся до страти, але в останній момент, вже на площі, оголошують помилування і змінюють вирок на заслання на безлюдний острів. Друга книжка починається тим, як погано і нудно було Мацюсеві в тюрмі, де він мусів чекати, поки королі вирішать, на який безлюдний острів його відправити. Тут спочатку Мацюсь поводиться як ув’язнений король, практикує свою королівську гідність (відмовляється відповідати, якщо до нього звертаються не за протоколом, і таким чином мабуть випробовує на собі самому, і на своєму оточенні усвідомлення того, яку силу і владу, володіння собою може мати той, хто позбавлений зовнішніх способів самоствердження, самостійності і свободи. Разом з тим практикується в галантності з (італійською?) королевою Кампанельою, яка приходить його відвідувати і має надію врятувати Мацюся, всиновивши його, але Мацюсь відмовляється від такої пропозиції. Разом з тим, можливо власне завдяки візитам Кампанелі, Мацюсь досить швидко відходить від удару програшу, і, самоствердившись внутрішньо за перший період ув’язнення, раптом вирішує втікати, міняє свій прикид короля на прикид дитини, і під цим прикидом починає готувати класичний jail-break. Як то водиться в класиці жанру, в останню ніч перед запланованою Мацюсем втечею, його таки забирають з тюрми і відправляють на безлюдний острів, але в дорозі, завдяки тому, що (румунський?) полковник, який має його доправити страшно не любить дітей, але дуже любить поспати, Мацюсь таки втікає.

Одною з тем, до якої постійно повертається Корчак є те, що майже ніхто насправді не знає Мацюсевого обличчя. Хоч воно було всюди і весь час, але без королівських регалій і в некоролівському прикиді Мацюся майже ніхто ніколи не впізнає – не лише звичайні громадяни, але й міністри і посадовці, які Мацюся знали особисто. Це завжди на руку Мацюсеві в його переховуваннях, але додає сумної іронії його ролі як короля і ситуації суспільства (чи людства загалом?): правда і справжність насправді майже нікого це цікавить, і не обходить, здебільшого люди задовільняються видимістю, навіть якщо та видимість абсурдна: я сказав, що ти дівчинка, значить ти дівчинка, і не смій мені перечити! (І тисяча видимих тигрів нас менше лякає ніж одна невидима зоря, хоча саме її…)

Після втечі Мацюсь повертається в столицю, де після короткочасної служби в м’ясника опиняється в дитячому будинку. Ми дізнаємося згодом, з розмови із сумним королем, що саме там Мацюсь остаточно втратив бажання боротися за свою “ідею” – діти злі, підлі, брехливі, невдячні і зрадливі, як і дорослі, боротися за їх права – дурного робота. Мацюсь, якого на той час розшукувала поліція, знову втік, цього разу запакований в коробці замість здохлого псом Клю-Клю. Вона доправила його на острів, на якому королі власне мали свої наради про те, що робити далі, із страшно нудним медіатором, якого всі боялися, а сама повеслувала далі. Медіатор лорд Пукс мав хороший метод – своїх клієнтів він брав ізмором. Очевидно розрахунок був такий, що коли вони по десять разів кожен виговоряться, то всім все вже настільки осточортіє, що вони погодяться на компроміс, щоб тільки все скорше закінчилося… Хоч може була ще думка, що проговорюючи і прослуховуючи проблему, поступово учасники самі будуть наближатися до якихось компромісних позицій, не лише тому, що набридло, а й тому що всі всіх нарешті дійсно почують, хто зна – лорд Пукс говорив мало, тільки мовчки курив свою люльку. Мацюсь виліз з-під стола в залі нарад в той момент, коли всі королі були вже неабияк зморені, і вийшло так, що може з несподіванки, а може через природну харизму, заволодів ситуацією – принаймні це визнав навіть страшлий лорд Пукс, і піддався на всі пропозиції Мацюся.

Наступного дня, в момент коли коли слово мала взяти Кампанеля, яка приїхала того дня на острів почувши новину про те, що там об’явився Мацюсь, нарада була перервана нападом дикунів, яких привела Клю-Клю, щоб “звільнити” Мацюся. Взагалі незрозуміло, яким був їхній план, і чи він в них взагалі був. Мацюсь не сказав був Клю-Клю, що вирішив таки їхати на безлюдний острів – не хотів її розчаровувати, та й вона однаково його б не зрозуміла, або не повірила б йому. Неясно, чи Бум-Друм був в курсі плану, чи зорієнтувався на місці, факт того, що Клю-Клю привела найдикіших дикунів, вони в процесі нападу з’їли королеву Кампанелю і ще жінку якогось рибака, і щоб не поїли всіх решту королів, Мацюсеві довелося пройти не надто приємний ритуал їх порятунку. Загибель Кампанелі остаточно добила рішення Мацюся – він винив себе в її смерті, а також в смерті і стражданнях багатьох інших людей, тому коли врешті королі почали вимагати, хай він скаже, чого хоче, Мацюсь (все-таки переконаним сумним королем не зрікатися корони остаточно) сказав що вимагає повернення всіх захоплених ворогами територій, збереження свого королівського стану, і в той час як він таки поїде на острів, хай його люди виберуть собі президента.

Наступний етап Мацюсевого життя – на безлюдному острові, задля якого я власне і почала це все писати, почитається з того що Мацюсь таки здобув всі зовнішні атрибути короля – відновив свою державу, встановив позицію, з якої він диктував умови і мав контроль над ситуацією, як своєю, так і міжнародною. Його головний ворог, молодий король, теж був тимчасово усунутий від влади – громадяни його королівства домоглися, щоб його батько, старий король, повернувся до правління. Трохи незрозуміла ситуація вийшла з “дикунами” – вони, “рятуючи” Мацюся, втратили свою міжнародну вагу, здобуту за роки Мацюсевого правління. Але загалом можна би було сказати, що Мацюсь виграв, переміг. Однак Мацюсь втратив те, що його спонукало до боротьби – він хотів бути королем-реформатором, він ним став. В нього були зрадники, але були і друзі, і загалом він дуже рано побачив мінливість і ненадійність популярності. Але Мацюсеві довелося заплатити ціну за своє реформаторство, і ця ціна була надто висока для такого морального перфекціоніста. Він знайшов себе-короля, але мусів відмовитися від цього здобутку, щоб знайти себе глибшого і справжнішого. На безлюдному острові.

Про одну невидиму зорю буде в четвертій і останній серії, коли (якщо) вона напишеться. Чекайте. Або не чекайте :).