Марсіанське

Першою книжкою, яку я прочитала англійською були Марсіанські Хроніки. На третьому курсі я була один семестр в американському коледжі, взагалі-то в Айові, але на річці Місісіпі, на кордоні з Вісконсіном і Іліноєм – всього дві чи три години їзди від Чікаґо. З першого походу в бібліотеку повернулася в свою гуртожитську кімнату з Марсіанськими Хроніками. Взяла їх, бо треба було щось читати, щоб пришвидшити занурення в англійську. Зі всього написаного Бредбері (що було доступне в перекладах), мені найбільше подобалася ця епізодична книжка оповідань, просякнута єдиним трохи меланхолійним, трохи апокаліптичним, настроєм, але також із ненав’язливим духом міфічної циклічності історії, і визнання м’якої влади над нами землі і неба, і завдяки цьому – надії на те, що вони, з часом, виправлять нас, і наші помилки теж. Така от Гайдеґеріанська екологічність, виявляється, імпонувала мені задовго до справжнього знайомства з Гайдеґером.

Іншою причиною, чого я взяла саме їх, буде те, що я знала, що в принципі зможу їх осилити. Кілька років перед тим, похід в  новостворену австрійську бібліотеку у Львові і принесення звідти Гессе надовго відбили мені бажання (чи позбавили мене самовпевненості) читати літературу в оригіналі. Але англійську в університеті в нас викладала Олена Фешовець (та сама, яка перекладала одну з версій володаря перстенів), ми якимось чином добилися розділення на дві групи англійської, щоб відділитися від тих, хто дуже прагнув нічого не робити, і, як наслідок, в нашій “просунутій” групі, завдяки Олені, потрошки читали справжні, а не підручникові тексти, в тому числі, і одне з оповідань з Марсіанських хронік. Тобто приїхавши в Америку я знала, що Бредбері на моєму тодішньому рівні був більш-менш досяжний.

В нас нарешті здається закінчилася зима, цього року вона таки була, як оскліла вулиця, і десь власне посеред тої осклілості мені раптом вперше за роки згадалося те оповідання з хронік, яке ми читали на університетській англійській. Воно було про марсіанина, який відчуваючи тоскну любов землян до людей, яких вони втратили, не міг нічого зробити, крім як набрати подоби тої померлої дитини, чи когось іншого, кого людина все ще потребувала бачити і “мати”, всупереч реальності тої втрати. Оця ось зрештою смертельна залежність від любові і потреб інших людей пригадалася мені цієї зими.

Нарешті вчора видобула те оповідання з інтернетних нетрів і сьогодні зранку прочитала в автобусі. Що я вам скажу… Старий вмів так делікатно писати про смерть, і про життя теж – зовсім не дивно навіть тепер, що я ті марсіанські хроніки колись так любила…

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s