The winter is back 

and I’m in Waterloo   

Advertisements

Марсіанське

Першою книжкою, яку я прочитала англійською були Марсіанські Хроніки. На третьому курсі я була один семестр в американському коледжі, взагалі-то в Айові, але на річці Місісіпі, на кордоні з Вісконсіном і Іліноєм – всього дві чи три години їзди від Чікаґо. З першого походу в бібліотеку повернулася в свою гуртожитську кімнату з Марсіанськими Хроніками. Взяла їх, бо треба було щось читати, щоб пришвидшити занурення в англійську. Зі всього написаного Бредбері (що було доступне в перекладах), мені найбільше подобалася ця епізодична книжка оповідань, просякнута єдиним трохи меланхолійним, трохи апокаліптичним, настроєм, але також із ненав’язливим духом міфічної циклічності історії, і визнання м’якої влади над нами землі і неба, і завдяки цьому – надії на те, що вони, з часом, виправлять нас, і наші помилки теж. Така от Гайдеґеріанська екологічність, виявляється, імпонувала мені задовго до справжнього знайомства з Гайдеґером.

Іншою причиною, чого я взяла саме їх, буде те, що я знала, що в принципі зможу їх осилити. Кілька років перед тим, похід в  новостворену австрійську бібліотеку у Львові і принесення звідти Гессе надовго відбили мені бажання (чи позбавили мене самовпевненості) читати літературу в оригіналі. Але англійську в університеті в нас викладала Олена Фешовець (та сама, яка перекладала одну з версій володаря перстенів), ми якимось чином добилися розділення на дві групи англійської, щоб відділитися від тих, хто дуже прагнув нічого не робити, і, як наслідок, в нашій “просунутій” групі, завдяки Олені, потрошки читали справжні, а не підручникові тексти, в тому числі, і одне з оповідань з Марсіанських хронік. Тобто приїхавши в Америку я знала, що Бредбері на моєму тодішньому рівні був більш-менш досяжний.

В нас нарешті здається закінчилася зима, цього року вона таки була, як оскліла вулиця, і десь власне посеред тої осклілості мені раптом вперше за роки згадалося те оповідання з хронік, яке ми читали на університетській англійській. Воно було про марсіанина, який відчуваючи тоскну любов землян до людей, яких вони втратили, не міг нічого зробити, крім як набрати подоби тої померлої дитини, чи когось іншого, кого людина все ще потребувала бачити і “мати”, всупереч реальності тої втрати. Оця ось зрештою смертельна залежність від любові і потреб інших людей пригадалася мені цієї зими.

Нарешті вчора видобула те оповідання з інтернетних нетрів і сьогодні зранку прочитала в автобусі. Що я вам скажу… Старий вмів так делікатно писати про смерть, і про життя теж – зовсім не дивно навіть тепер, що я ті марсіанські хроніки колись так любила…

Сім разів відмір – індійське музичне

Останнім часом в моїх навушниках на повторі грає ця ось пісня – з метою потенційного вивчення, звичайно, – 90% того, що я слухаю, власне з такою метою, навіть якщо річ настільки складна, що потенційне вивчення світить хіба що в далекій перспективі. Я її вперше почула (чи, точніше, вперше ідентифікувала) десь два роки тому в Канаджохарі, мені в ній чомусь запав перехід всередині приспіву і від куплета до приспіву, там де починається “снега саліла нірмала”. Пісня на перший вигляд здається легкою і простою, але не дайте ввести себе в оману – коли починаєш вникати, виявляться, що кожен з шести куплетів співається по-іншому, ну і ще крім всього вона в семиударному ритмі – на західне вухо це зовсім неправильний ритм – навіть не знаю, чи таке поняття існує в західній класичній музиці. Втім, навіть в Індії вчитель нас, початківців, не вчив нічого семиударного (а шкода), хоч сам співав. Навіть там цей ритм вважається складнішим ніж зовсім прості, але він досить поширений (в північно-індійській традиції він називається “рупак”).

В моєму вішлисті останнім часом назбиралося зо п’ять різних пісень в цьому ритмі, тому я подумала, може пора переходити від початківця до середняка, і таки його осилити. На моє суб’ктивне сприйняття, велика частина пісень в цьому ритмі і мелодично, і ритмічно звучать “меандрично” – попередній цикл перекочується в наступний, безконечником, і якби не повторювані фрази – текстові і мелодичні, то розібратися, де його початок, а де кінець, здавалося б неможливим. Він як змія, що схопила себе за хвіст, таким чином скоротивши свою довжину від таких розмірених і передбачуваних восьми одиниць до такої незвичної і несиметричної сімки.

Ось вам до порівняння ще такого ж розміру інша пісня, на мараті, співають австралійці:

Ще кількох пісень в цьому ритмі я поки не знайшла доступного запису, може колись згодом покажу…