India and auspiciousness

Facebook has this new feature now, reminding us what we posted a year, or two, or five ago on that particular day. So it is reminding me today, that three years ago I was getting ready for my third India trip, after a five year break. It was a good post, I thought, so why not translate it into English? The post was titled something like “India begins… for the third time”, and I was alluding to a poem of one of contemporary Ukrainian writers, the first line was “India begins with the dreams about the voyage eastward”. The poem was a sort of fantasy – a look at India from a perspective of a medieval European – part merchant, part knight, part adventurer, or maybe just a full-on knight :). It was beautifully charming, somewhat mystical, and of course, somewhat contradictory, it had as little to do with the real India, as the stories of Alexander the Great, so it was about the India-myth, but I really liked it, even though I did not agree (that is, if one can disagree with a poem). There was no point keeping that title in the English version of the post, so I ended up doing what philosophers do, rather than poets, – giving a title that is boring but to the point. 🙂 Here goes the old post, enjoy.

Actually, India “began” long ago, or, rather, the inner India never ended. I was there five years ago, and it’s hard to believe it was that long, especially now, when she is again so close. (Yes, India is feminine in Ukrainian, India is “she”.)

I though that I would come back there much sooner, to continue learning to sing, but my teacher died suddenly, so my “formal” musical education got postponed indefinitely. At that time the teacher said: when you go back home, one Sa (that’s the first note) will give you much more than it is giving you here. Unfortunately, that is not so. Here, to even get that one Sa out of oneself is not that easy. Perhaps, if one really commits to it, works on it and treats it in all possible ways, that Sa would give more, but how much work, discipline and humility that would require! Vaitarna was a place where the music seemed to be flowing freely on its own, and anyone who so desired could just drink it. Of course, the teacher also knew that about Vaitarna, and also spoke about it in his own way. Who knows, why he said that it would be easier to practice “in your own country”.

India, both actual and inner, is defined for me with a word, which I have never encountered in over ten years of me being in the English-speaking philosophical environment. The word is “auspiciousness”, it is crudely translated as “favorableness”, and is generally associated with old-fashioned superstition or with a notion of luck or good fortune (also old-fashioned). Perhaps that is why it is not respected much by “professional” philosophers, especially here in Canada with its ultra-liberal and anti-traditional tendencies and views. But this is an over-simplified understanding of this phenomenon, and yes, for me auspiciousness is indeed a phenomenon in the original sense of the word, that which shows itself, that which shines. My inner India says, that in truth the word auspiciousness is related to sanctity or holiness, though not in a formally-religious church sense, but rather in a live and real sense, as what we mean when we talk about the sanctity of life or the sacredness of mother’s love.

One of the seven hundred verses of Devi Mahatmyam, which glorifies the Mother-Goddess, begins with a description if the Devi as “sarva mangala mangalye” – “the auspiciousness of all that is auspicious”, that is, the holiness of everything that is holy, or, as philosophers would say, the essence of the holiness. Further the Goddess is revered as the One who takes care of Her children – fulfills their desires and grants the highest joy, takes care of their well-being and spiritual growth, protects and shelters, destroys all their sorrows and sufferings. So this auspiciousness has to do with a state which reflects our relationship with the motherly aspect of the Divine. It’s a state of being simple, confident and safe, or protected and peaceful. It’s not about being infantile, irresponsible or cowardly, rather, the opposite, it’s about that directness, generosity and ability to bring joy which we treasure in children, and that is why we enjoy their company.

I interpret this auspiciousness as holiness also because it reminds me of the German root “heil-“, the holiness that manifests as well-being or good health in full sense of all its dimensions, before we split our life into physical, mental, emotional, spiritual, professional, familial, material, social… That German “heilige und heile” conveys the wholesomeness that is protected from cracks and breaks, that belongs to itself confidently and securely, that originates and develops within itself and according to its own true essence. This kind of protectedness echoes for me the Sanskrit root “sharan-“, which appears at least twice in the description of the Goddess that I just mentioned. The first time it refers to the Goddess Herself “sharanye tryambake gauri” – the protectress, the three-eyed Gauri, and the other time as “sharanagata” – I guess, the ability of those She protects, that is, our ability to trust and fully surrender to Her sheltering protection.

So, these were the thoughts that were surfacing during my repeated attempts to acquire the Indian visa. At first I had a hint of a doubt about the “auspicesness” or “correctness” of the whole situation, when some small clerk in the visa centre decided that I should not get a visa. But then I though that maybe these “obstacles” were there so that I do not take India for granted, and instead attune myself to the wavelength of that holiness, which very soon will become tangible, when I will sit on the red earth of Maharashtra, and which could be totally missed if one stays in the rational-business-touristy mode, that does not go with auspiciousness at all.

What does all of that have to do with music? Well, that very description of the Goddess was perhaps the most inspiring thing that I was learning to sing five years ago in India, and the singing of it attunes you so well to the tonality of holiness, which is not surprising at all, for She is “sarva mangala mangalye”…

PS. The reference is to Devi Mahatmyam, ch.11, verse 8 and 10.

That time three years ago when I initially wrote this post, I did not get my visa until the morning of my flight when had to show up to the consulate with my ticket and demand my passport back. Turned out it was just lying around on a desk of some other clerk, with a visa being issued long ago. But it the end, all that “maya” was well worth it, for I just had to “surrender”, and get over the uncertainties and doubts, and it turned out to be an amazing India trip, full of special moments, special people, and very inspiring experiences of the Divine.

If you want to hear what “sarva mangala mangalye”sounds like, here it is in the last concert of this summer’s music tour that I already started telling you about (you can fast-forward to 1:22:14-ish if does not open there on it’s own):


I sing, you meditate

Запросили мене поспівати на медитаційній програмі в одному сусідньому селі (ну чи містечку), ну то раз вже таке діло, то я вирішила телефоном на коліні записати, в першу чергу з метою виправлення помилок і подальшого покращення якості, а заодно тому, що вже кільком людям давно обіцяла показати (точніше, дати послухати).

Я, звичайно, не професіонал, та й ніколи професіоналом в музиці не стану, але насправді не в тому суть. Суть в тому, що ці коротенькі санскритські шльоки, привезені колись давно з Вайтарни, мають настільки сильну і добру енергію, що зіпсувати їх складно навіть такому непрофесіоналу як я. Саме тому я не віднєкуюся, коли запрошують, навіть коли знаю, що горло добряче заржавіле, бо зовсім нетреноване, тим більше зараз, і що звук буде далеким від досконалого, і артикуляції будуть зовсім не такими виразними, як би хотілося, і що належного рівня імпровізації не буде, бо ж звідки йому взятися. Але енергія все одно буде нічого така, і тим, хто готовий медитувати це допоможе, і стан буде класний вкінці.

Про кілька з цих шльок я вже колись давно згадувала тут, ось наприклад в цих двох постах було:білим-я-буду-білим-як-сніг/індія-починається-втретє/

З добрих музичних новин в мене те, що за тиждень я їду в Канаджохарі,  там протягом двох тижнів перед великим медитаційним семінаром триватиме наша йогівська “мистецька академія”. Я записалася на два класи співу і один гармоніки, аж самій цікаво, що з того всього вийде. Взагалі їх мав проводити Ґуруджі, якого я вам показувала два роки тому, і мені було трохи лячно, але тепер все помінялося, приїде хтось зовсім інший (я його особисто ніколи не бачила, але чула про нього багато цікавого), і я тим дуже втішена.

Ранньо-ранкова медитація – 3

Що я вам скажу, друзі, – почати медитацію о четвертій ранку – це зовсім, зовсім не те саме, що почати її в п’ятій. А може просто сьогодні так добре пішло, бо останній день Наваратрі і дашера – ось тут шість років тому я коротко писала про дашеру:

Індія починається… втретє

Властиво, Індія вже давно почалася, а ще властивіше, внутрішня Індія таки не закінчувалася. Востаннє я була там п’ять років тому, неможливо повірити, що це було так давно, особливо тепер, коли вона знову так близько.

Насправді я думала, що повернуся туди набагато швидше, щоб продовжувати вчитися співати. Але вчитель мій несподівано помер, так що моя “формальна” музична освіта відклалася на невизначений термін.

Тоді вчитель казали: коли ти вернешся додому, одне Са (це перша нота) даватиме тобі набагато більше, ніж тут. Так не є. Тут навіть видобути з себе те одне Са – не так просто. Втім, коли за нього взятися, плекати його і всяко йому догоджати, може воно і даватиме більше, але з якою працею, дисципліною і скромністю! Вайтарна ж була місцем, де музика, здавалося, текла сама собою, і кожен, хто хотів, міг напитися її сповна. Вчитель, звичайно, це знав, і про це теж говорив, хоч висловлював це іншою, своєю мовою. Хто зна, навіщо він казав, що буде легше “in your country”, а може просто переповідав, що йому інші колишні учні казали… Continue reading

Індія починається… втретє

Як рекомендує йожиков – повідомляю: написала нове про мою Індію в блозііндія-починається-втретє/

Ну а для тих, кому охота прочитати, а неохота туди ходити (якщо тут раптом є такі) – поклала під кат.


Байки йогів (про те, як богиня навчила співати)

Субраманіан розповів таку байку:
Одного разу сталося так, що бог любові перетворився на хіть. Щоб знищити цього товариша Деві доводилося кидати на боротьбу з ним все нові й нові сили. Вона вона випускала з себе бурі руйнівних енергій, як ніколи досі, і страшенно лютувала. Боги ніколи ще не бачили її такою страшною, вони зовсім розгубилися, і не знали що робити. Тоді Деві з’явилася їм у своїй найвищій формі, і порадила: остудіть мене, співаючи мені хвалу. Але боги не знали, як співати хвалу Деві. Тоді вона почала сама співати, а вони повторювали за нею фраза за фразою. Так Деві навчила їх співати божественні пісні.